У донбаської бізнес-еліти були непогані стосунки з Ющенком
Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента":
Про ПРИНЦИПАХ ПРИВАТИЗАЦІЇ
Озвучена не так давно новим прем'єром ідея мирових угод з нинішніми власниками підприємств, приватизованих за явно заниженою ціною, натрапила на серйозну перешкоду - величезні гроші, виручені за "Криворіжсталь" на аукціоні. Стало очевидним, що в разі мирових угод з олігархами держава отримає набагато менше. Крім того, виникає загроза політичної корупції, з приводу якої вже висловилася Юлія Тимошенко. Тому Президенту і уряду доведеться визначитися з принципами приватизації: які об'єкти і яким чином необхідно приватизувати, а які - залишити під контролем держави. Адже якщо держава повністю відмовиться від контролю над стратегічно важливими об'єктами, такими, наприклад, як "Укртелеком" та інші, воно може втратити контроль над розвитком економічної ситуації в країні. Адже про самоорганізується економіці для України, на мій погляд, говорити поки рано.
Про ВЗАЄМОСТОСУНКАХ ВЛАДИ ТА БІЗНЕСУ
Бізнесмени, які прийшли в "Нашу Україну" ще під час її перебування в опозиції, спростували розхожий вислів, що бізнес не може бути в опозиції до влади. Але от парадокс: прийшовши у владу, вони не змогли правильно розпорядитися нею. І створили для себе нові ризики. Вересневий криза викликала до життя розмови про взаємини бізнесу і влади, які велися ще при Леоніді Кучмі. Звичайно, бізнес і владу треба розділяти. Проте слід розуміти, що процес цей складний і нешвидкий, і на практиці повністю їх розділити неможливо. Йдеться про вибудовування цивілізованих відносин, коли бізнес може впливати на владу за допомогою публічних політичних інструментів. Але цей вплив не повинно трансформуватися в олігархічну систему, при якій великий капітал, маючи доступ до влади, отримує надприбуток. Це вплив має здійснюватися на основі конкуренції - як у бізнесі, так і в політиці, щоб жодна з політичних та економічних сил не отримувала монопольного права на владу, а також на надприбутки завдяки перебуванню при владі. І ось ця проблема все ще залишається невирішеною.
Про олігархів
При Вікторі Ющенку, влада якого більш демократична і прозахідна, що сформувалися в епоху Кучми фінансово-промислові групи отримують можливості легітимізації на Заході і виходу на нові ринки. Цим вже намагається активно скористатися "Індустріальний Союз Донбасу". Останнім часом активну рекламну кампанію за кордоном проводить і інша потужна група - "Систем Кепітал Менеджмент". Схоже, що Рінат Ахметов може "потіснитися" на Донбасі "на користь" нової влади, яка продемонструвала, що "Наша Україна" готова як до війни, так і до компромісу з впливовим донецьким олігархом.
Свого часу у донбаської бізнес-еліти були непогані стосунки з Ющенком, який бував на днях народженнях Юхима Звягільського і Ріната Ахметова. Президентські вибори їх посварили. Але зараз з'явилася можливість досягти компромісу, хоча і дуже непростого. Донецький регіон за Кучми було фактично віддано на відкуп місцевим олігархам. Зберігається "автономія" Донбасу продовжує залишатися об'єктивним викликом для Ющенка і нової влади в цілому. Ахметову в даному випадку важливо знайти баланс інтересів з Президентом і зберегти свій бізнес. Якщо він продемонструє, що готовий поступитися політичним контролем в регіоні, думаю, Ющенко це повинно влаштувати. Адже сильний український капітал, який активно працює в країні, а не уводящий свої активи за кордон, цілком влаштовує Президента. Але цей капітал повинен бути позбавлений політичних амбіцій. Тоді політичний, кадровий і економічний компроміс у Донецьку можливий. Але якщо Рінат Ахметов буде прагнути зберегти повний контроль над Донбасом, тоді діалог з новою владою у нього навряд чи вийде.
Про "НАШОЇ УКРАЇНИ"
Мені здається, що, трансформуючи "Нашу Україну" в політичну партію, Президент не врахував власне феномен блоку "НУ". Ця своєрідна міжпартійна федерація при всіх її особистісних і політичних протиріччях, на відміну, наприклад, від розваленої "Єдиної України", все-таки існувала як єдина сила під контролем одного лідера, але в демократичному форматі. Саме нав'язана зверху спроба трансформації "НУ" в партію призвела до розвалу політичної коаліції на підтримку Ющенка. Модель "Єдиної Росії", за якою намагалися будувати "НСНУ", виявилася неприйнятною для України, вже звикла до політичного плюралізму і має, на відміну від Москви, потужні опозиційні традиції.
Прагнення керівників "НСНУ" до політичної монополії погубило і проект мегаблоку. Установка "НСНУ" на закріплення своїх домінуючих позицій в блоці з політичними силами Юлії Тимошенко та Володимира Литвина виявилася для них неприйнятною. Це і послужило однією, хоча і аж ніяк не єдиною причиною того, що влада так і не вдалося створити мегаблок, який був би здатний завоювати конституційну більшість у парламенті.
Ще одна причина проблем із створенням блоку - це логіка боротьби за місця у виборчому списку, який не в змозі був вмістити всіх бажаючих. Якщо ви додаєте кількість членів фракцій Юлії Тимошенко і Володимира Литвина, та ще й "Нашої України", а також регіональних лідерів цих політичних сил, то зрозумієте, що всі вони не можуть вміститися в прохідній частині єдиного виборчого списку.
І все-таки блок під Ющенка - нова версія "Нашої України" - буде створюватися. Зараз для "НУ" блок - це єдина можливість оновити своє політичне обличчя, розширити ідеологічний формат, більш повно ототожнити себе з Президентом, мінімізувавши критику з боку виборців. Та й багатьом підтримуючим Президента партіям, які самі не зможуть пройти до парламенту, вигідна така зв'язка.
"Бізнес"