УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

"Дзеркало тижня" про передвиборних розкладах 2006: "Друзі, небезпечний наш союз ..."

564
'Дзеркало тижня' про передвиборних розкладах 2006: 'Друзі, небезпечний наш союз ...'

На сьогоднішній день незаперечними плюсами пережитих країною потрясінь стали: перше - покарання як мінімум втратою влади команди Леоніда Кучми, яка намагалася з особливим цинізмом паралізувати політичну волю суспільства; другий - безсумнівний якісний скачок цього самого суспільства, його перехід на інший рівень усвідомлення свого місця і ролі в житті країни. В результаті люди отримали не тільки надію, а й намацали в душі внутрішнє мірило, шкалу оцінки моральності та результативності дій влади. За це спасибі в тому числі і Віктору Ющенку, а також його передвиборній команді, в значній частині стала каталізатором цих змін.

А тепер перейдемо до водних процедур. Перший квартал нової влади відзначений безліччю помилок. Що стало їх причиною? Хаос перехідного періоду? Найтяжке спадок, залишений старою владою? Недосвідченість? Непрофесіоналізм багатьох нових кадрів або домінування корисливих установок? Відповіді на ці питання в повній мірі ми ще сформулювати не можемо. Однак є підстави вважати, що в різній мірі присутні всі ці причини. Можливо, настільки насторожує враження робота влади і не створила б, якби влада значною мірою не слідувала задекларованому нею же принципом відкритості. У минулі роки найнижчий рейтинг довіри у байдужого до влади населення був у Верховної Ради. Переконана, що це відбувалося з причини найбільшої відкритості цього органу влади. Бо адміністрація Президента і Кабінет міністрів були завжди максимально закритими для суспільства структурами: в закулісся "дурь кожного" розглянути набагато складніше. Нинішній же Кабінет міністрів проводить досить відкриту політику, вступаючи періодично в публічні перепалки з депутатами з питань бюджету, Президентом з питання Зварича і бізнес-діяльності його дружини, секретарем РНБОУ про схеми відновлення справедливості у сфері раніше досконалої приватизації. Міністри, знаючи про трансляцію засідання Кабміну в прес-кімнату, вступають в суперечки з прем'єром або народними депутатами. Відповідно країна отримує більше інформації про існуючі точках зору на вирішення різних проблем. Питання в тому, чи готовий суспільний організм без завороту кишок перетравити цю інформацію, зіставити цей потік і тоненькі інформаційні струмочки, що випливають із секретаріату Президента та РНБОУ? Безумовно, відкритість дій влади на сьогоднішній день є не абсолютною і навіть не достатньою. А ряд її проявів, таких як необдумані заяви, дискредитують її, підкреслюючи суб'єктивність позицій, відсутність командної гри, а часто юридичну неграмотність її представників. Разом з тим суспільство опиниться в набагато більш складному становищі, якщо до нього буде доноситися лише зачесане на масляний проділ інформація. А крім того, не можна допустити ситуації, при якій в жертву створення ілюзії єдиної команди буде принесена інформованість суспільства. Відкритість не означає дурість, плюралізм не означає конфронтацію, а боротьба із спадщиною режиму - правове беззаконня. Просто представники нинішньої влади повинні максимально відповідально ставитися до своїх заяв і дій, звіряючи їх і зі здоровим глуздом, і з існуючим законодавчим полем.

Чи можливо це? Чи можлива взагалі та ідеальна картинка, в яку багато хто повірив і перетворення в життя якої багато чекають? З моєї точки зору ідеальна і навіть наближена до неї - ні. І причиною тому - людський фактор. Сьогодні, коли формування складу нової влади майже завершено, вже можна оцінити деякі наслідки кадрової революції.

