Виборці повинні мати право відкликати депутатів

Події, що відбуваються в Україні, свідчать про соціальне запиті на системні зміни, мета яких - реалізація конституційних прав і досягнення європейських стандартів якості життя.

Два десятиліття зусилля політиків були спрямовані на боротьбу з наслідками, а не на усунення причин, які перешкоджають сталому розвитку України. Причина криз - структурні деформації політичної системи, що породжують безвідповідальність, а значить і неефективність делегованих у владу людей.

Деформація системи - безвідповідальність влади

Політико-правова система України має низку інституційних недосконалостей, які позначаються на ефективності держави. Дисбаланс між гілками влади і відсутність зворотного зв'язку з виборцями на практиці спотворюють принципи парламентаризму.

Незважаючи на різні форми правління в світі - президентську республіку США, конституційну монархію Японії іпарламентарну республіку Швейцарії, - їх об'єднує парламентаризм як система ефективної взаємодії влади та громадянського суспільства і його юридичне прояв - система стримувань і противаг, яка знижує ризики політичної нестабільності і забезпечує ефективне функціонування державного механізму.

Зараз в Україні народ виступає як суб'єкт суверенітету тільки в якості електорату, а не в якості акціонера своєї країни, оскільки не має можливості контролювати своїх представників у владі. Автономність влади від народу створює напругу в суспільстві і викликає протестні настрої.

Голосування на виборах раз на 5 років - тільки видимість участі народу в управлінні країною. Відсутність входу і виходу, зворотного зв'язку в системі приводить до застою і перетворенню Верховної Ради України в політичну корпорацію, далеку від потреб народу.

Країні потрібні такі "правил гри", за яких громадяни відчують себе господарями. Для цього необхідно змінювати підходи до політичної відповідальності, яка зараз зводиться до вердикту громадян на виборах: у разі якщо партія або депутат не виправдали очікувань, їх усього лише повторно можуть не вибрати, а час згаяно і кризова ситуація розростається як злоякісна пухлина, зачіпаючи все більше здорових органів.

Сьогодні в партіях списки формуються переважно НЕ виборцями, а інвесторами, і депутати, що пройшли за закритими списками, не несуть ніякої відповідальності. Репутаційні витрати політиків, пов'язані з втратою довіри і невиконаними обіцянками, покриваються доступом до фінансових ресурсів або переміщенням по новим округах під час виборів. Багато депутатів вже неодноразово міняли округу, партії, фракції.

Всі учасники політичного процесу повинні нести відповідальність. Так як депутати можуть вибирати і відкликати уряд, а уряд може призначати і звільняти своїх співробітників, то й виборці повинні теж мати простий механізм відкликання депутатів, мерів, президента у разі їх неефективної роботи. І не слід втрачати час до наступних виборів.

Вважаю відсутність реальної можливості у народу контролювати парламентаріїв серйозним вадою, огріхом у фундаменті держави. Вирішення цієї проблеми дозволить усунути деструктивні елементи і модернізувати державне управління.

Інституційні рішення - механізм відкликання

У порівнянні з парламентаріями в інших країнах, депутати Верховної Ради України мають максимум привілеїв і мінімум відповідальності. Слід запровадити такі інституційні рішення, які підвищать ефективність законодавчої роботи, відрегулюють збої в системі представництва і створять систему дисциплінарного контролю з боку громадянського суспільства. В цілому будь-які дії влади без працюючої системи народного контролю будуть виглядати як корупційні схеми.

У світі інститут відкликання має різні форми і відображає особливості політико-правової системи держави. У країнах з розвиненими партійними системами (Австралії, Великобританії, Німеччині, Канаді) налагоджена можливість відкликання в разі порушення партійної дисципліни, корупції чи неетичної поведінки. У багатьох країнах також практикуються дисциплінарні заходи з тимчасового позбавлення мандата. У США на місцевому рівні практикується відгук виборних представників і чиновників шляхом подання клопотання, підписаного певним відсотком виборців, з наступним проведенням виборів.

