Ми живемо в особливу епоху. За 10 років світ буде не впізнати - Портников

Чому президента треба обирати у Верховній Раді, у чому винні українці і чому ми не впізнаємо світ за 10 років - у другій частині інтерв'ю OBOZREVATEL розповідає публіцист і журналіст Віталій Портников.

У першій читайте про те, чи потрібен Україні Європейський Союз і як далі співіснувати з Росією.

- Хто винен у тому, що Україна зараз не в складі ЄС?

- Українське суспільство. Крапка.

Щоб потратити в ЄС зараз, реформи ми мали проводити, починаючи з 90-х років. А ми весь час робили вибір проти цих реформ. Україна Кучми оформилась як олігархічна корпоративна держава і більшість людей це влаштовувало. Кучма був двічі обраний президентом, так що коли Ющенко прийшов до влади – все це слід було наздоганяти. Але люди хотіли покращення життя вже сьогодні. В Ющенку вони бачили людину, яка на посаді прем’єра вчасно виплатила їм зарплати і пенсії. Вже не кажу, що велика частина перемоги Ющенка - це страх перед Януковичем, який виявився небезпідставним.

- На Порошенка теж покладали чимало надій, але є багато розчарованих його політикою.

- Порошенко - типовий президент перехідного періоду і ясно було, що люди будуть розчаровані. Я не зачаровувася, тому і не розчарований. Будь-яка особа, що стала б президентом у 2014-у році, зіткнулася б із викликами, прийняти які не була би готовою. Президентство Порошенка - це перехідний період. Він не міг бути інакшим. Не можу сказати, що я ним задоволений, але не думаю, що інший президент міг діяти інакше, маючи парламентську більшість. Якби президент не мав більшості - це була би інша розмова.

Президент - це політик, який намагається консолідувати владу в своїх руках. Якщо у 19-му році отримаємо президента, який не матиме контролю над парламентом – буде зовсім інша ситуація. Якщо ж навпаки - матимемо що одного Порошенка. Це логіка Конституції, це не моя логіка і не логіка чинного президента.

Читайте: Сильний прем'єр і вступ до НАТО: як в Україні хочуть змінити Конституцію

Я тому і вважаю, що нам потрібно змінювати Конституцію і вирішувати: ми хочемо сильного президента, як у США чи в Туреччині, чи прагнемо мати сильного прем’єра, який буде презентативним лідером країни. Президента тоді має обирати парламент, бо очевидно, що українці не вміють під час загального волевиявлення робити вірний вибір. Загальнонаціональні вибори в Україні - це гра в російську рулетку.

- Вибори наступного року будуть такими самими?

- Вони і не можуть бути інакшими.

Якщо це не відбудеться наступного року – це відбудеться 24-го чи 29-го. Питання – скільки ще часу згаємо для розвитку і скільки людей загине за цей період.

- Хто переможе на наступних виборах?

- Ніхто не уявляє результатів цих виборів. Більшість людей у нас не визначилась зі своїми симпатіями. Можуть з’явитись нові тенденції – ми зараз ще взагалі нічого не знаємо.

Але ми ніколи не знали, хто буде нашим президентом. Ми знали у 91-му, що Кравчук не має альтернативи. У 94-у переможця не знали до останнього моменту. У 98-му говорили, що, напевно, переможе Кучма, але впевненості в цьому не було. У 2004-му ми теж не знали, хто переможе. Ми знали, хто переможе, тільки після Майдану. Цей результат був очевидним - бо було бажання якнайскоріше відновити архітектуру влади.

Ми весь час живемо в країні, в якій невідомо хто буде президентом. У цьому особливість української демократії, але це точно не досягнення Майдану. Досягнення в іншому. Після Майдану у нас сформувався європейський вектор, почалися комплексні реформи, змінився рівень компетенції влади на місцях, почали будуватися власні збройні сили.

