Блог | Децентралізація від Зеленського: продовження реформи чи шлях до федералізації?

На порядку денному – питання підготовки законопроєкту про зміни до Конституції, внесені президентом Зеленським. Це рішення цілком логічне, адже децентралізацію необхідно завершувати, а зробити це без реформування законодавства - неможливо.

Ми маємо усвідомити, що форма правління за таких обставин плавно переходить із парламентсько-президентської у президентсько-парламентську. Посилення ролі президента вивищує його над парламентом.

Стосовно цього питання є різні точки зору. Хтось взагалі вважає доцільним перетворення на парламентську республіку. Інші пропонують піти шляхом Америки, скасувавши Кабмін та надавши президенту повноваження виконавчої влади. Я ж переконаний, що настав час становлення єдиної української політичної нації в Україні і має бути президентсько-парламентська республіка.

Ще за часів президентства Ющенка, коли почалися перші розмови та напрацювання щодо децентралізації, було обрано французьку модель устрою. Вона є “золотою серединою” між чинною парламентсько-президентською та жорсткою президентською (як в Америці) формами. Сьогодні подання Зеленським відповідних змін до Конституції є дуже актуальним, і навіть треба було зробити це раніше.

Читайте: Лінії Маннергейма для України. Хто насправді переміг у Парижі?

Загалом очікувані законодавчі нововведення мають позитивний характер. Головний плюс - у тому, що у нас з’явиться логічна система завершення децентралізації формуванням громад, округів, областей і появою префектів, які будуть здійснювати контрольні функції за дотриманням законів України та Конституції органами місцевого самоврядування.

Але і підводні камені все ж таки є. У зв’язку з реформацією Конституції на нас чекають дві великі загрози: зовнішня (з боку Росії) та внутрішня - у вигляді ліквідації унітарності України.

Так, Держдума Російської Федерації заявила, що влада в Україні при прийнятті змін до КУ в розрізі децентралізації має враховувати думку бойовиків "ЛДНР". Тобто, фактично, Росія пропонує нам враховувати її думку! Адже так звані бойовики і так зване керівництво ОРДЛО є фунтами, яких розставила Московія.

Читайте: Дедлайн для Кабміну. Куди завів нас уряд "грантожерів"?

Внутрішня загроза – деякі “лазівки” у зміненому законодавстві, на яких і хочу зупинитися.

Перше, що варто відзначити, – це відсутність згадки про місто Севастополь. Взагалі-то, мають бути посилання на Севастополь як окремий суб’єкт в устрої України та його функціональне визначення.

Наступний “мінус” пропонованих змін – те, що, з одного боку, чітко сказано, що префект і президент можуть зупиняти рішення рад, громад, округів, областей і їх керівників і, якщо Конституційний Суд визначає ці рішення неконституційними, то вони скасовуються.

Але є другий пункт, який передбачає, що президент може призначити тимчасово уповноваженого, а може і не призначати. У цьому аспекті, на моє переконання, має бути конкретика, наприклад, після другого порушення, визнаного Конституційним Судом, керівник громади в обов’язковому порядку відсторонюється, рада, якщо вона прийняла таке рішення, розпускається, і відбуваються позачергові вибори. Це має бути не правом, а обов’язком глави держави.

Нинішній стан речей (хочу – відсторонюю, не хочу – не відсторонюю) – прямий шлях до свавілля з боку президента. Він може навіть шантажувати: будеш переді мною на цирлах бігати – залишу на посаді, не будеш – турну з посади. Тобто ця норма має бути чіткою, зрозумілою, такою, що не припускає двох прочитань.

Читайте: Чого хоче Путін?

І в цьому питанні мова не йде особисто про Зеленського. Комусь він не подобається, а хтось його обожнює, але сьогодні він є, а завтра його вже немає на посаді президента. Потрібно думати про Україну, а не дійових осіб, які є ефективними чи неефективними.

Наступне питання є не просто дискусійним, а навіть, на мій погляд, небезпечним. Це той факт, що устрій України уже може в принципі змінюватися простою більшістю в парламенті. Якщо раніше адміністративно-територіальні одиниці були прописані в Конституції України, то сьогодні – ні. Для того, щоб унеможливити волюнтаризм із боку президента та простої більшості в парламенті, потрібно чітко визначити і внести до Конституції адміністративно-територіальний устрій України.

