Путін готується до нової війни. І це не Україна

12 хвилин
320,1 т.
Кремль готує ще один конфлікт

Поки світові політики та медіа обговорюють як уникнути великої війни в Україні та що після російської інтервенції буде з Казахстаном, Кремль готує ще однин конфлікт, який може стати ударом по іміджу США як світового лідера, та НАТО як організації, що здатна забезпечити мир в Європі. Йдеться про ситуацію в Боснії і Герцеговині, яка стрімко стає критичною та наближається до точки, після якої регіон може знову зануритись в хаос міжетнічної різанини, як це вже бувало не раз в минулому столітті. Причому розпочатись все може вже в найближчі місяці, якщо не тижні.

Передумови сьогоднішніх подій

Передісторія сучасних подій на Балканах почалася ще 30 років тому. Безумовно, історики можуть мене виправити, що насправді протистояння на Балканах точиться вже не перше сторіччя, і будуть повністю праві. Однак, для більш цілісного розуміння дій РФ щодо роздмухування конфліктів на Балканах значення мають саме події, що відбулися 1992-1995 роках, насамперед - так звана "Боснійська війна".

Звертаючись до історії цієї майже чотирьохрічної війни, яка почалася з розпадом колишньої Югославії та відбувалася у самому центрі Європи між Сербією і Чорногорією з одного боку, Республікою Боснія і Герцеговина з другого та Хорватією з третього. В 1990-х роках європейські країни не змогли оперативно відреагувати на кризу в регіоні, що призвело тоді до загибелі понад 100 тис осіб та появи близько 2 млн. біженців. Боснійську війну вдалося припинити лише завдяки масштабному втручанню США та військ НАТО (загалом для припинення конфлікту в Боснії було розгорнуто близько 55 тис. військовослужбовців НАТО). Офіційно втручання військ НАТО на чолі з США обумовлювалося неспроможністю ООН та сформованою нею миротворчою місією "Охоронні сили Організації Об'єднаних Націй" (UNPROFOR) ефективно покласти край цьому конфлікту. Одночасно, це була демонстрація Сполученими Штатами своєї здатності вирішувати подібні кризи у новому "однополярному світі", що утворився в наслідок розпаду Радянського Союзу.

Ключовим мотивом військової інтервенції НАТО на чолі з США було зупинення наступу армії Республіки Сербської та прагнення змусити сербську сторону погодитися на мирний процес розв'язання збройного конфлікту. Де-юре війна у Боснії завершилася підписанням 21 листопада 1995 року у м. Дейтон (США) мирної угоди. Її основою стало технічне об'єднання представників трьох етноконфессій (сербів - православних, боснійців, або босняків - мусульман та хорватів - католиків) на паритетному принципі – кожен отримав рівно третину влади. Відповідно до Дейтонських угод, в Республіці Боснія і Герцеговина за таким принципом суворо поділено парламент та навіть президентську владу. В країні діє тріумвірат — президія, що складається з трьох президентів, які вибираються окремо від кожної етноконфесії, спільно підписують усі законодавчі акти та мають однакове право вето. За Дейтонською угодою для запобігання можливим конфліктам інтересів та забезпечення дієздатності такого унікального механізму державних органів було створено посаду так званого "Верховного представника", який призначається Наглядовою радою з втілення миру (складається з 10 міжнародних представників) і фактично має найбільш реальну владу в країні, адже його акти прирівнюються до законів. Саме він має право тлумачити конституцію (яка, до речі, також є одним із доповнень до Дейтонських угод) та звільняти виборних і невиборних посадовців, які перешкоджають виконанню укладених в Дейтоні мирних домовленостей.

Адміністративно країна поділена на хорвато-боснійську (51%) та сербську (49%) території, а також область Брчко з окремим управлінням, яка фактично поділяє територію сербської автономії Боснії і Герцеговини навпіл.

Путін готується до нової війни. І це не Україна

Без сумнівів така складна політична конструкція, покликана поєднати три різнорідні етноконфесії, які прагнуть до самоідентифікації, може існувати тільки за умови сприятливого зовнішнього середовища. І це доволі успішно працювало тривалий час, поки Росія не розпочала втілювати в життя власну агресивну політику, спрямовану на зміну існуючого світового порядку.

