Нардепка від "Слуги Народу" Юлія Гришина про українську освіту по-швейцарськи, відставку Разумкова та зарплати вчителів

Народна депутатка від "Слуги Народу" Юлія Гришина, якій колись пророкували крісло міністра освіти, нині опікується питаннями освіти в профільному комітеті Верховної Ради. З нею ми поговорили про зарплати вчителів, гроші на освіту, кадрові перестановки в уряді та новий турборежим "Слуг Народу". А також про її власну книгу "Знання, які змінюють світ", що Юлія презентує 21 жовтня у Києві.

Ваша книга – про проблеми української освіти та методи їхнього вирішення. Почнемо з проблем: які вони?

Найголовніша проблема в тому, що вся система української освіти від садочка до ЗВО не вчить тому, що потрібно на сучасному ринку праці.

Садочки здебільшого виконують функцію такої собі "камери схову" для малюків, поки батьки на роботі. Школи в основному вчать запам’ятовувати інформацію, щоб підготуватися до ЗНО. А виші взагалі не враховують потреби ринку праці: у нас 49% безробітних – з вищою освітою.

Фактично у нас немає єдиної думки, яку людину ми хочемо бачити після школи чи університету. Немає єдиного погляду на реформування системи освіти – кожен новий уряд робить це на свій розсуд.

До того ж треба визнати інертність системи, бо тривалий час освітян мало залучали до освітніх реформ, а вимагали лише виконувати вказівки. У підсумку в них виробився своєрідний імунітет до будь-яких ініціатив та сформувався принцип роботи: перечекали одну реформу, пересидимо й іншу.

Усі ці проблеми я чітко окреслила у своїй книзі "Знання, які змінюють світ", що презентую 21 жовтня.

Це глобальні проблеми, які не вирішувалися десятиліттями. Чому це вдасться зараз?

Кілька десятиліть тому з аналогічними труднощами стикалися європейські країни, які нині є світовими лідерами освітнього процесу – Фінляндія, Естонія, країни Північної Європи. Ми цілком можемо використати їхній досвід. Звісно, з урахуванням нашого менталітету та суспільного устрою.

Насамперед, маємо навчитися розумно витрачати гроші на освіту. Але з одним зауваженням: будь-яка оптимізація не повинна зачіпати фінансові інтереси вчителів і викладачів, адже низька зарплата не дозволить їм інвестувати у себе та професійно розвиватися.

Також ми можемо застосовувати європейській досвід державно-приватного партнерства у сфері освіти. Коли приватні школи отримують державне фінансування залежно від кількості дітей за принципом "гроші йдуть за учнем". Таким чином приватні школи, з одного боку, отримують бюджетне фінансування, з іншого – вкладають власні кошти у систему освіти.

Цей принцип давно й успішно використовують навіть дуже заможні у фінансовому плані країни, такі як Бельгія та Нідерланди. В результаті там є широкий вибір шкіл, різноманітність методик навчання, висока конкуренція та як наслідок висока якість освіти.

І звісно ж, треба намагатися вивести державне фінансування освіти на рівень не менше 7% від ВВП, як це передбачає "Закон про освіту". Поки що нам це не вдається.

Бюджет-2022 на освіту – майже 186 млрд грн. На 17 млрд більше, ніж цьогорічний. Чи достатньо цих грошей?

Зрозуміло, що багаторічну недофінансованість освіти виправити за один-два роки неможливо. Раніше вона фінансувалася за залишковим принципом. Тепер – стала одним із п‘яти основних пріоритетів для Президента і для уряду. І цифри це підтверджують.

Великою перевагою освітнього бюджету-2022 я б назвала збільшення стипендій вперше за 4 роки: студентам вишів – до 2-2,5 тис. грн; закладів профтехосвіти – 1,25 тис. грн, що в 2,5 раза більше за нинішню стипендію.

Вперше з’являться дві нові субвенції: здорове харчування та пожежна безпека у школах. На кожну з них виділять по 1,5 млрд грн. Також із плюсів: підвищення зарплат освітян (+8,5%), покращення умов праці викладачів та створення сучасних умов навчання для дітей, розвиток інклюзивної освіти й розбудова безбар’єрного простору.

А з мінусів?

