Дубневич: депутат в Україні повинен працювати так, ніби вибори - завтра

Ярослав Дубневич - народний депутат, голова Комітету з питань транспорту ВРУ, в інтерв'ю "Обозревателю" розповів, чому спокійно реагує на звинувачення у ЗМІ на свою адресу, як – попри складну економічну ситуацію – стимулює розвиток інфраструктури на Львівщині та чи варто Україні відмовлятися від змішаної виборчої системи.

Відео дня

— Ярославе Васильовичу! Якщо ввести в пошуковій стрічці інтернету словосполучення "брати Дубневичі", випаде чимало критичних або відверто негативних матеріалів. Ви постійно під прицілом ЗМІ… Це все фейк? Якщо так, чому не відбиваєтесь?

— Всі звинувачення на мою адресу та на адресу мого брата, які звучать не в залі суду, а тому, що хтось намагається комусь зіпсувати імідж, або ж – навпаки – відбілити власний за рахунок іншої людини – це не більш, ніж наклеп. Я вирішую стосунки з наклепниками у законний спосіб – подаю на них до суду.

Нещодавно подав до суду на Євгена Шевченка, який під видом авторитетного бізнесмена та агента НАБУ під прикриттям дав чимале інтерв’ю одному достатньо популярному інтернет-виданню, де назвав мене корупціонером та власною "здобиччю". От нехай Шевченко у суді доводить достовірність своїх слів. Взагалі, вважаю, брудні інформаційні кампанії проти мене та брата – це результат нашої з ним принципової громадянської позиції. Симптом того, що ми ефективно працюємо. Й наша діяльність як парламентарів декого дуже дратує та комусь заважає. Запримітив навіть закономірність: щойно Комітет, який я очолюю, починає опрацьовувати принципово важливі законопроекти, які усувають корупційні схеми у галузі, запроваджують реформи, відкривають прозорий ринок,-- на мене одразу починається тиск, в тому числі інформаційний. Але у нас з братом є велика перевага: ми обирались в конкретних округах. Є конкретні люди, які нам довіряють. Які нас обирали (й не один раз!). Й саме вони (а не інформаційні провокатори) мають право давати нам справжню оцінку. Тільки вони!

— Вам часто дорікають, що ви – регіональний лобіст. Та ви й самі у своїй сторінці в "Фейсбук" якось зізнались, що є лобістом Львівщини й вважаєте це правильним…

— Так, вважаю правильним! Це позитивна оцінка мене як депутата-мажоритарника. Ми з братом Богданом Дубневичем, а також багато інших народних депутатів зі Львівщини – затяті лобісти Львівщини. Це приклад регіонального лобізму, що нині досить поширений серед політиків. Особливого значення він набув через перекоси у держуправлінні. Взагалі, лобізм регіональних інтересів з боку представників тих чи інших регіонів – це наслідки проблем, а не їх причина.

— Чи могли б пояснити, про які перекоси йдеться?

— Україна - все ще держава з надзвичайно високим ступенем централізації. Гроші з регіонів в основному йдуть "вгору" і там перерозподіляються. Так історично склалося - цю систему будували в дев'яності роки "під кризу", під виживання економіки в екстремальних умовах. У тих умовах це було запорукою виживання держави - зібрати гроші в одному місці, жорстко контролювати розподіл. Це дозволяло підтримувати життєдіяльність всіх регіонів в тій чи іншій мірі й мати резерв на випадок екстремальних ситуацій: повені, пожеж, техногенних катастроф, епідемій тощо... Нині ця система себе вже пережила. Відбулась децентралізація, економічне самоврядування регіонів. Але ці процеси тривають. І сьогодні регіональний лобізм у парламенті, Кабміні все ще відіграє особливе значення. І – до речі – в окремих випадках він набуває загальнодержавного масштабу, Це показово з Львівським регіоном. Львівщина сьогодні – визначальний для країни регіон, по якому йдуть транспортні коридори до Європи, в якому зосереджені митні прикордонні пункти з країнами ЄС, який має колосальні перспективи як транспортно-логістичний вузол. Переконаний: саме на Львівщині доречно побудувати логістичний хаб, підвівши до нього вузьку залізничну колію від західного кордону, щоб спростити сполучення з Європою. Львівщина має стати дверима в Україну для іноземного бізнесу, світового інвестиційного капіталу. Це дасть поштовх для розвитку нашої промисловості, торгівлі, інфраструктури, для відкриття нових підприємств, створення нових робочих місць. Для розвитку економіки в цілому – не лише на регіональному – на державному рівні. Отже, можу сміливо сказати: лобіюючі інтереси Львівщини, ми лобіюємо державні інтереси.