За часів президента Путіна Російська Федерація, намагаючись зберегти свій вплив в країнах колишнього СРСР, розпочала послідовно та цілеспрямовано розхитувати ситуацію на території своїх найближчих сусідів, у т.ч. шляхом військових агресій (Грузія – 2008 рік, Україна – 2014 рік, зараз бачимо Казахстан, а раніше були ще Молдова, Чечня тощо). Причому, для досягнення своєї мети Путін активно використовує так звану "стратегію салямі", яка полягає у багаторазовому застосуванні по відношенню до супротивника низки послідовних раптових, навмисних змін, що призводять до встановлення нового статусу-кво. Супротивник змушений або приймати нові обставини, або починати агресію задля повернення втрачених позицій та зміни геополітичної ситуації на свою користь. При цьому слід чітко розуміти, супротивником для РФ Путін вважає не Україну (хоча саме завдяки йому в Україні вже восьмий рік поспіль лунають постріли, шо забрали життя тисяч українських вояків). Для лідера Кремля "джерело зла" уособлено в США та НАТО, які є наріжними каміннями у підтриманні існуючого світового порядку, що сьогодні вкрай не влаштовує Москву.

Путін мілітаризує Сербію

Наступним плацдармом для підриву авторитету США та НАТО як гарантів миру, Росія безумовно розглядає Балкани, намагаючись використати свій традиційно значний вплив на сербів, а також тісний зв'язок між російською і сербською православними церквами для розбалансування хиткої внутрішньополітичної ситуації на півострові. Для штучного загострення "сплячих" конфліктів, розпалювання міжетнічної напруженості та провокування протестних настроїв в регіоні Кремль вдається до широкомасштабних інформаційних операцій, активно використовує свій вплив на енергетичну інфраструктуру балканських країн, одночасно насичуючи зброєю свого ключового союзника – Сербію.

Факти посиленої роботи РФ щодо підготовки Сербії до нового збройного конфлікту на Балканах чітко простежуються з 2019 року, коли ця країна почала потрапляти на шпальта газет, як найбільший військовий вкладник у Балканському регіоні, витративши 1,14 мільярда доларів на закупку озброєння та майже вдвічі збільшивши свій оборонний бюджет у порівнянні з минулими роками. З кожним роком ця тенденція лише підсилюється: Сербія активно закупає в Росії винищувачі МіГ-29, вертольоти, танки і бронетранспортери. У лютому 2020 року Белград отримав перші російські зенітні ракетно-гарматні комплекси "Панцир-С1", а вже у грудні 2021 міністр внутрішніх справ Сербії Вулін за результатами переговорів з міністром оборони РФ Шойгу оголосив про нові домовленості щодо постачання з РФ до Сербії комплексів протиповітряної оборони "Панцир С", а також російських протитанкових ракетних комплексів "Корнет".

У цьому сенсі не менш показовими є заяви президента Сербії Вучича, які пролунали на фоні масштабних навчань "Удар блискавки 2021" в червні минулого року, де сербські військові підрозділи відпрацювали дії посилених тактичних угруповань при проведенні наступальної операції. Сербський керманич наголосив, що "військо в країні буде різко збільшено протягом наступних дев’яти місяців", а уряд його країни продовжить нарощування інвестицій у власну армію. Цікавою особливістю навчань стало персональне запрошення на них очільника Республіки Сербської (Боснія і Герцеговина) Мілорада Додіка.

Подібні заяви Вучича викликали стурбованість у сусідніх країнах: Боснії і Герцеговині, Косово та Чорногорії, яка зросла ще більше після публічних закликів Міністра внутрішніх справ Сербії Вуліна (одної з наближених до Вучича осіб) стосовно формування " сербського світу", задля якого усі серби Балкан мають політично об’єднатися під керівництвом Белграда.

Таке накачування Сербії зброєю з боку РФ, а також надання Белграду російських економічних преференцій (як приклад - найнижчої в Європі цини на газ $ 270 за тис кубометрів) значно посилили і без того міцний вплив РФ на правлячу верхівку країни та дозволили створити потужну базу для підтримки реалізації своїх планів в регіоні.

Подібна мілітаризація, поєднана з відверто шовіністичними закликами та агресивними заявами сербських керівників відбувається на тлі нового джерела напруги, яке створюється наразі у Боснії, завдяки поступовим та спланованим зусиллям Росії за підтримки Китаю, що можевдарити по США і НАТО та змінити світовий геополітичний баланс.

Нова боснійська криза

Російські пропагандисти та проросійські ЗМІ в Сербії нерідко стверджують, що політична криза у Боснії розпочалася в липні 2021 року, коли попередній Верховний представник Валентин Інцка, спираючись на рішення міжнародного трибуналу ООН в Гаазі про визнання командира боснійських сербів Ратко Младича винним у геноциді боснійських мусульман в Сребрениці в липні 1995 року, запровадив у БіГ кримінальну відповідальність за заперечення факту геноциду. Начебто саме це стало формальним приводом для радикальних заяв очільника Республіки Сербської Мілорада Додіка, що суперечать конституції та законам Боснії і Герцеговини.