Недостатня сума запланована на державну підтримку дітей з особливими освітніми потребами. Усього 504 млн грн на рік. А треба втричі більше. Тому я внесла пропозицію на комітет щодо збільшення цієї субвенції до необхідних 1,3 млрд грн. Кошти для цього у бюджеті є, їх потрібно переспрямувати. Освітній комітет пропозицію одностайно підтримав, тепер будемо відстоювати цю поправку на засіданнях бюджетного комітету.

Більше грошей треба закласти на оплату праці педагогів, у тому числі дошкільних навчальних закладів, забезпечення належного проведення 3HO, оплату праці залучених працівників за цивільно-правовими угодами, видання нових підручників, пожежну безпеку і ремонт гуртожитків, придбання обладнання для лабораторій і навчальних майстерень тощо.

Загалом видатки на освіту справді щорічно зростають, але варто дивитися не стільки на суму коштів, скільки на те, чи ефективно їх використовують.

Ви як вважаєте? Ефективно?

Наведу один приклад: витрати Естонії на освіту становлять приблизно 5,2% ВВП, в Україні це у межах від 5,4 до 6% ВВП. Але Естонія входить до ТОП-10 країн за рівнем освіти, а Україна у цьому рейтингу ближче до сорокових місць. Це і є показник ефективності використання коштів.

Щорічне збільшення фінансування, на жаль, не вирішує проблеми з якістю освіти. Саме тому навіть у найзаможніших країнах сформувалася тенденція використовувати кожний витрачений долар чи євро максимально ефективно, особливо в умовах кризи через пандемію коронавірусу.

Наприклад, Японія підтримує гідний рівень зарплат вчителів, заощаджуючи на другорядних витратах.

А як щодо українських вчителів? У бюджеті на 2022 рік заклали підвищення зарплат всього на 8,5%. Очевидно, це мало. Що з цим робити?

Підвищення на 8,5% стосується не лише освітян, а всіх бюджетників. Звісно, краще, ніж нічого. Але згодна – цього недостатньо. Тому влада робитиме все можливе, щоб підняти доходи вчителів. Ви знаєте, що цього року серйозне підвищення отримали медики. Дати таке ж підвищення вчителям в той самий рік, враховуючи локдауни та ковідні обмеження, було просто неможливо. Впевнена, це вдасться зробити наступного року.

Втім, це питання все ж поступово вирішується. Наприклад, цього року зарплати педагогів зростуть двічі: на 20% у січні і ще на 9% – у грудні. Таке зростання надалі відбуватиметься потроху щороку. Також збільшено погодинні ставки викладачів та вихователів.

І загалом умови праці всіх освітян поступово покращуються. Понад 1 млрд грн виділено на персональні ноутбуки для вчителів, створено онлайн-школу з електронними підручниками та основними матеріалами уроків для старшої школи. Це все значно полегшить викладання уроків у дистанційному режимі.

Вперше за 10 років Міносвіти поновило співробітництво зі Світовим банком. Протягом найближчих п’яти років у межах проєкту Україна отримає 200 мільйонів доларів – у першу чергу на розбудову цифрової інфраструктури у навчальних закладах.

Дистанційка скоро може стати дуже актуальною. Кількість хворих на коронавірус щодня зростає, антирекорди за смертністю, "червоні" зони. Повертаємось до повного локдауну?

Наскільки мені відомо, зараз Кабмін не планує запроваджувати в Україні загальнонаціональний локдаун. Тим паче, допомогти втримати ситуацію з захворюваністю на контрольованому рівні може кожен із нас за допомогою вакцинації – вакцина є у вільному доступі.

Зараз у країні діє адаптивний карантин із поділом на зони. У "червоній", де рівень хворих найбільший, навчальні заклади можуть працювати в звичному офлайн режимі, якщо 100% працівників повністю вакциновані. Ця умова не поширюється на дитсадки, початкову школу (1-4 класи) та спеціальні школи – вони продовжують роботу в очному форматі. У "жовтій" зоні вакцинованими хоча б однією дозою мають бути 80% працівників навчальних закладів.

Ми закликаємо вакцинуватися всіх громадян, але особливо це важливо для педагогів, аби освітній процес у навчальних закладах не переривався на дистанційку та відбувався у звичному режимі. Станом на 18 жовтня, до речі, хоча б одну дозу вакцини від коронавірусу отримали 86% працівників шкіл – це хороший показник. Двома дозами вакциновано 56%.