В бурхливі місяці передвиборної кампанії все військо майбутнього Президента було зайнято боями на передовій. Боязкі пропозиції організувати в тилу групу, яка б займалася напрацюванням стрункої системи рішень нової влади протягом перших ста днів, а також попередніми кадровим підбором, не були почуті. Коли Віктору Ющенку задавали питання про те, хто буде прем'єром, хто міністром, а хто губернатором, він відповідав: "Давайте переможемо, а потім будемо вирішувати". Дипломатичність його відповідей було прийнято пояснювати складністю і суперечливістю конфігурації підтримують його сил. Але насправді Віктор Андрійович не лукавив. До реального розвішування бирок на владні крісла він приступив саме після перемоги, практично не маючи попередніх кадрових заготовок. І за великим рахунком, в процесі розподілів посад він виявився заручником вузького кола наближених, негайно вступили в протистояння один з одним у боротьбі за контроль над призначенцями. Кожен підбирав кандидатури, близькі йому за духом. З цієї причини, а також з причини виростання нинішньої владної еліти, як не крути, але з десятирічної епохи Кучми, на думку ряду спостерігачів, ми отримали наступний результат: з урахуванням губернаторського корпусу приблизно 45 відсотків власників владних постів хворі кучмізмом. Приблизно така ж кількість - носії цього вірусу. І відсотків десять - вільні від нього. Коли я говорю про вірус кучмізму, то маю на увазі в першу чергу дуже низький моральний поріг, роботу над забезпеченням національних інтересів за залишковим принципом, нетерпимість до критики і пріоритет корисливих інтересів.

Отже, перша група, уражена синдромом дефіциту цивілізованої влади, може характеризуватися такими симптомами: патологічної тягою до закулісного вирішення питань; прагненням на шкоду законом натягувати на себе не властиві повноваження і бажанням створювати структури з повноваженнями під конкретних людей; нетерпимістю до критичних зауважень ЗМІ; прагненням розставити людей однієї групи крові на пости, контролюючі фінансові потоки; максимальної експлуатацією вердикту "так сказав президент і це обговоренню не підлягає". Швидше за все, саме навколо таких людей будуть концентруватися ті численні чиновники і бізнесмени, які перебувають в очікуванні повернення старих схем. Саме з такими людьми будуть шукати контактів представники російського бізнесу. Саме ці люди зроблять спроби під час парламентських виборів у 2006 році застосувати адмінресурс. До речі, вже зараз ясно: якщо стара влада в якості технології клонировала конкурентів, то ідеологи нової просто прагнуть не допустити конкурентів до самих виборів, як у випадку з "Порою".

Я навмисно не стану називати представників подібного виду. По-перше, тому, що наш читач, в силу своєї підготовленості, і самостійно може заштрихувати потрібним кольором володарів певних постів. По-друге - через існування другої групи - групи носіїв вірусу. До неї відносяться люди, які прийшли у владу з щирим наміром працювати на країну. Однак моменти їх біографії дають підстави припустити, що в будь-який момент кожне з перерахованих вище проявів синдрому дефіциту цивілізованої влади може проявитися в їх діяльності. У першу чергу від Президента, його безкомпромісною і послідовної прихильності до задекларованих вимогам до роботи чиновника, залежить, якою мірою носії поповнять загін хворіючих.

І нарешті третя, сама нечисленна група. До неї в першу чергу відносяться люди, що не мають свого власного бізнесу і не трудившиеся у виконавчій владі. Їх дуже небагато як на регіональному рівні, так і в центральному апараті. І що цікаво, переважна більшість не інфікованих було залучено у владу саме самим Ющенком, а не за рекомендацією його оточення. Інша справа, що цим людям доведеться пройти випробування спокусами можливостей і важелів. Їм належить навчитися протистояти старшим товаришам, які прийшли у владу працювати не тільки на державу. Це складне випробування, і пройти його вдасться далеко не всім.

