Тимошенко і газ: історія кохання і брехні

Газові угоди 19 січня 2009-го, подноготную яких розкривають стенограми засідань Кабміну Юлії Тимошенко , - пік "газового бізнесу" екс-прем'єра. Адже в сучасній Україні слова "Тимошенко" і "газ" давно стали синонімами. Хоча за освітою Юлія Володимирівна - інженер-економіст, з шкільних часів вона добре пам'ятала: чистий природний газ не має кольору і запаху. Що-то подібне Нерон говорив про гроші. Однак якщо Нерон став Римським імператором в 17 років по праву народження, то Юлії за звання "газової принцеси" довелося поборотися. ВІД СУМИ ДО В'ЯЗНИЦІ Всупереч поширеній версії, Павло Лазаренко не був першим партнером Юлії Тимошенко по газовому бізнесу. Ще в 1992-му "Корпорація український бензин", керована Тимошенко, утворила з фірмою "Інтерпайп" Віктора Пінчука корпорацію "Співдружність", яка зайнялася поставками в Україну туркменського і російського газу. Саме в цей період Юлія Тимошенко знайомиться з Павлом Лазаренко, який дуже скоро стає її покровителем. Наприкінці 1995-го альянс Тимошенко і Пінчука розпався, а на газовому ринку України з'явилася компанія з претензійною назвою Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України". З моменту установи го по січень 1997-го Тимошенко була президентом цієї структури. Про конкретні факти сприяння Лазаренка діяльності "ЄЕСУ" можна розповідати багато. Все почалося з того, що П.Лазаренко 8 листопада 1995 письмово попросив Міністра оборони Росії передати цієї корпорації всі постачання української продукції Міноборони РФ, які йшли у залік заборгованості РАТ "Газпром" за бюджетними платежами. Але в той момент ПФК "ЄЕСУ" ще не існувало! Збори її засновників відбулося 20 листопада, а зареєстрована вона була 24 листопада 1995 як правонаступник фірми "КУБ". Співпраця "ЄЕСУ" з Міноборони РФ закінчилося двома кримінальними справами в Росії. По одному з них - про зникнення понад 300 млн. доларів, перерахованих російською стороною за угодами з "ЄЕСУ" - 5 років в'язниці отримав російський генерал Олейник. А розрахунки "ЄЕСУ" з російськими військовими фальшивими векселями "Нафтогазу" досі є предметом розслідування правоохоронців . Крім того, Лазаренко (перший віце-прем'єр, а пізніше - прем'єр-міністр України) забезпечив корпорації "ЄЕСУ" статус найбільшого постачальника російського природного газу українським споживачам. З його ініціативи за корпорацією були закріплені Дніпропетровська та Донецька області, які споживали найбільші обсяги природного газу. Всі споживачі газу в цих областях були зобов'язані закуповувати газ у "ЄЕСУ". У кого не було грошей - розраховувався продукцією або власністю за заниженими цінами. Тому вже в 1996-му році оборот корпорації Тимошенко досяг 4 мільярдів доларів. При цьому його питома вага в українському експорті склав 7 відсотків, а частка в експорті з РФ - 14 відсотків. У 1997 році під контролем "Єдиних Енергетичних Систем" виявилася четверта частина всієї економіки України! "ЄЕСУ" пов'язували ділові відносини з німецьким "Рургазом", російським "Газпромом" і газотрейдером "Ітера". Саме в цей період відомий журналіст Метью Бжезинський у своїй книзі "Casino Moscow" назвав Юлію Тимошенко "жінкою вартістю в 11 мільярдів доларів". Але влітку 1997 року Лазаренко відправили у відставку, а "ЄЕСУ" незабаром позбавили права поставляти газ на підприємства. Корпорацію звинуватили в приховуванні податків на суму 1,5 мільярда гривень. Особисто Тимошенко це нічим не загрожувало - наприкінці 1996-го вона стала народним депутатом по мажоритарному округу. На перших в Україні виборах за партійними списками Тимошенко отримала прохідний 6-й номер у списку лазаренківської "Громади", але вона принципово проходить до парламенту як мажорітарщіца. Навесні 1999-го Тимошенко виходить з "Громади" і створює партію і фракцію "Батьківщина" , яка після перемоги Кучми на виборах Президента допомагає йому сформувати підконтрольну більшість в парламенті. За