Стимулювати вакцинацію плануємо і серед народних депутатів. Зараз на опрацюванні медичного комітету постанова, що передбачає допуск до Верховної Ради депутатів, журналістів і працівників парламенту тільки за наявності COVID-сертифікату, негативного ПЛР-тесту чи довідки про одужання. Ми маємо своїм прикладом показувати людям важливість вакцинації та дотримання карантинних заходів. Тому таку ініціативу я повністю підтримую.

Поговоримо про освітні закони. Які ініціативи депутати планують ухвалити найближчим часом?

Працюємо одразу над кількома важливими законопроєктами. Один із них – моя ініціатива про "академічну доброчесність". Законопроєкт визначатиме, що передача, купівля та продаж наукових творів є негативним явищем, що карається законом.

Щомісяця в Україні продаються тисячі курсових, дипломних чи кандидатських робіт – це ціла індустрія плагіату! З нею потрібно боротися – як, наприклад, у США. У нас же купівля академічного тексту і його видача за власну роботу не є правопорушенням. До того ж майже неможливо довести підміну авторства. Сподіваюся, цей законопроєкт винесуть у залу найближчим часом.

Ще одна важлива ініціатива стосується якості шкільних підручників. Законопроєкт, який ми розробили, затверджує новий порядок конкурсного відбору шкільних підручників, щоб мінімізувати можливість помилок, неточностей та недоречного контенту, яким нині вони, на жаль, рясніють.

Також у другому читанні незабаром розглянемо важливий кабмінівський законопроєкт про державне регіональне замовлення на підготовку фахівців. Наразі над ним працює робоча група. Цей документ взагалі змінить підхід до фінансування держзамовлення на спеціальності. По суті, він запроваджує принцип "гроші ходять за студентом": держава виділятиме гроші не на утримання закладів освіти, а на навчання студентів, навчальні заклади конкуруватимуть за абітурієнтів.

Європейський досвід, звісно, цінний. Але чи придатний для України?

Ми з колегами по парламенту нещодавно повернулися з поїздки до Швейцарії. Багато спілкувалися з урядовцями та освітянами й зрозуміли, що певні елементи швейцарської освіти ми вже почали переймати, а в дечому – суттєво відстаємо.

Що мене особливо вразило – це рівень уваги до навчання дітей з особливими освітніми проблемами. В одному кантоні може працювати до 60 спецшкіл. Річний бюджет не найбільшої з них – до 20 млн євро!

А от в Україні з 2017 року такі школи ліквідують. За останні роки місцева влада закрила половину з них, а посадовці переконують, що в Європі спецшкіл немає.

Загалом швейцарська освіта дуже прикладна. Там вчать тому, що дійсно потрібно для гарантованого працевлаштування. Саме тому рівень безробіття серед молоді у Швейцарії на рівні 7,4% – найнижчий серед країн Північної Європи.

Професійна і вища освіта у Швейцарії дуальна, це коли теорію подає викладач, а практичні навички отримують на виробництві. Нерідко підприємство працевлаштовує тих, хто навчався.

До речі, в Україні вже є перший досвід використання такої системи – перші три експериментальні групи, які навчалися за дуальною системою, закінчили навчання. У підсумку покращилася якість їхньої професійної підготовки, а рівень працевлаштування склав 97%. Тож цьогоріч вже 217 українських закладів професійної освіти застосовуватимуть дуальну форму навчання, і цей досвід треба розширювати.

Давайте про конкретні кроки. Що Україна має зробити, аби наш рівень освіти хоча б трохи наблизився до європейської?

Насамперед маємо забезпечити послідовність реформ в освіті незалежно від зміни урядів. Це стосується як навчальних програм, так і фінансування.

Потрібно також грати на випередження. Вочевидь, сьогоднішні першокласники через два-три десятки років працюватимуть у професіях, що сьогодні ще навіть не вигадали. Та матимуть справу із соціальними проблемами, яких сьогодні ще не існує. Ну хто на початку 90-х міг собі уявити SMM-фахівця? Чи міністра цифрової трансформації? Чи глобальну пандемію коронавірусу?