— До речі, Львівщина останніми роками помітно вирвалась вперед з ремонтом та відбудовою доріг різного масштабу та значення. Це теж заслуга братів Дубневичів?

— Так, ми докладаємо чимало зусиль, аби "дорожнє питання" на Львівщині перестало бути проблемним. Здавна в регіоні були чи не найгірші дороги в країні. Кожен автомобіліст добре знає: достатньо було з’їхати з траси Київ-Чоп – й починалось суцільне бездоріжжя. Вільно пересуватись можна було хіба що позашляховиком – особливо в негоду. Нині ситуація змінилась на краще. Але попереду ще чимало роботи. Маю зазначити, що Львівщину у парламенті відстоюють не лише брати Дубневичі. Створено і вже друге скликання ефективно працює депутатське об’єднання – міжфракційна група "Львівщина". Воно найчисельніше з регіональних об’єднань, має у складі 36 членів: зокрема, Оксану Юринець, Андрія Кота, Миколу Кадикала, Михайла Хміля, Ігоря Васюника, Юрія Шухевича… Тобто 9 відсотків від всього складу Ради. Можна сказати, що інтереси Львівщини тою чи іншою мірою лобіює кожен десятий депутат.

— У той же час бездоріжжя на Львівщині все ще існує. Інтернет видає шокуючі фото, скажімо, дороги на діляниці Самбір- Дрогобич. Там автомобілі буквально повзуть, пересуваючись з ями у яму. Міністр якось непереконливо виправдовується. А людей в той же час цікавить одне питання: а де ж обіцяний Дорожній фонд? Чому не працює? І де, до речі, у цьому питанні ваш, брати Дубневичі, регіональний лобізм?

— Дорожній фонд щойно почав свою роботу – цього року. Але ще минулого року вдалося зробити чимало: відремонтовано дороги державного значення. Скажімо, Львів-Самбір-Ужгород. Триває ремонт траси Миколаїв (Львівська обл.)- Городок-Жовква-Бібрка. Лише в межах мого округу відремонтовано 31 дорогу місцевого значення (десь роботи ще продовжуватимуться).

Чималу роль тут відіграв Митний експеримент, який працював з вересня 2015 року – в тому числі, на Львівщині. Цьогоріч, до речі, його збирались припиняти – але я та ряд інших депутатів – відстояли, щоб його було продовжено.

Що стосується наведених вами прикладів – ділянка Самбір-Дрогобич – це дійсно жах. Це красномовний приклад того, як несвоєчасно проведені тендери, затримки з постачанням сипучих для дорожніх робіт зривають ремонти на дорогах й вони переходять на наступний рік. Це нерозторопність, а де-інде – недбалість того ж таки "Укравтодору", за що певні керівники мають нести відповідальність та розплачуватись власним кріслом. Адже скільки не приймай якісних законів – якщо їх не будуть виконувати або будуть саботувати, ніякі реформи у дорожній галузі, в інфраструктурі взагалі не відбудуться. Це маємо розуміти.