Насправді, ще на початку 2021 року (до оголошення рішення міжнародного трибуналу ООН) Росія почала вдаватися до активних спроб загальмувати призначення нового Верховного представника у справах Боснії і Герцеговини, але зазнала в цьому поразки. Москва стала єдиною країною - членом Наглядової ради з втілення миру (складається з 10 міжнародних представників), яка виступила проти призначення німецького політика Крістіана Шмідта новим Верховним представником.

Але невдача не зупинила Кремль. Вже в липні минулого року він зробив наступну спробу позбутися міжнародного нагляду за подіями, що відбуваються в Боснії. Апелюючи до того, що мовляв "у Верховному представнику більше немає потреби, враховуючи прогрес, якого досягнули боснійські партії", Росія спільно із Китаєм підготувала резолюцію ООН про скасування цієї посади. Однак це голосування в Радбезі ООН також гучно провалилося, адже відповідна резолюція була одностайно відхилена всіма членами Радбезу, окрім самих ініціаторів. Втім вже за декілька тижнів, відразу після набуття 1 серпні 2021 року Крістіаном Шмідтом повноважень Верховного представника, МЗС РФ висунуло дипломатичну ноту, в якій заявило, що не вважає Шмідта новим Верховним представником міжнародної спільноти у БіГ, в зв’язку з чим заперечує, що він має право здійснювати нагляд за виконанням цивільних аспектів Дейтонської мирної угоди. Російську ініціативу щодо невизнання Шмідта відразу підхопив і очільник Республіки Сербської Боснії і Герцеговини Мілорад Додік, провокуючи тим самим політичну кризу в країні.

Наступні кроки нового Верховного представника наочно продемонстрували, чому саме Росія так наполегливо домагається скасування міжнародного контролю за ситуацією у Боснії і Герцеговині. У своїй першій же доповіді Раді безпеки ООН щодо аналізу ситуації в БіГ (матеріали якої були опубліковані в виданні Guardian) Крістіан Шмідт навів чіткі докази того, що балканська держава перебуває під "екзистенційною загрозою" через дії боснійських сербів. В ній міжнародний представник застерігає, що лідер боснійських сербів Мілорад Додік має намір вивести військових-сербів зі складу боснійської армії та створити окремі сербські сили разом, а також зробити ще ряд кроків, спрямованих на підрив здатності держави функціонувати та виконувати свої конституційні обов’язки (тобто фактично повністю порушити Дейтонські мирні угоди). Шмідт наголосив, що у разі спроби реалізації Додіком своїх планів БіГ загрожує неминуча небезпека розпаду, а також "дуже реальна" перспектива повернення конфлікту.

У відповідь на це Росія висунула ультиматум, що взагалі заблокує резолюцію Радбезу ООН про продовження миротворчого мандату для перебування у БіГ залишкових миротворчих сил ЄС Eufor (навіть у кількості лише 600 осіб) і функціонування у Сараєво штаб-квартири НАТО, якщо з мандату не буде видалено всі посилання на Верховного представника, як наглядача за Дейтонською мирною угодою. В результаті провідні політики Сполучених штатів та Європейського союзу в котре вирішили не дратувати РФ та піти на поступки вимогам Кремля, виключивши з резолюції ООН від 4 листопада 2021 року усі згадування про Верховного представника. Не викликає сумніву, що подібні політичні поступки не додали а ні авторитету, а ні впевненості Шмідту для провадження своєї діяльності у Боснії і Герцеговині.

Негативні результати потурання Москві не забарилися - вже за місяць, 10 грудня 2021 року, депутати Народної скупщини (Парламенту) Республіки Сербської БіГ за ініціативи Мілорада Додіка проголосували за вихід сербів зі складу боснійських збройних сил, а також з судової та податкової системи цієї країни. Парламентарі уповноважили регіональний уряд у найближчі 6 місяців розробити нові закони для власної армії, податкових і судових органів, замість існуючих нормативних актів Боснії та Герцеговини, юридично закріпивши початок тієї самої кризи, про яку попереджав Верховний представник Шмідт. Показово, що за тиждень до цього вирішального голосування Мілорад Додік відвідав Москву, де зустрічався з Володимиром Путіним.

Бурхлива реакція міжнародної спільноти на цю подію та обіцянки представників США, Британії, ЄС, Німеччини, Італії та Франції вжити економічних заходів (санкцій) жодним чином не налякали Додіка, який відчув підтримку Москви. Він відверто заявив, що змусить боснійську армію піти з Республіки Сербської, оточивши її казарми, а якщо Захід спробує втрутитися військовим шляхом, то в нього є "друзі", які пообіцяли допомогу для відбиття "військової інтервенції Заходу". Вже за два тижні після прийняття Народною скупщиною свого рішення Додік повідомив, що нові закони про судоустрій Республіки Сербської мають бути ухвалені вже в січні 2022 року. Таким чином, найближчими днями судова влада БіГ більше не діятиме на території Республіки Сербської.

