Путіну не вдається впіймати Україну в "геополітичну пастку"

8 хвилин
42,8 т.
НАТО має розширюватися на Схід, інакше Росія буде розширюватися на Захід

Операція Путіна по знищенню державності України здатна вилізти Росії боком. Нахабні і абсурдні путінські ультиматуми повертаються бумерангом усвідомлення Заходом необхідності перестати грати з Москвою в піддавки, сподіваючись, що таким чином можливо відмовити її від агресії. Путін не в змозі висувати США, НАТО чи Євросоюзу будь-які вимоги ні юридично, ні політично, ні фінансово. Тому дуже важливо показати чіткі межі, за які Москві виходити ніколи не дадуть.

Путін добре знає, що в Захід не має жодних намірів нападати на Російську Федерацію, а тим більше окуповувати її території, як це він зробив в Україні і Грузії. Він націлений відродити колишній СРСР, і для цього перетворює міжнародну політику на "азартні ігри", правила в яких для інших хоче придумувати сам. А неприєднання України до НАТО стало для диктатора нав’язливою ідеєю фікс, відштовхуючись від якої Кремль пробує вибудовувати свої відносини з демократичним світом.

Хоча чому це одна держава має диктувати іншій, як це чинить Росія, що їй робити в зовнішній політиці. І як би сама РФ відреагувала на те, коли б хтось спробував діяти стосовно неї подібним чином?

Москва продовжує ігнорувати суверенітет держав, які відродилися в своїх старих кордонах після розпаду Радянського Союзу. Вважаючи, що військовою силою і ультимативним тиском можливо досягнути будь-яких домовленостей про здачу стратегічних інтересів навіть тих країн і міждержавних об’єднань, які є набагато сильнішими від Російської Федерації.

З Кремля майбутнє об’єднаної Європи після переговорного зіткнення Росії з Америкою і НАТО бачиться таким чином, що Європа стає роз’єднаною і слабкою, а РФ єдиною і сильною. Брюссель піде на поступки і компроміси, яких вимагає Путін, а євроатлантична солідарність порушиться в результаті розколу між проамериканською частиною НАТО та тими в цьому оборонному Альянсі, котрі більше тяжіють до Москви.

Росії вдається грати на розбіжностях серед членів Альянсу щодо прийому України до НАТО та відсутності в цьому питанні єдиного підходу. І всього цього ніколи не було, якби ще в часи президента РФ Бориса Єльцина Україну прийняли до Альянсу. Проте зараз настає час, коли цю ситуацію можливо терміново переграти. А поки що усі заяви Путіна про те, що НАТО вже на порозі Росії, не відповідають дійсності.

В Москві дуже дивуються, чому вони всіх лякають, а проявів страху у відповідь на це не спостерігається. Навпаки, перед загрозою неминучого зіткнення з Росією, США, ЄС і Україна стають більш впевненими в собі. Адже непродумано втягуючись в нову Холодну війну, Кремль неминуче, рано чи пізно, отримає, як наслідок цього, потужні бунти власного народу. А входити в "гаряче протистояння" путінський режим не бажає. Тому у Заходу сьогодні набагато кращі карти на руках, ніж в кремлівців.

Єдиною загрозою для Росії є приваблива соціальна та політична модель Заходу – свобода, верховенство права та економічне процвітання. А Москва нічого з цього нікому запропонувати не може.

Саме тому, з точки зору Путіна, Україна ніколи не повинна вступати в НАТО. Бо коли потенційна загроза окупації нових українських територій зникне, тоді Україна раптово стане привабливою для іноземних інвестицій, і економічна та соціальна ситуація в нашій державі може різко змінитися на краще.

Звідси й випливають всі спроби Російської Федерації позбавити сусідні з нею країни права на самовизначення. Тому Путін так настирливо вимагає, щоб Захід віддав їх Росії на розтерзання і підписав з Москвою угоду, що він ніколи не буде нічим допомагати цим державам.

До цього небезпечного покеру призвела позиція Німеччини, яка попри все, в часи колишнього канцлера Ангели Меркель, щоб не робив Путін, бачила Росію в якості партнера. Що дозволило Москві "сісти Європі на шию".