Звісно ж, ми не можемо навчити дитину професіям майбутнього. Але можемо привчити до постійного самовдосконалення, до критичного мислення, до пошуку нових рішень. Важливо, щоб дитина не конкурувала з комп'ютером, відтворюючи завчену інформацію, а вміла доповнити його можливості.

І найголовніше – нам треба прискоритися. Навіть в успішних країнах реформи освіти відбуваються повільно й не встигають за швидким розвитком всіх сфер життя. Ми у цьому питанні відстаємо набагато більше, тому маємо докласти ще більше зусиль, щоб наша система освіти оперативно реагувала на зміни, які відбуваються у країні та світі.

Скільки взагалі часу може на це знадобитися?

Знаєте, освітня реформа у Німеччині триває 20 років. У Фінляндії, Естонії та Британії – майже 30 років. Проте ці країни й досі удосконалюють свої освітні системи, хоча і так мають високі результати.

Неможливо лише один раз провести реформу освіти й виправити всі помилки. Цей процес йде десятиліттями, нам треба бути готовими до цього та не спинятися. І я впевнена, що результат буде.

Поговоримо про кадрові зміни у владі. Вже кілька тижнів у ЗМІ говорять про імовірну відставку кількох міністрів. Хто може втратити своє крісло?

Певні кадрові ротації справді очікуються, проте повного перезавантаження уряду не буде. Кабінет міністрів в цілому працює задовільно, лише деякі напрями потребують підсилення та зміни їхнього очільника.

Конкретні прізвища міністрів, які можуть втратити крісло, називати не буду. Думаю, це питання вирішиться найближчими тижнями. Воно довго стояло на паузі, бо на порядку денному були кадрові перестановки в парламенті.

Власне, про них. Ви, як і абсолютна більшість фракції, підтримали відставку Дмитра Разумкова. Чому?

Відкликання Дмитра Разумкова було цілком логічним кроком. На посаду спікера парламенту його делегувала команда "Слуги Народу" – тож ми мали разом втілювати наші передвиборчі обіцянки. Представник нашої команди не повинен навмисно зволікати з ухваленням важливих ініціатив – як це було із законом про олігархів, наприклад. Або з неголосуванням за санкції РНБО до відверто проросійських політиків, які працюють проти інтересів України.

Але ж він якраз і був першим номером вашої команди.

Так. І було б просто некоректним стосовно наших виборців, якби перший номер "Слуги Народу" і далі працював проти нашої команди та наших обіцянок.

У Дмитра Разумкова був власний погляд на ініціативи, про які я сказала вище. Він, звісно, має на це право. Але тоді вже не як представник "Слуги Народу" та Президента Володимира Зеленського.

Фактично тепер у вас є повністю свій спікер парламенту, буде свій віцеспікер. Опозиція побоювалась, що парламент перестане бути незалежним.

Робота ВР просто стане конструктивнішою. Без затримки розгляду важливих законів, без 150-ти законопроєктів на порядку денному, до яких в депутатів фізично ніколи не доходять руки.

Можете поглянути хоча б на сьогоднішній порядок денний (19 жовтня – прим ред): там є з десяток законодавчих ініціатив, але всі вони важливі та нагальні. До речі, Руслан Стефанчук підкреслив, що пропозиції опозиційних фракцій обов’язково враховуватимуться при формуванні порядку денного.

Повернетесь до турборежиму?

Подивимось. Фактично парламент 9-го скликання вже на стадії екватору, залишилося буквально два роки. Це не багато, щоб встигнути втілити ті ініціативи, які ми обіцяли у своїй програмі. Тому зараз ми максимально синхронізуємо нашу команду. Триває робота у так званих трійках: парламент, Кабінет міністрів, Офіс Президента. Зараз вже немає часу на політиканство, тільки реальна робота.

Подейкують і про кадрові перестановки серед голів парламентських комітетів. Зокрема, про можливе звільнення очільника освітнього комітету Сергія Бабака та призначення вас на його місце. Ви погодитесь?

Поки що таких пропозицій мені не надходило. Я надалі очолюю підкомітет з питань вищої освіти, а наш комітет працює у звичному складі. Якщо мені запропонують стати його головою – цю пропозицію я розгляну.