Навіщо Володимиру Путіну димова завіса у вигляді переговорів

3 хвилини
45,4 т.
Переговори щодо гарантій безпеки РФ та США

Переговори кремлівського посланця Сергія Рябкова, який очолював російську переговорну делегацію в Женеві на зустрічі з американцями, у Брюсселі на дискусії з НАТО, а у Відні - під час представлення позиції РФ з питань безпеки в ОБСЄ очікувано не дали жодного результату.

Москва намагалася жорстко доводити свою правоту та вимагати від колективного Заходу поступок щодо нерозповсюдження НАТО та гарантії безпеки Росії. С. Рябкова вислухали, але відмовили у наданні якихось гарантій нерозширення Альянсу, заявивши, що кожна суверенна країна сама визначає свою позицію щодо членства в Північноатлантичному блоці, включаючи Україну. Здається, Москва і розраховувала на таку відповідь, а глава російської делегації спокійно заявив про безрезультатність проведених переговорів, щоправда пригрозивши майбутніми ускладненнями, яких Москва хотіла уникнути. Як результат: обвал курсу рубля та котирувань на російських біржах, які відреагували на войовничу заяву С. Рябкова.

Водночас ми маємо добре розуміти, навіщо Володимир Путін відправляє переговорну групу для отримання відмови у Женеві, Брюсселі та Відні. Зрозуміло, що негативний результат теж результат, але Кремль, здається, грає набагато тонше. Тепер у нього з'являється своєрідний карт-бланш перед власним народом на відповідну російську реакцію на несприйняття США та НАТО попередження Москви. Тому зараз усьому колективному Заходу і насамперед Україні потрібно максимально мобілізуватися до можливих російських провокацій та ескалації ситуації на українсько-російському кордоні. Москва чітко заявила, що й не думає відводити війська, а отже, дуже ймовірно, що на них покладається місія проведення військової операції проти України. Враховуючи попередження США та Євросоюзу щодо пекельних санкцій у разі прямого військового вторгнення, то Росія, ймовірно, діятиме гібридно.

Найлегше маскувати напад на Україну силами двох корпусів бойовиків на Донбасі, на плечах яких можуть просуватися і російські спецназівці. Імовірний удар: у бік Маріуполя-Бердянська-Генічеська вздовж Азовського моря. Перед нападом буде обов'язково проведена провокація, яка нібито призвела до необхідності реагування на кшталт нападу нацистської Німеччини на Польщу або сталінського СРСР на Фінляндію. Швидше, що на окупований Донбас зайде відносно невелике російське угруповання, але найбоєздатніших підрозділів, щоб його важче фіксувати із супутників США та НАТО. Завдання мінімум – захоплення Маріуполя, завдання максимум – захоплення Бердянська та "формування Запорізької народної республіки", а якщо пощастить, то взяття Генічеська, Північнокримського каналу та формування "Херсонської народної республіки" зі з'єднанням тимчасово окупованих територій Донбасу з Кримом. Термін проведення операції – два, максимум три дні, тобто до моменту, коли підніметься вся міжнародна громадськість. А там одразу стоп просуванню військ, фіксація лінії перебування угруповання нібито "ДНР" та "готовність проведення переговорів з Україною". Ось, власне, і все.

Тільки залишається питання: чи готовий Київ до такого сценарію, і як реагуватиме колективний Захід, враховуючи, що Москва заявить, що це було просування так званого 1-го корпусу "ДНР", до якого нібито приєдналося "ополчення" Запорізької та Херсонської областей. При цьому 150-тисячне російське військове угруповання підійде впритул на відстань кількох кілометрів до кордону України із загрозою прямого вторгнення на Чернігів чи Харків, а з Криму на Херсон-Одесу. При цьому Білорусь оголосить мобілізаційну готовність "у зв'язку з погіршенням стану безпеки в Україні" з тим, щоб унеможливити перекидання українських військ зі східного, південного та північного напрямків.

Якщо так званий 1-й корпус "ДНР" з російським посиленням почне зазнавати поразки, що не виключається, то як тільки українська армія перейде в контрнаступ існуючу лінію розмежування на Донеччині, тоді Москва сприйме це як casus belli, тобто привід до широкомасштабної війни для "захисту Донбасу від українського нападу" і тоді вже реально задіє своє 150-тисячне військове угруповання.

Що ж робити? Продовжувати максимально уважно слідкувати за всіма військовими пересуваннями в районі Приазов'я та намагатися не відповідати чи стримано реагувати на відверті російські провокації. З міжнародною підтримкою союзників та правильним розподілом військових сил Україна може уникнути московського військового сценарію. А після його провалу має починати політико-дипломатичний наступ на Москву на всіх фронтах із широким використанням жорсткої санкційної політики, яка одразу стримає запал московських яструбів.

disclaimer_icon

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...