Якби це було не так, то навряд чи російський диктатор міг би робити абсурдні заяви, що НАТО не має права розширюватись на країни, які перебували в зоні впливу Радянського Союзу. Фактично це означає, що Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Боснія, Сербія, Північна Македонія, Албанія, Україна та Східна Німеччина не мають права приєднатися до НАТО. Чи означає це тепер, що Німеччина має вийти з НАТО? З цією вимогою Путін може розпочати будь-яку війну, оскільки, таким чином, він заперечує суверенітет європейських держав.

Він потрапив у ситуацію, коли постійно мусить, в будь-які способи, доводити своїм подільникам свою значимість на світовій арені і повний контроль над станом справ вдома. В зворотному разі конструкція його влади почне розсипатися на шматки. І це закінчиться для нього повною катастрофою.

Геополітичний реваншист він довго вичікував на те, щоб настав слушний момент, коли, як йому здалося, з’явиться шанс перевести "стрілки історії" назад до часу розпаду СРСР.

Тому, коли в протиборстві за те, якою буде доля розвитку світової цивілізації зійшлися Сполучні Штати і Російська Федерація, Америка змушена виступати в ролі "поліцейського", який не допустить, аби "гангстер" Росія й далі займалася безмежів’ям на європейському континенті і в світі.

Оскільки зараз світ повний диктаторів, або тих, хто хоче ними стати. У якийсь момент ці "жваві хлопці", у той чи інший спосіб, дориваються до вищої влади, а потім від них ніяк не позбутися .

Далі все відбувається за "російськими стандартами": опозиції спочатку заважають, потім обмовляють, потім забороняють, а далі опозиціонери потрапляють до в’язниці, або їх розстрілюють на вулиці, як Бориса Немцова. Вільні медіа спочатку дискредитуються як "брехлива преса", а потім поступово її усувають з інформаційного простору, більшість працівників демократичних ЗМІ пресують у різні способи, а решта воліє пристосовуватись.

Далі ці ЗМІ, які працюють на кремлівську владу, реалізовують усі політичні забаганки Путіна. Якому вже більше не потрібно напружуватись, щоб знайти "привід" для конфлікту з Заходом. Він просто вигадує "загрозу" з боку України і використовує це, як виправдання можливого нового нападу на неї. Путінський телевізор розтиражує цю неправдиву інформацію і "привід" вже готовий.

Водночас, йому здається, що після окупації Криму і частини Донбасу, НАТО вже не зможе прийняти Україну до своїх лав, бо це стане початком війни з Російською Федерацією. Чомусь забуваючи про той факт, що ФРН стала членом Північноатлантичного альянсу, не дивлячись на те, що Східна Німеччина, названа Москвою НДР, була окупована СРСР. Тож цей досвід цілком можна повторити і в ХХІ столітті.

Росія вже давно втратила свої залишкові демократичні риси, які залишалися з єльцинських часів. Путін, виходець з КГБ, керуючи РФ, використовує весь набір інструментів секретної служби для управління своєю країною або впливу на інші держави. Виборами маніпулюють, силовими методами колеги-диктатори та військові злочинці утримуються при владі, робляться спроби розколу політичних інституцій в інших країнах, вдаючись при цьому, час від часу, до політичних вбивств закордоном.

Тому, рано чи пізно, Путін зробить спробу використати армію, щоб закріпити свої претензії на європейське і світове панування. Оскільки з економічної точки зору Росія не здатна конкурувати з Європейським союзом чи Сполученими Штатами, а від ідеї про світову гегемонію вона відмовлятися не бажає.

Московська "суверенна демократія" від самого початку приречена на програш, а її робота над демонтажем усталеного міжнародного порядку може привести до діаметрально протилежних наслідків.

Примітно, що Путін відкинув Захід з його правами людини як системи відліку, західну демократію, свободу слова, вільні вибори та свободу висловлення поглядів, що стали еталоном у всьому світі. Натомість вирішивши безнадійно мірятися з західною цивілізацією силою, якої в нього просто немає.

Основні відмінності між Москвою і державами західної демократії полягають у тому, що Росія розглядає суверенітет усіх своїх сусідів, як надзвичайне зло. Це підступна концепція КГБ/ФСБ, для вихідців з яких у керівництві РФ державність України, Грузії, Молдови та інших колишніх радянських республік явище лише тимчасове, яке потрібно неодмінно виправити.

Та й взагалі, які інтереси безпеки Росії? Чи це Україна загрожує російській безпеці? З іншого боку, безпека України полягає в тому – якнайшвидше приєднатися до оборонного альянсу НАТО, щоб убезпечитися від російських фантазій про "велику державу".