Сербський заручник Кремля

Деякі міжнародні експерти, посилаючись на обережні висловлювання Президента Сербії Олександра Вучича щодо відокремлення Республіки Сербської від БіГ та об’єднання сербів Боснії та Герцеговини під проводом Белграда, все ще сподіваються на стримування ним радикалізму Додіка та його прихильників. Однак, це суперечить планам Москви, яка вочевидь вкрай зацікавлена в ескалації напруги та має суттєві важелі впливу на сербського керівника. Напередодні парламентських та президентських виборів у Сербії, які мають відбутися одночасно у квітні 2022 року, Вучич опинився в буквальному сенсі слова в заручниках у РФ, через небувалу знижку на газ, яку отримала Сербія у листопаді 2021 після його особистих перемовин з Путіним.

Слово за Вашингтоном

Зараз можна з впевненістю стверджувати, що стрімка дестабілізація ситуації на Балканах з великою ймовірністю стане наступним кроком Кремля після висування "українського ультиматуму", якщо переговори, які наразі ведуться між США, НАТО та РФ щодо розподілу геополітичних сфер впливу в світі не матимуть бажаних результатів для Москви. Як це не прикро, але сьогодні Росія "грає першим номером". По суті, Путін створив на Балканах своєрідний цугцванг для США, коли будь-яка нова політична поступка з боку Сполучених Штатів та НАТО веде до погіршення їх позицій.

Якщо США чи НАТО у черговий раз обмежаться лише "висловленням занепокоєння" та погрозами застосувати проти Додіка та його прихильників економічні санкції, то доля Боснії і Герцеговини буде вирішена. В найкращому випадку ми побачимо більш-менш мирний розпад цієї країни, у найгіршому – станемо свідками чергової балканської війни з жахливими людськими втратами. Однак, в останньому випадку це стане детонацією для Балкан, які ще сто років потому набули статусу "порохової діжки Європи" (ідеї перегляду кордонів на Балканах та їх переформатування за етноконфесійними ознаками вже неодноразово лунала навіть в середині ЄС).

Якою буде ціна слабкості

Такий розвиток подій буде новим нищівним ляпасом Заходу, не менш значущим, ніж провал операції в Афганістані, що зруйнує уявлення про спроможність США і НАТО самостійно та ефективно вирішувати конфлікти навіть в тих регіонах, де політика знаходиться під їх контролем. Цілком закономірно постає питання: "Якщо США і НАТО не в змозі протидіяти місцевому сепаратизму Мілорада Додіка в Боснії, то про яке ефективне західне стримування РФ чи Китаю може йти мова?". Подібна інфантильна позиція колективного Заходу на розвиток подій в БіГ дозволить Путіну ще більш успішно просувати імперські наративи, на кшталт: "не можна зупинити процес самоідентифікації та об’єднання братських народів" та "приєднання Криму до РФ є цілком природним процесом, аналогічним тому, що відбувається у Боснії, а тому питання застосування санкцій за анексію Криму несе лише економічну шкоду розвитку країн Європи".

Застосування США та НАТО військової сили для приборкання конфлікту в БіГ (до речі, без відповідної санкції з боку Радбезу ООН, оскільки Росія та Китай без сумніву скористаються правом вето) стане для Путіна ще більш виграшним варіантом. Адже західній коаліції навряд чи вдасться швидко подолати збройний опір боснійських сербів, які майже напевне отримають підтримку від Сербії та Росії. А втягування США у великий збройний конфлікт в центрі Європи розв’яже Путіну руки для загострення військової агресії проти України. До того ж очевидно, що Китай, як військовий союзник Росії, не змарнує свій шанс скористатися ситуацією та збройним шляхом вирішити "питання Тайваню". Ефективно протидіяти військовим загрозам одразу на трьох напрямках США та НАТО буде вкрай складно.

Так що робити?

Вихід з цієї ситуації безумовно є, але він полягає у необхідності переосмислення США та їх союзниками власної стратегії протидії Кремлю, насамперед, взявши на озброєння російський же принцип "асиметричної відповіді", який так полюбляє Володимир Путін. Реакцією на зухвалі дії Москви (війна в Грузії, анексія Криму та агресія проти України, вторгнення у Казахстан під ширмою ОДКБ, тощо) мають стати активний вплив на болючі точки у самій Росії, що давно вже нагноються у обіймах сучасного російського деспотизму. Саме це примусить російського лідера позбутися мрій про утворення нової імперії із столицею у Москві та зупинить зовнішню експансію Кремля.

disclaimer_icon

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...