Блог | Де наш гібридний фронт?
У нас вже 8 років триває війна з Росією. Як пишуть експерти, війна незвичайна. На Сході локальна, а загалом - гібридна. І ці тези глибоко аналізуються і описуються різними фахівцями з характеристиками, тактиками, прийомами, намірами і цілями агресора. Подекуди з’являються повідомлення про наші успіхи з протидії – щось вчасно попереджено, виявлено і припинено. Проте, загалом складається враження, що ми на цьому фронті засіли в глибоких бункерах та пасивно чекаємо, що бомба можливо й омине.
Не є таємницею, що гібридна і саме інформаційна складова є обов’язковою атрибутикою війн вже не одне тисячоліття. Тому перед будь-яким конфліктом, як і під час нього, завжди включався маховик пропаганди та агітації - "всім на фронт!", контрпропаганди і викривання ворожих намірів, дезінформації противника. Це було раніше і є зараз, модифікації зазнали лише форми і засоби.
Але, уважно спостерігаючи за розвитком нинішньої ситуації навколо можливої великої війни з агресором, складається враження, що відповідальні за цю лінію боротьби просто не напружуючи себе тихенько поширюють (в кращому випадку) або приписують собі поширення відео про військові навчання і прибуття бортів з військовою допомогою від наших союзників.
Проте, як нас так і Кремль хвилює більше не це. Перш за все московську верхівку, особливо військову, цікавить - а скільки ж українців реально готові зі зброєю в руках стати до опору, яка їх кваліфікація і рівень підготовки, забезпечення, у яких регіонах така готовність вища, а де – навпаки, чи зріс рівень панічних і, відповідно, поразницьких настроїв після тривалої інформаційної обробки нашого населення в медіа-просторі, і т.п.
А чим відповідаємо ми? Так, є загальна інформація і сюжети місцевих органів самоврядування про підготовку до агресії, відомості про розташування бомбосховищ, проходження занять зі стрілецької і медичної підготовки місцевими депутатами, є офіційні сухі повідомлення про розгортання структур тероборони і запрошення взяти у них участь. Трохи більше практичної інформації знайдуть ті, кому цікаво у блогах ветеранів війни на Донбасі,
Водночас, все це виглядає доволі в’яло і сумно, без особливого ентузіазму. Наша пропаганда готовності до опору однозначно не така агресивна, якою вона б мала бути.
Але, попри істерію в медіа та чисельні заяви іноземних фахівців і політиків про "ось-ось може початися", більшість українців далекі від паніки, стурбованість і страх (в першу чергу за дітей, дружин і батьків) звичайно є, але це не паніка і не фатальне очікування неминучої поразки.
Тому має бути наша адекватна гібридна відповідь, спеціальні інформаційні операції. І пояснювати тут, який зміст має бути в таких продуктів не потрібно - фахівці і психологи це прекрасно знають. Але мета цих дій повинна бути одна – вони мають підсилити суспільні переконання в тому, що українці не боягузи, що любов до Батьківщини не порожні слова, і що зброю до рук для захисту родини, рідного дому і міста візьмуть значно більше патріотів, ніж говорить сумнівна соціологія, а бажання навчитись стріляти та надавати медичну допомогу шириться серед громадян лавиноподібно, і волонтери готові мобілізувати всі свої можливості для підтримки державних заходів із забезпечення опору.
Кожен українець має сформувати для себе розуміння, що байдуже споглядання за тим, як сусід записався до тероборони, чи готується до участі у добровільних формуваннях - контпродуктивне і шкідливе, в тому числі і для самого пасивно споглядаючого. Бо велика війна, якщо вона прийде, не омине нікого, яку б позицію хто б не займав. Ця істина вже має яскраве підтвердження на прикладі долі мешканців окупованих районів Донецької та Луганської областей.
В той же час, якщо буде широко висвітлено, що сили тероборони (це без ЗСУ, резерву і мобілізованих) укомплектовані на 100% від запланованого складу, а бажаючих вступити до неї навіть у кілька разів більше, і громадяни, які туди не потрапили, вчяться на волонтерських засадах військовій справі, дізнаються "рецепт" коктейля Молотова і шукають де придбати чи отримати зброю, то повірте, це підніме дух нації і справить незабутнє враження на агресора, який зрозуміє – земля дійсно горітиме у нього під ногами. Кремль повинен усвідомити, що напасти він, звісно, може, але далі його чекатиме тотальний опір на військовому і громадянському рівні, тому що мільйони українців готові не вмирати, а вбивати за свою землю і свободу.
Тому, всі, хто дійсно хоче миру, повинен наполегливо і вперто готуватися до захисту держави, не поширювати панічні "вкиди", об'єднуватися з однодумцями та підтримувати Збройні сили і добровольців. А роль держави - не лише організувати й забезпечити громадян всім для цього необхідним, але й примножувати патріотизм, підсилювати мотивацію й запал людей, максимально поширюючи інформацію про готовність нашого суспільства до рішучого опору будь-яким зазіханням Кремля.