— Класична формула регіонального лобіста: з трибуни Ради тягне ковдру на себе, точніше – на свій округ, а на окрузі – активно опікується школами, лікарнями, дорогами. А як у вас? Можете роз’яснити на власному прикладі?

— Ще у 2011 році, коли ми з Богданом Дубневичем були бізнесменами, ми заснували Благодійний фонд з власних коштів. Нині його ресурси здебільшого скеровуються на реалізацію різноманітних проектів на наших виборчих округах. Зокрема, це допомога активним громадам – спонсорськими внесками для реалізації проектів, які беруть участь в обласному конкурсі мікропроектів місцевого розвитку. Адже одна з умов конкурсу – це залучення небюджетних коштів, відтак 10% - 30% - це кошти громади або ж меценатів. Левову частку усіх виграних мікропроектів у Городоцькому, Самбірському, Мостиському та Пустомитівському районі співфінансує Фонд братів Дубневичів. Це все соціально важливі напрямки: освіта, медицина, освітлення вулиць, спортивні майданчики. Загалом у 2017 році лише на наших округах було втілено 160 таких мікропроектів.

— Так це – за ваші гроші? Існує поширена думка, що брати Дубневичі активно освоюють державні гроші…

— Яке відношення мають брати Дубневичі до державних коштів? Ще раз поясню: наш Фонд приймає участь у співфінансуванні мікропроектів. Гроші Фонду – це наші особисті гроші. А державні кошти освоюють ті, хто перемагає на тендерах та отримує таке право. Є чимало важливих проектівв рамках Державного фонду регіонального розвитку (ремонт загальноосвітніх навчальних закладів, дитячих садків, амбулаторій, Народних домів). Є також проекти по ремонту доріг у населених пунктах Самбірського, Мостиського і Городоцького районів. Завдяки злагодженій командній роботі з обласними, районними та місцевими депутатами, з головами органів місцевого самоврядування, взаємодії з центральними органами влади зараз вдається вирішити чимало проблемних питань, які роками не вирішувалися. У мене ж, як у депутата є достатньо інструментів для того, аби контролювати реалізацію актуальних проектів. Зокрема, це перемовини, депутатський контроль, запити тощо. Приклади? Ось. За рахунок коштів Державного фонду регіонального розвитку будується терапевтичне відділення на 50 місць у Городоцькій центральній районній лікарні. Будується дитсадочок на 150 місць у Великому Любені, школи у Братковичах та Суховолі. Розпочалось будівництво школи у Дубаневичах. Все це – лише Городоцький район. В Мостиському районі триває будівництво школи в с. Бортятино, у Самбірському районі – реконструюється поліклінічне відділення Рудківської ЦРЛ, впроваджено енергозберігаючі заходи в Дублянському дошкільному навчальному закладі , реконструйовано і інші важливі об’єкти соціальної інфраструктури.

За рахунок коштів субвенції на соціально-економічний розвиток у 2017 році відновлено та покращено стан 22 об’єктів соціальної інфраструктури Городоцького. Мостиського та Самбірського районів Львівської області. Взагалі по Львівщині масштаб значно більший: це понад 15 важливих проектів, реконструкція та будівництво нових шкіл, дитячих садочків, спортзалів, будівництво систем вуличного освітлення, каналізації, водоочищення. Ці проекти мають надвелике значення – на деякі з них люди чекали десятки років.

— Повернемось до вашого Фонду. Цікаво, за яким принципом приймається рішення, куди саме необхідно дати гроші, який проект важливіший?

— Для мене це очевидні речі. Адже це моя батьківщина, саме звідси я обирався депутатом. Практично кожні вихідні та час поза роботою у Верховній Раді проводжу на окрузі, спілкуюся з людьми. Отже, знаю, що саме необхідно в першу чергу. Є проекти, які за своїм масштабом виходять за межі Львівщини. Для мене особисто один з таких – військово-патріотичний вишкіл для молоді "Ігри Нескорених", який щороку відбувається у селі Сприня, що на Самбірщині, направду, в історичному місці.