- Чому ви вважаєте, що вибір 400 депутатами президента може бути об’єктивним?

- Увесь сенс в тому, що президент у парламентській республіці не повинен мати повноважень, які дозволяють йому безпосередньо керувати країною. Чому ви вважаєте, що парламент у Німеччині може вибирати президента, в Естонії може, в Латвії може, а у нас ні? Це все залежить від повноважень. Є країни, де народ обирає президента, але він не має великих повноважень. Як у Молдові чи Польщі.

Якщо ми не хочемо дуалізму влади, то навіть всенародно обраний президент повинен мати скорочені повноваження. Це якщо ми хочемо жити в парламентській республіці. Якщо хочемо жити в президентській країні, такій, як Росія, - це означає, що слід збільшити повноваження президента і дати йому можливість здійснювати будь-які призначення. Або туди, або сюди. Ясно, що і парламент, який обиратиме президента, має сформуватися після зміни виборчого законодавства. А те, яке ми маємо, не забезпечує справжнього народного волевиявлення. Його забезпечує або гречка, або інтереси лідерів партій.

- Олігархічний вплив. Він зараз зменшився чи ні?

- Він є, але зменшується. Величезна проблема нашої корупції в тому, що люди не розуміють, навіщо вони обирають цю владу. Адже гречка - це не олігархічний вплив на владу, це ознака того, що люди голосують не за кандидатури, які йдуть у парламент, щоби схвалювати закони і змінювати країну, а за осіб, які обіцяють вибивати гроші на округ. Це не змінюється навіть з реформою місцевого самоврядування. Тому вони голосують або за гречку, або за диво. А мають голосувати за погляди і для цього треба змінити виборчу систему, створити відкриті партійні списки.

- Який вплив на країну мають Ахметов, Фірташ, Коломойський?

- Очевидно, якщо Ахметов чи Фірташ - монополісти в окремих галузях економіки, то вони мають безпрецедентні можливості впливу. Щоб ці можливості зменшувались - треба боротись з монополіями. А ми цього ще не робимо.

- Якою Україну бачите через 5-10 років?

- Уявіть собі квартиру на стадії ремонту. Через кілька місяців у вас не буде якоїсь стінки, буде пилюка у ванній, потім кластимуть паркет… Отак і країна помалу розбудовується.

- Коли повертаєтесь з-за кордону, не розчаровуєтесь в українських реаліях?

- За кордоном я теж багато речей бачу, які би не хотів.

- Українці вважають, що на Заході все майже ідеально.

- Українці просто не знають, який Захід. Для одних українців він пахне хлоркою, а для інших - трояндами люксових готелів. Я і в Україні, й у світі веду життя звичайної людини. Я і тут їжджу на тролейбусі чи метро, так само на метро чи автобусі їжджу в Барселоні, Франкфурті, Лісабоні, Осло. Я і тут живу в звичайній квартирі чи у звичайних готелях, і тут відвідую не лише туристичні місця, спілкуюсь з різними людьми – так і там намагаюся отримувати об’єктивну інформацію.

Я знаю, що світ складається з проблем, з великих проблем. Люди, які живуть в Іспанії, Португалії чи Польщі мають не менші проблеми, ніж українці. Можливо, це різні проблеми з точки зору виживання, можливо є якась більш багата країна чи бідна… Очевидно, що Україна - бідна країна і це не треба пояснювати, а Швейцарія – багата. Але у Швейцарії теж є бідні люди, яким важко жити, і в Україні є багаті люди, яким жити набагато легше, ніж середньостатистичному швейцарцю. Інша справа, що ми маємо тяжіти до стандартів ЄС, щоб у нас було як мога більше середнього прошарку. Це люди, які стабільно працюють, можуть отримувати соціальний захист, коли не працюють, і загалом мають перспективу розвитку.

