Відео дня
Блог | Чи заженуть українців в “гральне гето” за грузинським сценарієм?
Карантинна пауза в законотворчості в Україні закінчується, і ось вже знову лунають заклики негайно прийняти законопроект щодо легалізації грального бізнесу. Який до речі, після першого читання отримав більше 3,5 тисяч поправок та зауважень. Тим не менш, лунають заяви, що саме цей законопроект після прийняття знищить “бандитську схему” азартної індустрії в Україні, та активно йдуть посилання на “великі й вкрай ефективні грузинські реформи” в цьому питанні.
Давайте проаналізуємо, що було, що обіцялося та що реально сталося в гральній сфері Грузії.
Гральний бізнес в Грузії був легалізований більше п'ятнадцяти років тому. За часів керівництва найвідомішого в Україні президента Грузії, коли цей ринок був “повністю лібералізований”, влада Грузії клялася й божилася, що режим найбільшого сприяння для грального бізнесу (особливо, для казино, гральних автоматів та ставок) мав метою суттєво наповнити бюджет країни та привабити туристів. Нічого не нагадує?
То чи сталося так, як обіцялося?
Повернемося на 10 років назад. Над Грузією сяяла райдуга з дифірамбів: країна злетіла в рейтингу легкості ведення бізнесу з хвоста списка на 11-те місце в світі, журнал Forbes назвав Грузію самим ліберальним податковим режимом Європи, американська агенція USAID назвала зміни в країні “найширшими і найглибшими” з тих, що були проведені будь-якою країною світу за останні 50 років. Американський журнал Time теж не поскупився на компліменти, відмітивши, що грузинське курортне місто Батумі розвивається з такою швидкістю, що примусив би запашіти навіть Китай.
Що ж це за галузь, в якій так легко стало вести бізнес, до якої належать шість з десяти компаній з найвищим грошовим обігом і яка, наприклад, у 2018 році мала обіг у 6,27 мільярдів доларів США (для порівняння — в 2009 році було 42 мільйона доларів США)? Якщо порівняти цю цифру з величиною ВВП Грузії в тому ж 2018 році, який становив $17,6 млрд доларів США, то вийде, що обіг галузі співставний з 35,6 % ВВП Грузії. Що це: виробництво електроенергії, будівництво, а може, високотехнологічна IT-галузь?
Ні, це — азартна індустрія. Плідні наслідки 10-річного “ліберального” азартного ринку, чи не так?
Чому ж тоді соцопитування говорять про те, що більше 60 % грузинських громадян вважають необхідним знов заборонити гральний бізнес в Грузії?
Крім того, поставимо просте питання: скільки грошей в дійсності отримує Грузія від гральної індустрії? Що може бути красномовнішим за статистику? Незважаючи на обіцянки наповнити грузинський бюджет за рахунок “гралки”, дивним чином тодішня грузинська влада встановила податок з оборотів грального бізнесу, якого світ не бачив: менше 1%. Це означає, що з обігу в 6,27 мільярдів доларів США в 2018 році держбюджет отримав податків близько 62 мільйона доларів США. Це — 1,4% від усіх податкових надходжень. Нагадаємо, це від галузі, грошовий обіг в якій оцінюють в суму більшу ніж третина ВВП Грузії.
Для порівняння: в США GGR (Gross Gaming Revenue – ставка гравця мінус виграш, тобто дохід) 20% плюс додатково - 25% податку на прибуток, у Фінляндії - 10% GGR плюс податок на прибуток 30%, в Австрії від 35 до 80% GGR , в Люксембурзі від 10 до 80% GGR , в Австралії GGR – 62,5%, в Сінгапурі — 15% GGR тощо.
З огляду на вказане вище, чи не дивує, що тепер і Україні наполегливо пропонується не накладати податки на гральний бізнес, а брати гроші лише за ліцензії, начебто щоб “наперед” наповнювати бюджет й “не перейматися” сплатою податків?
Нова сума обіцянок за ліцензії — “цілих” 500 мільйонів доларів. Правда, вже через день цифра знизилась до 230 мільйонів...
Загальновідомим є факт, що заробляти державі на гральних ліцензіях означає стимулювати операторів “відбити” платню якнайшвидше пропозицією високоризикових ігор і втягуванням у гру якнайбільшої кількості гравців, не гребуючи, в першу чергу, дітьми.
Крім того, це означатиме, що могутнє гральне лобі, яке вже сьогодні настільки впливове, що не дозволяє написати й прийняти державницький, а не протекціоністський для певних видів ігор, гральний закон, після легалізації “грального пекла” тиснутиме на всіх задіяних осіб і в першу чергу, на регулятора, вимагаючи ще більшої “лібералізації”, і в першу чергу, постійного зменшення рівню ліцензійних платежів.
Є ще один фактор, який доводить, що балачки про заробляння на ліцензіях — чиста примара. Нам заявляють, що основні гроші будуть отримані за рахунок ліцензій. При цьому, в проекті закону є норми, відповідно до яких, тому, хто побудує готель на 300 номерів, буде дароване повне позбавлення від сплати ліцензійної платні. Вочевидь, це не збільшить надходження для бюджету. До речі, це аналогічно правилам, що діють зараз в Грузії, де будівництво курортного казино-готеля на 100 номерів звільняє від сплати ліцензії на 10 років, а для операторів, що відкриють казино-готель у віддалених районах, ліцензія є взагалі безкоштовною.
