Блог | Повірити в українців, як повірили Путін та Байден

Ще не відомо починається масштабне вторгнення, чи все ж таки поки що Мордор зупиниться на нинішній лінії розмежування, рятуючи те що у них там замість обличчя перед своїм лохторатом, і водночас уникаючи великої війни. Але з кожною годино все більше схоже на перше.

Що це означає, крім звісно ж дуже важких часів попереду? А це в першу чергу означає визнання.

Якщо всупереч здоровому глузду, наражаючи свою країну на пекельні санкції, загрозу економічного колапсу та військової катастрофи, Путін таки шле армію на нас – це тому, що він нарешті у нас повірив. Він зрештою визнав, що без окупації всієї країни нас вже ніяк, жодними гібридними методами, не повернеш у стійло Імперії Зла.

Ми спроміглися довести, що ні за яких обставин не станемо частиною "русского міра", не будемо десятиліттями терпіти "царя-батюшку", оспівувати ГУЛАГ, називати чорне білим і навпаки. Ми змусили визнати себе вільними людьми, європейцями, громадянами – і оскільки існування нас таких не сумісне з існуванням Імперії, нас лишилося тільки знищити фізично. Кремль нарешті повірив в наші сили, і змушений кинути проти нас єдиний ресурс, який ще вважає дієвим – величезну озброєну орду. Це – визнання, хоч і поєднане із екзистенційним викликом.

Так само в нас повірили Байден та Джонсон. Нас бачать спроможними вистояти у двобої з Імперією, такими, яким бракує лише "Джавелинів" та "Стингерів" - але не бракує ні мужності, ні гідності, ні військових вмінь. Зброю дають тим, в кого вірять, тим кого просто жаліють – дають притулок у таборах біженців. Це – визнання, заслужене нами на барикадах Революції Гідності та за вісім років військового опору Імперії.

Нам лишилось самим повірити у свої сили. Побачити себе очима Байдена, Джонсона, та як не парадоксально очима Путіна. Побачити у дзеркалі тих вільних козаків та козачок, які становлять смертельну загрозу в уяві Кремля. І тоді ми приречені на Перемогу.