— Розкажіть про нього…

— У 1944 році тут було засновано Українську Головну Визвольну Раду. Представники демократичних проукраїнських сил, серед яких були і Роман Шухевич, Кирило Осьмак, Ростислав Волошин, створили уряд та парламент тогочасної України.

Зараз тут діє дитячий оздоровчий табір імені Президента УГВР Кирила Осьмака. Щороку в липні, напередодні чергової річниці УГВР, у Сприні проходять "Ігри Нескорених". Вони набирають обертів. У 2016 році участь у змаганнях брали команди з Донеччини та Луганщини, а минулого року долучилась і молодь з півночі та півдня – учасники потягу єдності "Труханівська січ". Шість днів поспіль юнаки та дівчата змагаються у різних дисциплінах. Вони знайомляться з історією визвольних змагань, спілкуються з ветеранами – героями УПА. А скільки захоплення у дітей викликають показові виступи бойових підрозділів наших Збройних Сил! Молодь, особливо зі східних і південних областей, по-новому відкриває для себе історію боротьби за незалежність. Вважаю, що Сприня на Самбірщині, повинна стати центром патріотичного виховання молоді.

— Історія – річ важлива. Але й зараз триває війна за незалежність, яка чи не щодня забирає людські життя. А ті, хто звідти повертається, потребують підтримки, елементарної уваги – з боку суспільства, влади врешті…

— Цілком з вами погоджуюсь. Ми повинні огорнути турботою кожного, хто повертається з АТО. Це задача не лише влади, депутатів, мерів міст тощо, а й кожного українця. Кажу без зайвого пафосу. Слід пам ятати про ціну, яку сплачено нами за свободу й мирне життя. Й яку продовжуємо сплачувати. Слід пам ятати та вшановувати кожного з загиблих.

До речі, у цьому контексті не можу не назвати ще один проект, який ми нещодавно розпочали реалізовувати на окрузі – це презентація волонтерського фотопроекту "Якби не війна" та показ фільму "Кіборги" про оборону Донецького аеропорту, які з початку лютого подорожують по районних центрах Львівщини, по великих селах і містечка. Почалося з того, що я побував на презентації виставки у Львові й вийшов звідти вражений. Одразу провів переговори з дівчатами-волонтерами – ініціаторами проекту, щоб ці світлини могли побачити по всій Львівщині. Об’їздивши обласні центри України, фотовиставка тепер діє у нашому регіоні і кілька разів на тиждень збирає переповнені зали. Також ми провели переговори з правовласниками фільму "Кіборги", які дозволили нам придбати ліцензійні права показу кінострічки. Переконаний, і фотопроект, і фільм повинні побачити і в інших областях та на фронті. Над цим працюватимемо далі.

— Ви, так розумію, не стоїте осторонь і у питанні допомоги фронту безпосередньо. Якось навіть побили волонтерський рекорд, як повідомляв Фонд "Повернись живим!" -- відправивши на передову одразу 5 позашляховиків. Це суттєва підтримка армії…

— Взагалі, лише за минулий рік на фронт відправлено більше десятка позашляховиків, й ми не збираємось на цьому зупинятись. Так само, як не збираємось припиняти іншу допомогу фронту: технікою, медичними препаратами. Не збираємось припиняти свої волонтерські поїздки на передову. Як довго? До перемоги. Це природньо. Ми з братом допомагаємо армії з перших днів бойових дій і я не бачу в цьому нічого надзвичайного. Й не вважаю, що про це треба багато публічно говорити. Допомога армії, нашим захисникам – це те, що не обговорюється. Те, що живе з кожним з нас – якщо ти громадянин. Якщо ти хочеш вільно жити у своїй власній країні.

— Кожному, хто стежить за діяльність парламенту, зараз кидається в око активна підтримка депутатами інтересів "своїх" регіонів. Це навіть дає політологам привід поговорити про позачергові вибори. Вважаєте, вони відбудуться?

