Порошенко не зможе довго балансувати між прагненнями середнього класу і бажаннями олігархів
Інавгураційна промова новообраного Президента України Петра Порошенка викликала своїм новаторством стільки позитивних відгуків з боку експертів, журналістів і політиків, як вітчизняних, так і зарубіжних, що негатив, викликаний "несподіваним" появою на офіційному прийомі в "Мистецькому Арсеналі" незліченної кількості одіозних персонажів, можна вважати маленькою ложкою дьогтю в бочці меду.
Читайте: Стали відомі основні деталі плану Порошенка - ЗМІ
Насправді, занепокоєння повинен викликати не персональний склад запрошених, який значною мірою визначався формальними вимогами куртуазности та протоколу, а підозра, що новообраний Президент, запросивши на прийом чимало людей з оточення колишніх Президентів, зокрема, і Януковича, вирішив спиратися на той ж панівний клас, що і його попередники.
Ази політичної науки стверджують, що державна влада, незважаючи на необхідність певним чином узгоджувати антагоністичне прагнення членів суспільства і залагоджувати різноманітні соціальні протиріччя, проте завжди здійснюється в інтересах окремих соціальних груп, на підтримку яких спирається. Враховуючи це, цілком природно поставити питання: інтереси якої соціальної групи збирається захищати новообраний Президент України і на чию підтримку розраховує в першу чергу.
Читайте: Стали відомі основні деталі плану Порошенка - ЗМІ
Відповідь на це питання значною мірою залежить від відповіді на інше: яка соціальна група була двигуном подій на Евромайдане, які в кінцевому результаті і привели Петра Порошенка в президентське крісло.
За великим рахунком відповідей може бути не так і багато: це або напівміфічний "середній клас", який рішуче повстав проти тиранії заради європейського демократичного майбутнього України або цілком реальні олігархи, обурені нахабством Януковича і "сім'ї" в нелегкій справі самозбагачення за рахунок інших. Ще одним варіантом можуть бути великі геополітичні гравці ЄС і США, зацікавлені в тому, щоб вирвати Україну з обіймів Російської Федерації.
Швидше за все, всі ці три відповіді правильні, оскільки інтереси всіх вищезазначених акторів збіглися в просторі та часі, утворивши єдиний вектор сили, спрямований проти кримінального режиму Януковича.
Читайте: Перший призначений. Кого ще поміняє Президент?
Однак, повалення Януковича вдруге після Помаранчевої революції оголило очевидну істину: інтереси великого бізнесу і олігархії збігаються з інтересами нинішньої політичної еліти. Саме тому більшість великих політичних проектів створюються олігархами і орієнтуються на широкі верстви, переважно зубожілого населення. Банальна логіка - таких людей більше, купити їх голоси дешевше, ніж боротися за визнання і голоси продуктивної частини суспільства. Як показує політичний процес, в Україні олігархам легше прийняти концепцію патерналістської держави, до якої так звикли українці за часів радянської влади, і кидати час від часу "Голоту" недоїдки з панського столу, ніж, погодившись з концепцією ліберальної держави, змінити правила гри і допустити до панського столу прибульців з "середнього класу", саме існування якого становить серйозну загрозу нинішній політичній системі і панування олігархії.
Під таким кутом зору набувають цілком конкретний зміст нещодавні заяви "вічного революціонера" ??Луценка про те, що Рінат Ахметов нібито є "попутником української революції". Разом із заявою про готовність очолити пропрезидентську партію "Солідарність" слова Луценка дають чимало підстав сумніватися в бажанні нової команди проводити реформи, оскільки панівний клас найменше зацікавлений у будь-яких змінах.
Читайте: Порошенко призначив своїм першим помічником колишнього посла в Норвегії
На превеликий жаль, "середній клас", під яким у даному випадку слід розуміти найбільш продуктивний шар суспільства, незважаючи на зростання громадянської активності після подій на Майдані досі не зміг створити потужну політичну партію, яка б артикулювала і відстоювала його інтереси. Тим більше середньому класу не вдалося перетягнути на свій бік "мовчазну більшість", яка, як показали вибори до Київради, декларує своє бажання змін, але і далі підтримує "колишніх".
У будь-якому випадку наявні тенденції суспільно-політичного розвитку неминуче призведуть або до появи такої політичної сили, або до зникнення в Україні продуктивного класу як такого, що фактично означатиме незворотне, хоча і відстрочене зникнення української державності.
Також потрібно усвідомлювати, що насправді тільки військово-політичне протистояння на Донбасі дозволяє утримувати крихкий мир між "героями революції гідності" і "учасниками олігархічного змови". Але так не триватиме вічно: довгий час балансувати між прагненням першого радикально змінити правила гри у суспільстві і бажанням другого зберегти панівний статус-кво новообраному Президенту України не вдасться.
Рано чи пізно Петру Порошенко потрібно буде визначатися.
Валентин Гладких, кандидат філософських наук, політичний аналітик