Однак проблема нового кадрового складу влади полягає не тільки в тому, що його значна частина не по біографії, а по суті нової не є. Влада не може працювати у відриві від центру. Центру, яким є не Київ, а Президент. Перед міністерськими призначеннями, за нашою інформацією, тільки Роману Зваричу вдалося проговорити з Президентом завдання, вирішення яких Ющенко очікує від Мін'юсту. Решті ж перед призначенням, а багатьом і після призначення так і не вдалося обговорити з лідером держави, що ставить підписи на кадрових указах, концепцію розвитку і пріоритетів ввірених міністерств. Деякі міністри і донині не знають, де знаходиться кабінет Президента. Я вже не кажу про губернаторів. Їх короткий уявлення Президентом у ввірених регіонах не дає можливості проговорити навіть основні проблеми, можливі шляхи їх вирішення та ступінь підтримки центру. На сьогоднішній день Ющенко практично замкнутий у трикутнику Зінченко-Порошенко-Тимошенко. Ці три людини, що знаходяться в досить антагоністичних відносинах один з одним, намагаються формувати уявлення Президента про що відбувається в державі. Живу ж інформацію з регіонів та міністерств, від СБУ і МВС Ющенко отримує безсистемно і, отже, перебуває фактично на інформаційному пайку триєдиного совражества, що забезпечує плюралізм, але не повноту картини і об'єктивність її подання.

При цьому не можна сказати, що Президент не працює. Як для складу свого характеру, так і з урахуванням удару, нанесеного діоксином, Президент по трудовитратах залишає далеко позаду Олексія Стаханова. Але питання ж не тільки в кількості проведеного Президентом часу в адміністрації. Питання в якості організації цього часу і в чіткості пріоритетів, сформульованих самим Президентом. Мені доводилося говорити з досвідченими апаратниками, які отримали різні посади на Банковій. Враження у всіх однакове: апарат зруйнований, коридори нагадують мурашник, все метушаться з п'ятьма телефонами і двадцятьма папками в руках, але ККД цього броунівського руху мінімальний. Будь-яке питання, який вимагав офіційного або неофіційного рішення Леоніда Кучми, супроводжувався трьома довідками. На стіл екс-президенту клали довідку профільного управління адміністрації, довідку СБУ та довідку Кабміну. Нічого подібного в більшості випадків у нинішнього Президента немає.

До довідками Служби безпеки Віктор Андрійович ставиться з деякою гидливістю, як кажуть, по життю, що по-людськи зрозуміло, але з точки зору інтересів лідера країни не виправдано. Бо будь він трохи уважніше до думки цього відомства, наприклад, половина губернаторів не потрапила б на свої пости з об'єктивних причин.

Секретаріат Президента поки не в змозі з усіх питань видавати на-гора якісний продукт, а судячи з кадрових призначень (одне аналітичне управління, очолене людиною, котра відповідала на листи громадян у приймальні Зінченка, чого вартий!), виробленим Олександром Олексійовичем, і не буде в змозі.

З Кабміном налагоджена авральна, а не системна модель надання інформації, що не їсти "гут".

Ситуацію посилює і замішана на амбіціях самодіяльність людей, що становлять основний оточення Ющенка. Укази про призначення не подаються Президенту тижнями, а деякі подання Кабміну взагалі не доходять до Ющенка. Замість чого йому на стіл лягають проекти указів, які не мають нічого спільного з побажаннями вищого органу виконавчої влади, як це було у випадку з призначенням на НАК "Нафтогаз України" Олексія Івченка. Іноді до Президента не доходять подання прем'єра про зняття кадрів, як це було у випадку з Мінтрансом. З іншого боку, держсекретар Президента здатний затвердити передані Юлією Тимошенко подання простим факсиміле Президента, як це трапилося з призначенням міністра Кабінету міністрів. У тривалій листуванні, що не має ніякого юридичного виправдання, крім сумнівного указу Президента про розширення повноважень секретаря РНБОУ, складаються Олександр Турчинов та Петро Порошенко. Указ зобов'язує Турчинова пройти зайве коло погоджень при призначенні обласних керівників СБУ. В результаті несумісності поглядів на кадрову політику десяток областей досі не має на своїй території "ока Дзержинського". І це в ситуації, коли, висловлюючись революційним мовою, "вся країна кишить контрою".