Читайте: Україна знову на роздорожжі: успіх чи крах

Більшість європейців живе не так, як ми собі це уявляємо, і не так, як це показують у західних фільмах. У більшості не дуже великі доходи, вони мають вічні кредити за все на світі. За гарною квартирою, машиною, відпочинком на курорті стоїть кредит, який треба виплачувати ціле життя. Українці цього не розуміють. Для них кредит - це завжди катастрофа. З іншого боку, в нас відсоток, який у цивілізованих країнах навіть не можуть собі уявити. Це теж питання побудови стабільної країни — ми можемо жити за іншого кредитного відсотка, але для цього слід погодитись, що будемо існувати в суспільстві, яке готове оплачувати кредитний відсоток, а не в суспільстві, де одні громадяни хочуть обдурити інших. І при тому навіть не усвідомлюють, що обманюють своїх співвітчизників.

Наприклад, схема з євробляхами - це ж не обман держави, це обман тих, хто купує машини тут. Я вже не кажу, що це створення екологічної небезпеки на десятиріччя, тому що до нас завозять машини, від яких європейці відмовляються. Вони думають про своє чисте повітря, яке у нас ще є і яке вигідно відрізняється від європейського в багатьох регіонах. Це величезна проблема.

Я теж багатьма речами розчарований, але це означає, що треба світ змінювати на краще. Ми живемо в особливу епоху. У нас не тільки президент перехідного періоду, у нас епоха перехідного періоду. За 10 років будемо жити в іншому світі, який зараз не можемо собі навіть уявити. Подивіться на стрімкий рух останніх десяти років. Колись я надиктовував свої статті по телефону, писав від руки. Потім з’явився факс, далі перші комп’ютери, на яких можна було друкувати, але не надсилати. Потім з’явилися портативні комп’ютери, а тепер я їжджу з айпадом, пишу в літаках і навіть надсилаю тексти з них, якщо лечу трансатлантичним рейсом.

- Якими будуть подальші стосунки між США і ЄС?

- Трамп політик - ізоляціонист, і це треба розуміти. Але виникає питання, до якої міри він відповідає тим гаслам, що проголошує. З цієї точки зору він абсолютно чесна людина і виконує свої передвиборчі обіцянки, які мають призвести до результату.

- А результат є?

- Будемо мати якусь корекцію політики. Завжди так буває. В будь-якому разі ясно, що ізоляціонізм в сучасному світі не може довго існувати. Він є абсолютною реакцією на глобалізацію, коли люди мають переконатись, що пошуки компромісу — абсолютно логічні. Якби не було спалахів ізоляціонізму - у певної частини суспільства залишалася б ілюзія, що він вирішує проблеми.

- Зустріч Трампа і Путіна була ефективна?

- Я і не думав, що ці перемовини будуть результативними, бо реально одна сторона нічого не може запропонувати іншій. Система бажань і координат, в яких існують Вашингтон і Москва - різні. Це паралельні прямі і за законами політичної математики вони не можуть зійтись.

Читайте: Трамп передумав і відклав зустріч із Путіним у США

Ця пряма має піти інакше хіба що в результаті зміни політичного курсу Росії. Путін хоче, щоб США перестали втручатись у сферу впливу Росі. Але це ми називаємо сфера впливу, а Путін це називає внутрішніми інтересами Росії, Україна - це, звичайно, внутрішня сфера Росії. Чи може Трамп йому це пообіцяти? Не може, бо Трамп нікуди особливо і не втручався. Це в голові Путіна американці влаштували Майдан, Трамп точно знає, що вони нічого не влаштовували.

Трамп може хотіти від Путіна, щоб той допоміг йому зі зменшенням іранського впливу в Сирії. Для Трампа то важливо, бо це частина його близькосхідної політики. Путін може це зробити? Не може. А чи може він це Трампу пообіцяти? Може. В тому то і фокус - обидва лідери можуть пообіцяти один одному все що завгодно, бо вони не можуть нічого один для одного зробити. Така політика зараз - імітація можливостей.