— Вважаю, що депутати-мажоритарники просто зобов’язані захищати інтереси своїх регіонів, своїх округів. Це, повторюсь, природньо й нормально. Оскільки люди оцінюють роботу своїх обранців саме по реальних справах. І я, й мій брат Богдан Дубневич обирались людьми округу, ми відповідальні за них, за свої обіцянки перед ними. Тому, звісно, ми відстоюємо свій округ, своїх виборців. Всі їхні проблеми та побажання завжди тримаємо в голові. До речі, балотувавшись у 2012 році в народні депутати, я підписав двосторонні угоди з кожним населеним пунктом округу, де мої обіцянки перед громадами були зафіксовані. Можу сміливо говорити про те, що мені не соромно дивитись зараз моїм виборцям в очі, адже на даний час левова частка з обіцяного виконана. Щодо позачергових виборів скажу так. Не має значення, вчасно вони відбудуться чи достроково, депутат повинен працювати так, наче б то вибори будуть завтра. Кожного дня – на повну силу. Інакше вся його діяльність втрачає сенс. Це моє переконання.

— На мажоритарній системі, схоже, скоро поставлять крапку. Рада збирається внести зміни до законодавства. Перейти до виборів виключно за партійними списками. І є достатньо серйозні приклади, які доводять неефективність виборів в мажоритарних округах…

— Це ж які саме?

— Скажімо, кандидати скуповують голоси "за гречку", приходять до парламенту і скоро вже не можуть навіть назву свого округу пригадати…

— Вважаю, що питання щодо мажоритарної системи надзвичайно політизоване. Саме тому знайти істину в ньому непросто. Так, є й гречка, й невдалий вибір, коли депутат щойно переміг й вже забув про своїх виборців та про свої обіцянки. Але впевнений, це виключення, а не правило. Бо у такого, вибачте, депутата, -- жодних політичних перспектив нема. Його більш ніхто ніколи не вибере. Ніде. Щодо виборів виключно за партійними списками – це дискусійне питання. Є, скажімо, точка зору, що це призведе до консервації політичної системи у країні. А зараз країна, навпаки, потребує оновлення політичних еліт – тільки так можна сподіватись на реформи. Партійні списки – це управління законодавчою владою п’ятьма особами, головами партій, що мають шанс потрапити до парламенту. Саме вони будуть вирішувати, кого брати до своїх лав. Будь-яка критика, дискусія, змагання думок зводяться нанівець. Депутат-особистість втрачається. На зміну приходить партійна маса. Особисто я вважаю, що відмова від змішаної системи – не рішення для країни в даний момент.

— Але ж є досвід західних демократій, який говорить не на користь мажоритарці…

— Західний досвід різноманітний насправді. Наша виборча система подібна до німецької. Там, як і у нас, - однопалатний парламент, Бундестаг. Депутати обираються як за партійними списками, так і по мажоритарній системі. Хтось може сказати, що в Німеччині погана виборча система?

А в Польщі, наприклад, вибори до сейму проходять за партійними списками. В той же час в там є сенат, верхня палата парламенту, й туди потрапляють за мажоритарною системою. Таким чином зберігається рівновага. У Франції, Британії, США переважає мажоритарна система. Для цих країн партійні списки – нонсенс. Отже, досвід західних демократій дуже неоднозначний. Це слід пам ятати. Моє особисте переконання: Україні на даному етапі не можна позбавлятись мажоритарної системи. Оскільки саме мажоритарники, як показує нинішнй досвід,-- рушівна сила прогресу та реформ в своїх регіонах. Вони активні, старанні, по-хорошому зухвалі. Вони – той драйвер, який спроможний запустити весь державний механізм реформ. Оскільки, як ми вже з ясували, регіональний лобізм врешті перетворюється на лобізм загальнодержавних інтересів.