Одним словом, вважати роботу Президента налагодженої та організаційно адекватної не можна і приблизно. Ситуація вимагає негайного виправлення, і першим кроком на цьому шляху, безумовно, має стати якщо не тематичне засідання РНБОУ, то вже точно нараду в президентському кабінеті. Нарада, спрямоване на розставляння виразних і жирних крапок у питанні взаємодії Кабінету міністрів, секретаря РНБОУ та держсекретаря. Суперечності в цьому трикутнику, загострені в більшій чи меншій мірі, здатні пошкодити загальній справі нової влади набагато сильніше, ніж глухий опір апарату чи опозиції.

Мабуть, найбільшою помилкою Ющенка було створення протиріччя на осі Тимошенко-Порошенко. Навряд чи варто думати, що на такий крок Президент пішов виключно бажаючи пом'якшити удар по самолюбству Петра Олексійовича, завдану йому при призначенні Юлії Тимошенко на посаду прем'єра. Ющенко хотів контролю за Юлією Володимирівною. Матеріальний доказ тому - резолюції, які Президент останнім часом став накладати на свої розпорядження: "Тимошенко - до виконання, Порошенко - контроль". Чистий схема "Кучма-Горбулін-Марчук", один до одного. Призначаючи Петра Олексійовича секретарем РНБОУ, Ющенко фактично втиснув ведмедя в канаркову клітку обумовлених законом і Конституцією повноважень секретаря РНБОУ. Володимиру Горбуліну було простіше: він працював в іншій країні. В умовах же, коли суспільство, опозиція і преса мають намір чітко відслідковувати дотримання владою закону, що не припускає вихід за повноваження, описані законодавчим полем, Порошенко виявився занадто великим для цієї посади. У цьому його трагедія. Громаддя його планів, кипуча енергія і мучити образа постійно будуть виштовхувати Петра Олексійовича за межі правового поля. Більш того, з цього поля його буде виштовхувати формується навколо Порошенко спільнота людей, що мають дуже різнокольорові, в тому числі й особисті інтереси. Фактично секретар РНБОУ стає дахом для "суспільства нелюбитель Тимошенко" в команді Ющенка. Але і навколо Тимошенко створюється фан-клуб, зокрема, "нелюбитель Порошенка", готовий серед іншого відстежувати кожен заступ секретаря РНБОУ за лінію закону, що обумовлює його повноваження. Знову-таки все знайоме до болю і нагадує схеми взаємин Марчук-Горбулін, Лазаренко-Волков і т.д. Подібне чітко намітилося поділ команди ні до чого доброго не приведе. І подібно радянським прапорщикам стане алмазним піском в механізмі перетворень. Ющенко хотів гармонії і балансу, а отримав протистояння та ігнорування закону. Для того, щоб не бути голослівною, наведу кілька ознак командного розділу: і Тимошенко, і Порошенко по суті обзавелися контрольованими ними силовими структурами. Деякі міністри, не знаходять спільної мови з Юлією Володимирівною, розповідають про те, що помітили за собою систематичну стеження. У тому, що їхні телефонні розмови прослуховуються, вони практично не сумніваються. Як ніхто не сумнівається в тому, що тандем Турчинов-Тимошенко нікуди ні подівся і зберігає свою непорушність. З іншого боку, Петро Порошенко через призначеного ним першого заступника міністра внутрішніх справ Бондаренко контролює значну частину призначень в МВС. Про те, як нові призначенці висловлюють свою подяку пану Бондаренко, складаються легенди. Взяв під контроль Петро Порошенко і слідчу частину в міліцейському відомстві, призначивши відповідним заступником Геннадія Москаля. Безсумнівно професійного, але при цьому вірного людини. Відносини Порошенко і Піскуна безхмарними назвати не можна. Але вони куди тепліше, ніж відносини Тимошенко і генпрокурора. А якщо врахувати, що поруч з Петром Порошенко знаходяться люди, що мають безпосередній вплив на Святослава Михайловича, то і в цьому питанні Порошенко переважує. Крім того, близькі стосунки з керівництвом "Укртелекому" дозволяють окремим експертам припустити, що не тільки завдяки Турчинову Юлія Володимирівна присвячена в комунікаційні таємниці своїх опонентів, але й Петро Олексійович не знаходиться в інформаційному вакуумі.