Для України буде корисний досвід Швейцарської конфедерації, політична модель якої найближче до системі народовладдя. У кантонах Швейцарії існує можливість відкликання не лише окремих депутатів, але водночас і федерального парламенту, і уряду. Крім припливу нових людей у ??владу, це сприяє розвитку місцевого самоврядування. Недарма Швейцарію називають країною референдумів, де всі важливі для держави рішення дійсно мають колективний характер.

В Україні принцип імперативного мандата частково був впроваджений Законом "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року, що передбачають можливість позбавлення мандата в разі невходження народного депутата, обраного від політичної партії або блоку, до складу відповідної фракції. При цьому в Законі "Про статус народного депутата" не були внесені відповідні правки у зв'язку з конституційними змінами, що створило протиріччя в регулюванні даного аспекту. Рішення Конституційного Суду України від 1 жовтня 2010 року, яке скасувало Конституційну реформу 2004 року, як і раніше залишає безкарними переходи депутатів з однієї фракції в іншу, дозволяючи їм змінювати ідеологічну "орієнтацію", що є обманом виборців, які, віддаючи свої голоси, ідентифікували кандидата з конкретною політичною силою.

Що стосується депутатів місцевих рад, формально норма про відкликання в законі є, фактично - механізми імперативного мандата в законі прописані декларативно, що ускладнює або робить його застосування взагалі неможливим. Таким чином, існує необхідність в інституціоналізації санкцій по відношенню до депутатів будь-якого рівня, щоб була в наявності превентивний захід від бездіяльності та корупції в Представницькому органах влади.

Соціальні інновації - електронне голосування

Впроваджуючи систему відкликання депутата з автоматичним проведенням перевиборів, варто врахувати соціальні інтернет-технології, які стають все більш затребуваними в політиці. Електронна демократія проявляється у різних формах - від подачі народних ініціатив у форматі петицій (узаконена практика в Конгресі США, Бундестазі Німеччини і т.д.) до проведення виборів у режимі online (про що свідчить успішний досвід Естонії).

У законодавстві слід передбачити створення державного інтерактивного порталу, на якому буде відображений персональний моніторинг парламентської діяльності кожного депутата і його голосувань, куди депутати зможуть заздалегідь виносити свої пропозиції та ініціативи для узгодження з виборцями. Це було б свого роду досьє на кожного депутата, що відображає продуктивність його діяльності і дає можливість комунікації з ним безпосередньо без посередників. Такий інтерактивний сервіс повинен надавати функцію народного онлайн-голосування щодо законопроектів і можливість ініціювати відкликання депутата, використовуючи електронний підпис для ідентифікації користувачів сайту. Для відкликання пропоную взяти за відправну точку кількість проголосувавших за депутата на виборах громадян, плюс один голос. Тоді народний обранець буде намагатися, щоб не стати відкликаним.

Легалізація онлайн-голосування буде стимулювати парламентаріїв і всю вертикаль влади, сумлінніше виконувати свої функції. До того ж, це дозволить українцям, які подорожують або працюють в різних країнах, не бути викресленими з політичного життя країни, а привносити корисний досвід і знання. Так як світ стає все більш відкритим, а люди - більш мобільними в переміщеннях, потрібно адаптувати інституційні умови також і до даних тенденціям.

Як у бізнесі більш конкурентоспроможним є те підприємство, де застосовуються передові технології і кращі управлінські практики, так і в системі влади застосування інновацій забезпечить прозорість державної системи і зменшить бюрократизм.

Ці нововведення сприятимуть підвищенню відповідальності політиків і розвитку місцевого самоврядування і в цілому сформують конструктивний інтерес громадян до політики, надаючи реальний механізм участі громадян в управлінні країною. Адже зараз багато людей песимістично сприймають вибори через відсутність "реального вибору" і багаторічних розчарувань. Підтвердженням цієї тенденції є кількісні показники президентських виборів у 2010 році, коли більшість голосів залишилося за тими людьми, хто не прийшов на виборчі дільниці і був "проти всіх".

Можливість народного контролю влади додасть значимість голосу виборця, підвищить статус Громадянина України, у якого повинні бути не тільки обов'язки перед своєю державою, а й право на управління.