Протистояння в Чорному морі уникнути не вдасться

4 хвилини
92,5 т.
НАТО нарощує сили проти Росії в Чорному морі

Путін нападе на Україну не з суші, а з боку Чорного моря, заблокує або захопить її порти і створить сухопутний коридор, який з'єднає Крим з "великою землею", пише Костянтин Еггерт для DW. НАТО засудить дії Кремля, але не втрутиться. Адже Україна не входить до альянсу і на неї не поширюються гарантії 5-й статті Північноатлантичного договору – про колективну оборону. Такий сценарій виклав в статті для агентства Bloomberg відставний американський адмірал Джеймс Ставрідіс. Він – колишній верховний головнокомандувач об'єднаних збройних сил НАТО в Європі, а нині бізнес-консультант і успішний письменник.

Як Путін допоміг Бухарестській дев'ятці

Навряд чи лідери так званої Бухарестської дев'ятки (В9) обговорювали ймовірність такого розвитку подій найближчим часом з президентом Сполучених Штатів і генеральним секретарем НАТО під час віртуального саміту в минулий понеділок, 10 травня. Але ясно, що мова там і так йшла про Україну і про те, що і коли може знову почати Володимир Путін після квітневих "навчань" біля кордонів України.

Дев'ятка – неформальне об'єднання країн так званого "східного флангу" НАТО. Вона створена у 2014 році, можна сказати, по слідам російсько-українського конфлікту, з ініціативи Румунії та Польщі. До них приєдналися Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Словаччина, Угорщина і Болгарія. Сім з дев'яти – прихильники максимально жорсткого протистояння політиці Кремля. У Угорщини та Болгарії позиції більш гнучкі, але нерідко цілком збігаються з поглядами румунів, поляків і литовців.

Відео дня

Всі ці роки Бухарестська дев'ятка намагалася виступати в НАТО єдиним фронтом. Деяких це дратувало, особливо Німеччину і Францію, з їх традиційною лінією на збереження діалогу з Москвою в будь-яких обставинах.

Але нинішнє засідання дев'ятки пройшло після квітневої кризи і на тлі до кінця не знятих побоювань нового раунду російсько-української війни. До того ж, на червень запланований черговий саміт Північноатлантичного альянсу, а прямо зараз проходить серія серйозних навчань союзників по НАТО. У Бухаресті закликають американців радикально збільшити свою військову присутність в Румунії. Участь Джо Байдена в віртуальної конференції доводить: контекст (не без допомоги путінського брязкання зброєю) змінився і чорноморський напрямок в НАТО сприймають як пріоритетний.

Це, однак, не означає наявності у альянсу чіткої стратегії.

Українська (і грузинська) мрія

Адже що робити з Україною і Грузією, двома пострадянськими країнами, які давно і наполегливо прагнуть в НАТО, до сих пір незрозуміло. Прагнути вони не перестануть. Українські збройні сили за сім років протистояння з російською армією набули досвіду. Вони набагато краще озброєні (в тому числі, американською зброєю). Офіцерський склад (як і в Грузії) регулярно навчається або стажується в країнах альянсу. Цивільний політичний контроль над збройними силами цілком відповідає стандартам НАТО, а демократичні інститути перебувають мало не в гіршому стані, ніж в іншій чорноморській країні – Туреччині Реджепа Ердогана.

Часто згадується вимога до кандидатів на вступ – не мати територіальних конфліктів з сусідами – не формалізована Вашингтонським договором 1949 року, що заклав основи альянсу. Більш того, як розповідав автору один з колишніх заступників генерального секретаря НАТО, представники Грузії не раз говорили в Брюсселі, що готові письмово погодитися з тим, що стаття про колективну оборону не поширюватиметься на територію Абхазії і Південної Осетії.

Нарешті, вступ до альянсу обіцяний Києву і Тбілісі в заключному комюніке саміту альянсу в Бухаресті в квітні 2008 року. Тоді за те, щоб надати Тбілісі і Києву Membership Action Plan (план дій щодо вступу) ратував президент США Джордж Буш-молодший, країни Балтії та Центральної Європи. Категорично проти були Німеччина і Франція.

Україна і Грузія – "глобальні партнери" НАТО?

Але точно також, Путін, поки він при владі, не може дозволити українцям і грузинам вибрати свій шлях і вступити в НАТО. Він планує залишатися в Кремлі аж до 2036 року. Мені важко уявити собі, що весь цей час в Києві і Тбілісі будуть струнко чекати якусь чергову "медведевську відлигу". Тим більше, що вона може і не настати. Чим далі в історію йде СРСР, тим чіткіше і ясніше грузини і українці будуть усвідомлювати свої національні інтереси як відмінні від інтересів Москви. І тим голосніше стукати в двері альянсу.

Звичайно, можна дати Україні і Грузії статус "глобальних партнерів" – подібний до того, який мають Південна Корея, Йорданія, Австралія. Але це – тимчасове рішення. Та й воно, до речі, цілком може спровокувати Кремль на дії проти України.

Ціна війни для НАТО

Київ (та, в дещо меншій мірі, Тбілісі), з одного боку, і Москва з іншого, неухильно наближаються до нового раунду боротьби за майбутнє. Хизується своєю непередбачуваністю Путін, який цілком здатний зважитися на "превентивний удар" – поки (з його точки зору) не пізно.

З огляду на потужне зростання боєздатності збройних сил України, новий раунд її протистояння з Росією здатний перетворитися у велику європейську війну в чорноморському регіоні. Більш того, після стількох років глибокої співпраці можлива поразка України буде виглядати і як поразка Північноатлантичного альянсу. Точно так же, як невдача Вірменії в минулорічній війні з Азербайджаном виглядала як поразка її головного союзника і захисника – Росії.

Війна вдарить по світових ринках, похитне і без того хитку стабільність південного флангу НАТО. Але найголовніше – вона політично розколе і фатально послабить альянс, де Бухарестська дев'ятка не перший рік б'є на сполох, а інші союзники роблять вигляд, що це їх стосується лише почасти. Такий результат і стане головним трофеєм Кремля.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Джерело:www.dw.com