Тимошенко програє своєму візаві в кадрових питаннях. Спочатку, втягнувши кігтики, Юлія Володимирівна приступила до керівництва чужим урядом. Жодного міністра в його складі не можна назвати "людиною Тимошенко". Від частини пояснити подібне можна законним бажанням Ющенка сформувати свій уряд з урахуванням думок близького кола, а від частини - відсутністю у самої Тимошенко в команді людей міністерського калібру. По суті, окрім Турчинова, їй і пропонувати-то було кого. Вона взялася працювати з тим складом, який є. І на сьогоднішній день значно досягла успіху, переплавивши з багатьох питань позицію різношерстого Кабміну в єдину. Порошенко ж в свою чергу значну частину часу приділяв лобіюванню прийнятних для нього кадрових призначень. Про МВС ми вже згадували. Крім цього йому вдалося провести ряд губернаторських призначень, чотири-п'ять обласних прокурорів, кадрово закрити митницю і отримати ряд заступників у міністерствах. Правда, при цьому Петро Олексійович не знайшов часу призначити своїх заступників, з тим щоб налагодити виразну роботу апарату РНБОУ. Але це справа третя ...

У протистоянні, наявність якого публічно заперечують обидві сторони, у Тимошенко є незаперечна перевага - законні повноваження прем'єра. Прийняття ж закону Верховною Радою, що розширює повноваження секретаря РНБОУ, сумнівно. Отже, для того щоб реалізувати свої інтереси, своє бачення розвитку, в першу чергу економіки країни та кадрової політики, Порошенко і сьогодні, і завтра повинен головним чином покладатися на Президента. І тут удача на боці Порошенко: на один розмова Віктора Ющенка з Тимошенко доведеться п'ять бесід з Петром Олексійовичем. У руках секретаря РНБОУ є перевірений поколіннями влади політичний козир - ревнощі государева. Найщиріша формулювання, внесена будь-коли в указ про відставку прем'єра, звучала так: "За створення власного політичного іміджу". За нашими даними рідкісний мешканець Банкової не обертає увагу Президента на "піар Тимошенко", змушуючи тим самим Ющенко з великою настороженістю ставитися до всього, що робить і пропонує прем'єр-міністр. У деяких випадках втручання Ющенка дійсно потрібна, бо Юлія Володимирівна якщо починає рубати шашкою, то вже без оглядки. Але бувають ситуації, коли в пожежну рельсу дзвонити просто смішно, як, наприклад, з екстреним засіданням РНБОУ з питань адміністративної реформи, приводом для якого послужила безіменна записка на ім'я Президента про тотальну некомпетентність і неспроможність уряду в цьому питанні. Зауважимо при цьому, що ця сама записка з'явилася після того, як Петро Порошенко на ім'я прем'єра відправив лист з проханням поінформувати про складнощі в проведенні адміністративної реформи, на що отримав відповідь приблизно такого змісту: "Шановний Петро Олексійович! Уряд займається адміністративною реформою і ніяких проблем в уряду у зв'язку з цим не виникає ". Точка.

З одного боку, Тимошенко ніби як проігнорувала спробу свого візаві розібратися в подіях. З іншого боку, на всіх засіданнях Кабміну був присутній представник апарату РНБОУ, який міг у повному обсязі інформувати Порошенко замість прем'єр-міністра про просування адміністративної реформи.