В Росії величезні проблеми з її іміджем. Після негативного досвіду радянських часів, вона не має привабливої ні політичної, ні соціальної моделі, які можна було б запропонувати своїм сусідам, не кажучи вже про те, що Москва не користується довірою серед сусідніх країн. Тому вони й прагнуть на Захід і шукають захисту та підтримки в НАТО.

Дилема для європейців дуже проста – НАТО має розширюватися на Схід, інакше Росія буде розширюватися на Захід. І тільки Північноатлантичний альянс заважає цій агресії Російської Федерації.

Путіну потрібно весь час продукувати образ ворогів, які не дають РФ стати економічною потугою. Економіка Росії почала катастрофічно пробуксовувати, й інакше бути не могло, коли перекриті всі можливі шляхи для росіян вести малий та середній бізнес.

Щоб приховати комплекс меншовартості, який виробляє у населення гнітюча економічна і соціальна ситуація, й нав’язується громадянам шовінізм, котрий приправлений манією величі.

Російський імперіалізм протягом століть слугував інструментом розширення територій за рахунок окупації сусідніх народів. І Путін ніяк не може змиритися з тим, що колишні колонії звільнилися і тепер шукають захисту від Москви на Заході.

Проте висунувши нахабний ультиматум, заборонити Україні вступати в НАТО, диктатор сам себе загнав у глухий кут. Тепер він не може вийти легко з нього, не втративши позиції серед політичного істеблішменту в самій Росії.

А Радянський Союз 2.0. – це "геополітична Fata morgana", яку не здатна матеріалізувати російська політична, чи військова потуга. Не стати Путіну в один ряд в пантеоні історичних осіб з Петром І, чи Катериною ІІ. Ну немає там місця для Володимира І – невдалого збирача "російських земель".

Довгостроковий план реінкарнації СРСР, втягнувши туди силою колишні радянські республіки, зазнає краху, і в Москві розуміють, що членство України в НАТО не дасть їм шансу реалізувати замисел нової окупації нашої держави.

Гарантувати безпеку Росії за допомогою військової експансії неможливо, навпаки – це лише збільшить вразливість Москви від непередбачених нею зовнішніх факторів.

На саміті Північноатлантичного альянсу в 2008 році в Бухаресті, Україні і Грузії було обіцяно майбутнє членство в НАТО. З того часу пройшло майже 14 років. І можна сказати, що великим прорахунком адміністрації Джорджа Буша-молодшого стало те, що США, зважаючи на значний опір політичного тандему Німеччини і Франції, не наполягли на наданні Україні та Грузії Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), як це попередньо планувалося.

Якщо б Україна давно була в НАТО, то стала неможливою російсько-українська війна і сучасне напружене протистояння Російської Федерації з демократичним Заходом.

Та потри все Путіну не вдається впіймати Україну в "геополітичну пастку". Москва окупувала українські території майже 8 років тому і веде гібридну війну з Україною, постійно погрожуючи новим вторгненням. Але коли українці звернулися до США, НАТО і ЄС за допомогою, то в Кремлі підняли бучу, що, мовляв, пошук допомоги в наших західних партнерів загрожує безпеці Російської Федерації.

В 2022 році настає час нарешті виправити стратегічну історичну помилку, котру було допущено на саміті НАТО 2008 року в Бухаресті. Проте враховуючи, що з того часу ситуація щодо України докорінно змінилася, необхідно застосувати дещо іншу тактику.

Надати Україні членство в Північноатлантичному альянсі без ПДЧ, автоматично зарахувавши, як проходження Плану дій щодо членства в НАТО, стійкість і мужність української армії в протистоянні з набагато сильнішим та військово більш оснащеним ворогом на Донбасі. Стримуючи цим російську навалу до Східної і Західної Європи.

А враховуючи те, що по суті НАТО, це на 90 відсотків самі Сполучені Штати, можливо американцям потрібно оперативно переговорити з кожними окремо представниками країн-членів Альянсу, які відповідальні за прийом нових членів, і отримати від них гарантоване підтвердження на згоду приєднання до цього оборонного блоку Української держави.

І поставити Москву перед тим фактом, що Україна приєдналася до НАТО, і тепер на неї розповсюджується дія договору про колективну безпеку Альянсу, за винятком територій тимчасово окупованого Криму та частини Донбасу.

Лише таким чином можливо охолодити ентузіазм Путіна щодо знищення державності України і спроби силового втягнення України в подобу нового СРСР.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...