Якщо ми говоримо про застосовані в усьому цивілізованому світі “принципи відповідальної гри”, то окремо варто зупинитися на недопустимості впровадження гральних зон у “глухих кутах” під соусом “дамо роботу місцевому населенню”. Не секрет, що основна група ризику потрапляння в залежність від азартної гри — це працівники гральних закладів та їхні близькі. Особливу увагу в цивілізованих країнах приділяють мінімізації гральної активності в сільській місцевості, адже такі соціодемографічні чинники як бідність та безробіття роблять місцеве населення легкою здобиччю гри. Статистика свідчить про те, що соціальними проблемами доступності азартних ігор в сільській місцевості є:
переважна втягнутість у гру жінок;
молодший вік гравців порівняно з великими містами;
важче і повільніше лікування від адиктивності до гри;
вища вірогідність депресивних станів після відмови від ігри;
вища вірогідність повернення до хворобливої залежності від гри після лікування від адиктивності (50% проти 28,7% у гравців з великих міст).
Крім того, в ситуації соціальної ізольованості у зв'язку з карантином — а такий стан може продовжуватися невідомо як довго — всі ці чинники стають вкрай актуальними і повинні бути враховані, перш ніж пуститися берега в гонитві за міфічними заробітками держави на азарті громадян.
І ще один момент. В контексті грузинських реформ найчастіше доводиться чути про місто Батумі. І що ж таке привабило інвесторів в місто Батумі, що вони злетілися туди як бджоли на мед? Кожен, хто там бував, дивується: казино на кожному кроці. А як інакше, якщо вартість ліцензії на відкриття казино в Батумі коштує в 20 разів менше, ніж відкриття казино в Тбілісі (85 тисяч доларів проти 1,7 мільйона доларів)? У 2012 році BBC назвала Батумі “чорноморським Лас-Вегасом” для турецьких громадян. Адже, 70% туристів в Батумі — з Турції (де діє заборона на “гралку”), над багатьма готелями височіють турецькі прапори.
Кожен, хто вірить в байки про “гральний рай” у Грузії, нехай замислиться, чому вже понад 10 років Патріарх Грузії благає обмежити азартну індустрію. Чому переважна більшість мешканців Грузії вимагають знову заборонити гральний бізнес? Ба більше, те саме вимагають мешканці дотичних до Грузії районів сусідньої Турції. Адже турецькі жінки обривають телефони в консульстві Турції в Батумі в пошуках своїх чоловіків, які проводять всі вихідні, просаджуючи сімейний бюджет, в батумських казино.
А тепер уявімо собі реакцію наших західних сусідів, коли укранські казино відкриватимуться в прикордонних регіонах і висмоктуватимуть з чеських, польських, угорських сімей гроші на неконтрольовану азартну гру.
Про які інвестиції в економіку можна говорити, якщо доводиться чути про звичну практику, коли монополісти грального ринку Грузії тримають навіть весь основний персонал - букмекерів та аналітиків - за межами країни, а в Грузії є тільки офіси-ширми, де сидять маркетологи та бухгалтери, які ні на що не впливають?
Незважаючи на запевнення грузинської влади в контрольованості цього ринку, 59% школярів діти віком від 15 до 18 років визнають, що постійно грають в азартні ігри. Грузинський “Центр дослідження азартних ігор та лудоманії” стверджує, що реклама азартних ігор постійно розміщується поблизу шкіл. При цьому, закон забороняє азартну гру для дітей.
Показово, що за статистикою ж, з 3000 відбуваючих покарання в Грузії майже третина скоїли злочини, пов'язані з азартною грою.
Небезпека неконтрольованості азартної галузі криїться в можливих фатальних наслідках для гравців. Грузинська організація “Матері проти грального бізнеса” заявляє без манівців: “гральний бізнес побудований на нещасті та суїцидах”. У 2019 році 17 молодих мешканців Грузії заподіяли собі смерть через азартні ігри і 17 чоловік намагалися скоїти самогубство. Суспільне телебачення Грузії заборонило рекламу азартих ігор після самогубства свого 29-річного співробітника з причин, пов'язаних з азартними іграми. Протвережує й вік таких самогубців в Грузії, який починається з 14 років.
В Грузії з населенням у 3,7 мільйонів нараховується 700 тисяч ігроманів, а кожен третій з 300 тисяч людей, що втратили житло, був виселений саме через борги, які виникли у зв'язку з азартною грою.
Що означає все вказане вище? На нашу думку, в Грузії немає дієвого механізму контролю за гральним бізнесом з боку держави. Ні під час роботи операторів грального бізнесу, ні при агресивному залученні нових гравців і перетворенні їх на ігроманів, ні при русі грошей. Ніде. А неконтрольованість гральної індустрії призводить до тяжких психічних розладів у гравця, викидає його з соціуму, знищує його сім'ю, життя, руйнує фінансове благополуччя.
Адже недарма Всесвітня організація охорони здоров'я внесла ігроманію в перелік психічних хвороб поряд з алкоголізмом та наркоманією, але з вищим рівнем ризику для здоров'я та життя.
Саме тому всі розповіді про те, що Україні треба переймати грузинський досвід в легалізації грального бізнесу, це спроби нав'язати нам антидержавний, антисоціальний підхід в дуже вразливому для суспільства питанні, це пропаганда хаосу в межах цілої країни.
Нам потрібен закон про регулювання грального бізнесу. Закон якісний, з урахуванням світового, як позитивного, так і негативного, досвіду. Сподіваємось, що такий буде написаний і ухвалений. І маємо надію, що персони, що давлять на всі гальма, намагаючись ще й з українців зробити націю ігроманів, дістануть облизня.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...