Таким чином, якщо ми говоримо про контроль, то він буває двох видів. Перший - моніторячи пропоновані Кабміном рішення питань (у рамках повноважень, зрозуміло), секретар РНБОУ може по ходу пропонувати і аргументувати оптимальні з його точки зору рішення. А другий вид контролю - це дочекатися, поки об'єкт зробить помилку, і стукнути про це начальству. Який з варіантів прийнятний для Ющенка, вирішувати Президенту.

Втім, вирішувати потрібно не тільки це питання. Для початку потрібно розібратися, на загальний результат працюють лідери політичних команд "НУ" і "БЮТ". "Під килимом" Порошенко, який має доступ до Президента, в більшості випадків переграє прем'єра. Єдиний шанс для Тимошенко в цій боротьбі - зробити найбільш явні протиріччя надбанням гласності. У своєму роді це теж кучмівська модель, але періоду прем'єрства Леоніда Даниловича в 1992-1993 роках. Можливо, запас міцності дозволить Юлії Володимирівні кілька разів голосно грюкнути дверима. З публічної точки зору подібна політика була б ефектною. Але не варто забувати, що Віктор Андрійович надзвичайно болісно ставиться до винесення сміття з владної хати. За скандал зі Зваричем мало не поплатився своїм місцем Сергій Терьохін, а за винесення на публічний суд протистояння між Тимошенко і Порошенко - віце-прем'єр Микола Томенко. Крім того, гласне заяву Юлії Володимирівни про існуючі протиріччя, безсумнівно, буде трактуватися як чергова спроба піару, що також не додасть їй президентського розташування. Таким чином, ситуація заганяється під килим. Коло замикається всередині коридору влади і розірвати порочне коло взаємних звинувачень, докорів і протидій може тільки Президент. Це його відповідальність. Проте всім відомо, що Віктор Андрійович не любитель з'ясування взаємин, тим більше чужих. Тому є багато прикладів, починаючи від конфлікту в прем'єрські часи між Лисицким і Рибачуком, закінчуючи передвиборчим протистоянням між Безсмертним і Зінченком, а також січневим пропозицією Ющенка, адресованим Порошенко і Тимошенко: "Домовтеся між собою, хто з вас ким буде".

Нічого само собою не випарується, а в ситуації з прем'єром і секретарем РНБОУ вагітність неприязню сама по собі не розсмокчеться. Тому можливі варіанти.

Варіант перший. Ющенко в ручному режимі щодня займається вирішенням питань, що виникають на двох полюсах влади. Сьогодні прав ти, завтра права ти, післязавтра три рази ти, а попослезавтра - два рази вона. Думаю, ми спеціально для цього обирали Президента. Однак хвилюватися не варто. Віктор Андрійович ніколи не буде обтяжувати себе роллю рефері в тарганів бігах. А якщо раптом і стане, то ми отримаємо нове видання Леоніда Кучми, вибудовує свою політику на синтезації протистоянь і розводках у власній команді.

Варіант другий. Ющенко звільняє одного з двох. Такий розв'язки виключати не можна. І потерпілими мають шанси стати і Порошенко, і Тимошенко. Захисні бар'єри на цей випадок у Порошенка такі: він багато зробив для виборчої кампанії; він чи не єдиний на Банковій, хто чітко знає, чого хоче; він має серйозну економічну підготовку, і Ющенко це цінує; він має вплив на значну частину в новоствореної партії, що не прийшла в захват від призначення Тимошенко на посаду прем'єра; він сильний в політичній грі; на нього, можливо, буде зав'язано російський напрямок. Мінуси Петра Олексійовича: потенційне активне лобіювання бізнесу та дуже наполегливі і часто пред'являються вимоги до Президента про рішення тих чи інших питань, що йде врозріз з світовідчуттям Ющенко, який виявляє нетерпимість до тиску і напору. А оскільки для Порошенка Президент є головним інструментом у власній політиці, зважаючи на "куцості" законних повноважень, то це може ускладнити їх взаємини.