При прийнятті Основного Закону України законодавець передбачив чіткий перелік адміністративних одиниць - і недаремно так зробив. А зміна громад, округів і областей має бути зміною до Конституції. За відсутності чіткого переліку територіальних одиниць може бути повне свавілля владоможців. Завтра керівник якогось міста скаже долучити до великого міста-мільйонника певну громаду, приймуть рішення простою більшістю і проведуть дострокові вибори. Або так само можуть вилучити з якогось міста певний населений пункт чи квартал – і знову зміни... не зафіксовані у Конституції. Тобто працювати має інституціональність, а не одна особа чи проста більшість у парламенті.

Читайте: Дерашизація: п’ять років проти багатовікової історії

Ще один фактор ризику – виконання префектами не тільки контролюючих, а й виконавчих функцій. У новій редакції чітко вказано, що вони координують роботу органів центральної влади та підприємств державної власності. Тобто ми знову не розмежовуємо функції контролю та виконавчої влади. Останню треба передати області, округу чи громаді залежно від того, про що, власне, йде мова, адже ця компетенція не притаманна префекту.

Дивною та невиправданою є також зміна термінів, на які обираються державні посадові особи. Так, на 4 роки обираються голови та депутати громад, округів та областей, на 3 роки – префект і лише на один рік – голова окружної та обласної рад. Має бути якась логіка. Ну, щодо префекту встановлення трирічного терміну є ще більш-менш зрозумілим: щоб не “засидівся”, не “зжився” з місцевою елітою, щоб не так швидко встановили недержавницькі взаємостосунки. Але чому обласна рада, окружна рада та рада громади обираються на 4 роки, якщо президент і Верховна Рада – на 5?.. Є бодай якесь логічне пояснення?

Читайте: Земля - селянам? Чим небезпечна ЗЕмельна реформа

Така недосконалість правової бази становить суттєву загрозу унітарності України. Всі ці неточності та недоречності, усі ці “лазівки” в законодавстві – це хитрий і звивистий шлях до федералізації. Так, якщо простій більшості надати повноваження змінювати устрій, то вони можуть надавати автономію тим чи іншим округам – і нічого не буде для них неконституційним. У мене взагалі складається враження, що чинна влада під поняттям “унітарність” розуміє цілісність кордону, всередині якого – всілякі там “особливі статуси”. Але чим це, фактично, відрізняється від федералізації?.. І мова йде сьогодні не лише про ОРДЛО. Мова йде про зазіхання Угорщини, про вимагання від України надати автономію Виноградову чи іншим територіальним одиницям, населеним переважно українцями угорського походження… Мова йде про польських націоналістів, які той же Львів називають Лембергом і своїм містом. Мова йде про деяких націоналістів Румунії, які говорять про Бесарабію та створення автономних утворень. Тобто, фактично, будь-які особливі статуси, будь-які автономії призведуть… ну, нехай не до розвалу, а до якщо не конфедерації, то жорсткої федералізації в Україні. Це те, про що марить Путін і те, чому Україна зобов‘язана перешкодити.

Читайте: Зовнішня політика Зеленського: "Аннушка уже разлила масло"

У тих обставинах, що склалися, важко робити якісь прогнози. Мета цього блогу – "достукатися" до депутатів парламенту, які стоять на державницьких позиціях, для того, щоб убезпечити всю Україну від їхніх хибних рішень. Дуже важливо, щоб необхідні правки було внесено ще до спрямування документа до Конституційного Суду, адже, коли останній дасть свій висновок, то наступне голосування можливе лише за умови відсутності змін. Або доведеться повторювати всю процедуру заново…

Поки що у народних депутатів є можливість підкоригувати законопроект про зміни до Конституції. Якщо цього не буде зроблено, пасіонарне суспільство має заявити про свій протест і звернутися до Конституційного Суду, аби завадити зданню національних інтересів України.

Сподіваюся, що і цього разу українці не дозволять владі переступити “лінії Маннергейма”.