Кіт у мішку для "Сильної України"

З того моменту, як Сергій Тігіпко виринув в останній президентській гонці, аки випущена з борту атомного підводного човна ракета "Трайдент", я з цікавістю стежив за траєкторією його політичного польоту. Втім, порівняння не надто точне: якщо політ ракети залежить від палива, справності головки самонаведення і надійності протиракетної оборони противника, то політ українського політика - це насамперед результат роботи піарників. Цікаво було спостерігати, як зі звичайного дуже щасливого банкіра грамотні політтехнологи ліплять отакого м'язистого лідера нової формації - та так славно ліплять, що зліплене завойовує багатообіцяюче третє місце на президентських виборах. Те, що проголосували симпатики "Сильної України" не за реальність, а за красиву картинку - не дивно. Адже президентські вибори - це в принципі не більш ніж конкурс картинок. Потім Тігіпко взявся формувати свою власну партію. З одного боку, це ще один яскраво виражений проект під лідера. З іншого - у "Сильної України" є ідеологія. Точніше, є вона у Тігіпка, а партія, як кажуть, при ньому. Будь центристський політик без праці видасть на гора свій ідейний кредо, але якщо у більшості це буде просто еклектичний набір банальностей, то у Тігіпка цей набір несподівано складається в досить зв'язну ідею агресивного економічного лібералізму. Потім ця партія стала готуватися до виборів. Зазвучали гучні заяви. Так, в липні заступниця лідера партії "Сильна Україна" Олександра Кужель сказала наступне: "Щоб не було" кота в мішку "і неперевірених людей, всіх охочих приєднатися до партії перевіряє внутрішня розвідка. А в сучасних умовах розвитку соціальних мереж Інтернет та ЗМІ, робиться це відносно нескладно і швидко ". Те, що в заступники Тігіпко взяв Олександру Кужель, зайвий раз говорить про екстравагантності Сергія Леонідовича. Або про його схильність до чорного гумору. Але все-таки скандальні витівки Олександри Кужель як приватної особи - це одне, а публічні заяви партійного керівництва - зовсім інше. І мені стало цікаво, чи дійсно пильнує внутрішня розвідка "Сильної України" і як вона виявить кота в мішку. Замість кота в "мішок" заліз Ваш покірний слуга. Кот - не кіт, але критичні відгуки про Тігіпка у своїх статтях і новинах я, каюсь, допускав. Та й "Обозреватель", де я працюю, в лояльності до лідера "Сильної України", м'яко кажучи, не запідозриш. І перевірити це - Кужель права - "в сучасних умовах розвитку соціальних мереж Інтернет і ЗМІ" простіше простого. Інтерент-технологіями "Сильна Україна" володіє - в партію записуються через форму на сайті. Записався і я. Того ж дня мені передзвонили і запросили в Дніпровську районну організацію "Сильної України". Офіс районної організації - квартира на дев'ятому поверсі нового будинку неподалік від метро "Лівобережна". Мені відкрила симпатична дівчина, поцікавилася, чи знайомий я з статутом і програмою (зрозуміло, так!), Веліла заповнити бланк докладної анкети і написати заяву. При мені прийшов вступати в партію зовсім молодий хлопець. Він з сумнівом подивився на український бланк анкети і поцікавився, чи можна заповнювати російською - йому так простіше. Співробітниця районного офісу сказала мені, що в районній організації вже більше трьохсот чоловік і що я, в принципі, можу очолити первинку в своєму мікрорайоні. З мене витребували фотографію для партквитка, який пообіцяли видати пізніше, після перевірки. - А що за перевірка? - Зацікавився я. - У Центральному Секретаріаті партії всіх перевіряють. - Пояснила партработніца. - А на предмет чого перевіряють-то? - Запитую. - Ну, в основному - щоб вступник не був членом іншої партії: це незаконно. - Була мені відповідь. Поняття "кота в мішку" стрімко звужувалося. З колишнього партійного обліку я знявся ще років вісім тому і з тих пір в "членство" помічений не був. Тому залишалося сподіватися, що партійна розвідка копає таки глибше, ніж про те говорить районна партработніца. Зрештою, вона не зобов'язана знати всіх напрямків роботи Центрального Секретаріату. І взагалі багато чого знати не зобов'язана. Наприклад, коли я сказав (чесно зізнався!), Що працюю в "Обозревателе", мила дівчина лише запитала, чи не можна там розмістити банер "Сильної України". Довелося перевести стрілки на рекламний відділ. Покинув я районний офіс в очікуванні чи то партквитка, чи то відмови в прийомі в партію за рішенням внутрішньої розвідки імені Олександри Кужель. Потурбували мене партійці лише тижнів через два: було зібрання партійного активу Березняків. Молоді та міцні (як у фізичному, так і в економічному сенсі) мужики обговорювали, де знайти офіс для партійного центру мікрорайону, вирішували, як провести в середині серпня спортивне свято для народу на березі Дніпра. І готувалися до праймеріз. Один з праймерізіруемих кандидатів був присутній на зборах, про другу було сказано, що він не прийшов і взагалі якийсь не такий. Взагалі, кумедна штука ці праймеріз. Осмислена технологія там, де існує усталена двопартійна система - вона компенсує дефіцит багатополярним виборів. У нас же це не більше ніж передвиборча фішка для партій, які хочуть будь-яким способом показати свою демократичність і просто зіграти на ефекті новизни. Партійці розбіглися, пообіцявши один одному тримати зв'язок. Напередодні передбачуваного спортивного свята я подзвонив керівнику моєї первинки, щоб дізнатися, чи не треба чого - але той не брав трубку. І не передзвонив. Другий раз про мене згадали лише 30 серпня - але не тому що партія потребувала моїх послугах. Просто після півтора місяців був нарешті готовий мій партійний квиток - синя картка зразок кредитки, з безбожно розтягнутій по горизонталі фотографією. Таким чином, я виявився для "Сильної України" не "котом у мішку" і не "неперевіреними людиною". Або ж ще одна сторона "Сильної України" виявилася всього лише черговим дурницею Олександри Кужель. А жаль, адже внутрішня розвідка партії - якщо вона працює - дуже добре демонструє її реальну силу. Я отримав партквиток, розписався, проставив дату і запитав, чи не потрібно чого? Мене переадресували Дімі. Той пояснив, що поки нічого не потрібно: ситуація з київськими виборами поки не ясна, то чи будуть, чи то ні. А тому вся міська парторганізація застигла в очікуванні. Якщо вибори відбудуться 31 жовтня, то буде задіяний щільний графік двомісячної передвиборної роботи. Якщо вони пройдуть пізніше - то графік перероблять, розтягнутий до терміну виборів. І неодмінно подзвонять, запросять, задіють. А поки - до побачення. До побачення? Ні вже, хлопці, прощайте. У партії, яка називає себе "сильною" і при цьому чекає біля моря погоди, мені робити нічого. Виборів в Києві чекати не можна - їх потрібно добиватися. Ці вибори не потрібні Партії Регіонів - у них і так все в Київраді схоплено через поставлену під контроль фракцію Блоку Черновецького і тремтячу від страху "молоду команду". Ці вибори не потрібні БЮТ - Тимошенко не повторить і останнього результату, не кажучи вже про перемогу. Але ці вибори дуже потрібні киянам, яких і "молода команда", і її імпотенти-опоненти дістали гірше гіркої редьки. А з урахуванням цього вибори в Києві вкрай потрібні саме "Сильної України", щоб використовувати готовність киян вибрати третю силу. І ті виберуть, дозволивши "СУ" створити немаленьку фракцію в Київраді. А сам Тігіпко цілком міг би поборотися за посаду мера. Але оскільки "Сильна Україна" себе позиціонує як третя сила, то її місце не в "залі очікування", а під стінами Верховної Ради - з плакатами і вимогами оголосити дострокові вибори в Києві. Причому не для галочки зібратися на годинку, а днювати і ночувати там. Поки Рада не прийме рішення. Але під стінами парламенту нікого, крім наметовим церкви - власності компартійного депутата. У чому справа? Може, Сергій Леонідович не хоче сваритися з регіоналами через такі дрібниці як Київрада і пост мера? Може бути, вся сила "сильного політика" Тігіпка в тому, що він ні з ким не хоче сваритися? На кой тоді потрібні такі "сильні"? Я, власне, теж ні з ким сваритися не хочу. Але свою думку маю. Тому просто допишу до точки і віднесу заяву про вихід з партії "Сильна Україна" в районний офіс і оставлю там разом з симпатичним синім партквитком, схожим на кредитну картку. Їй-богу, краще б у них дійсно була внутрішня розвідка.