Запобіжники Тимошенко головним чином розташовані в площині майбутніх парламентських виборів. Вона, на відміну від Порошенка, вельми популярна в народі; вона може скласти серйозну конкуренцію партії влади у разі своєї відставки. Крім того, Ющенко в достатній мірі довіряє її здатності керувати Кабміном у перехідній період. Він також зазначає наступне: на відміну від Петра Порошенка, Тимошенко намагається генерувати і втілювати ідеї, що входять до її компетенції. Вона до Президента приходить з продуктом. А Петро Олексійович же механізм РНБОУ досі не завів і з колом своїх безпосередніх обов'язків розбиратися не дуже поспішає. Принаймні поки. Слабкі сторони Тимошенко: по-перше, її незалежність, по-друге, можливість провалу економічної політики уряду, і в цьому випадку від прем'єра буде легше позбутися, ніж нести тягар невдач, пов'язаних з її ім'ям у загальному передвиборчому списку. По-третє, перед нею стоять і бізнес-спокуси, особливо якщо Юлія Володимирівна не виключає для своєї партії самостійного плавання.

Як бачимо, Президенту буде складно прийняти хірургічне рішення. До того ж, історії попередніх протистоянь в його оточенні доводять, що Віктор Андрійович не прихильник цих методів. Але все може бути. А за певних обставин - має бути.

Третій варіант. Ющенко ще раз (таке вже було на самому початку шляху нової влади) садовить за стіл переговорів Юлію Володимирівну і Петра Олексійовича, змушуючи їх не тільки обумовити і прийняти правила гри, а й зобов'язує їх виконувати. Обидві сторони на сьогоднішній момент декларують готовність сісти за стіл переговорів. При цьому представники сторін стверджують, що недружня сторона незмінно порушує досягаються домовленості. Чи здатний Президент запропонувати формат, в якому домовленості будуть зберігатися? Можливо, значущим кроком у досягненні договору про припинення підкилимового вогню можна було б вважати публічну формалізацію взаємовідносин між політичними силами, до яких мають відношення всі учасники дійства. Тимошенко підозрює "Нашу Україну" в тому, що їй будуть запропоновані дуже убогі умови співіснування в блоці. Відносяться до неї насторожено нашоукраїнці підозрюють, що Юлія Володимирівна в разі вдалої діяльності на посту прем'єра зможе піти в самостійне політичне плавання. Якщо всі крапки над "і" вдасться розставити найближчим часом і вони як компроміс влаштують обидві сторони, то в значно більшому ступені можна буде розраховувати на командні дії групи осіб, за інерцією іменованої командою Ющенка. Правда, при укладенні цього непростого договору є ще один надзвичайно важливий фактор - життя або смерть конституційної реформи. Деякі стверджують, що Петро Олексійович промацував грунт у Конституційному суді на предмет можливого скасування проголосованих змін. Інші ж повідомляють про нібито дзвінку Юлії Тимошенко голові Конституційного суду на предмет можливості оголошення конституційним проекту 3207, в разі прийняття якого парламентом реформа може вступити в силу з вересня, і тоді основні повноваження перейдуть від Президента до прем'єра.

Словом, навести порядок в країні Президент не зможе до тих пір, поки не наведе порядок у власному офісі і в колі своїх прихильників. Якщо про старої влади, маючи на увазі стан країни, говорили, що "риба гниє з голови", то про нову можна сказати, що вона з голови паралізується. Тільки організована, ефективна і монолітна командна гра дозволить виконати ті зобов'язання, які Віктор Ющенко взяв на себе під час передвиборної кампанії. Не всі за один рік, як того хочуть есдеки, а необхідний мінімум, який припадає на перший рік президентського правління. Передвиборний рік.

Юлія МОСТОВА