цей Кучма зробив Тимошенко віце-прем'єром з ПЕК і наказав розблокувати рахунки "ЄЕСУ". Хоча в цей період основою бізнесу Тимошенко вже став підконтрольний їй банк "Слов'янський" - провідний гравець на ринку векселів та заліків. Він був пов'язаний бартерними схемами з ліквідними підприємствами і фактично контролював їх діяльність. Але пристрастю Тимошенко залишався газ, тим більш що в січні 2000-го ситуація з ним була непростою. Росія звинувачувала Україну в крадіжці газу, і поставки були під загрозою (нічого не нагадує?). Юлія Володимирівна особисто їде до Москви і захищає національні інтереси дуже дивним способом: віце-прем'єр визнає як незаконний відбір російського газу Україною, так і борг українських споживачів за газ перед Росією у розмірі 2,8 мільярда доларів. Схема "вигоду отримую я - розплачується країна" Тимошенко сподобалася, от тільки подяки російської феміди вистачило ненадовго. Вже в березні 2000-го Головна військова прокуратура РФ порушила кримінальну справу за фактом нецільового використання коштів Міноборони Росії за контрактами з "ЄЕСУ". А тут ще Павло Лазаренко в США почав давати свідчення про хабарі, отриманих від Тимошенко. Довелося Юлії Володимирівні на деякий час забути про газ і стати опозиціонеркою. Від півторамісячної відсидки це її не врятувало, зате дозволило через пару років стати мотором "помаранчевої революції" ... Помаранчевий ГАЗ Перше, що почала робити Юлія Тимошенко на посаді прем'єр-міністра, - це брати під контроль ринок газу. Але от невдача: "злочинний режим" Кучми залишив країні довгострокові угоди з Росією і Середньою Азією за принципом "газ за транзит", які забезпечували Україну газом по 50 доларів. Уряд Тимошенко наполягає на ревізії цих угод під приводом "переходу на європейські принципи ціноутворення" і відмови від ідеї газотранспортного консорціуму. Тимошенко потрібен був дорогий газ: по-перше, щоб знизити прибутки великих виробників (як правило - противників "помаранчевих"). А по-друге - чим вища ціна, тим більша сума можливого особистого заробітку ... У вересні 2005-го Віктор Ющенко відправляє її Кабмін у відставку, але було вже пізно: Росія звинувачує Україну в односторонньому відмову від газових угод і вимагає за газ у кілька разів більше. Все це призвело до важкого газової кризи, відкликавши по всій Європі. Так як аж до кінця 2005 року Москва і Київ не змогли домовитися про ціну, яку Україна мала платити за поставки російського газу, 30 грудня 2005 глава "Газпрому" Олексій Міллер пригрозив зупинити подачу газу українським споживачам. 1 січня 2006 вентиль був перекритий, але українська сторона, за даними "Газпрому", почала несанкціонований відбір транзитного газу для країн Євросоюзу. У перші дні нового року Австрія, Угорщина, Польща та Словаччина заявили про невиконання Росією своїх зобов'язань з постачання газу в ці країни. В Україні в ряді областей було введено режим економії газу на промислових підприємствах. Москва і Київ звернулися до Брюсселя з одночасними проханнями впливати на ситуацію, а між українською і російською сторонами почалися посилені переговори на всіх рівнях. У результаті сторони прийняли компромісне рішення, і газопостачання було відновлено, проте Україна змушена була погодитися на підвищення ціни за російський газ, а репутації Росії як надійного постачальника газу для зарубіжних країн було завдано значної шкоди. Тимошенко, яка створила газову кризу, відпрацьовувала наступну схему: критикувала владу і готувалася до виборів ... Можливість знову зайнятися газом Тимошенко отримала тільки після дострокових парламентських виборів у 2007-му. У січні і наступних місяцях 2008-го Україна спокійно отримувала відносно недорогий російський газ - адже попередній уряд залишив діючі схеми поставок. Однак, як і в 2005-му, Юлію Володимирівну цікавило зовсім не це. Крім того, додалася ще одна причина - прийдешні президентські вибори, на які їй просто не вистачало грошей. І тоді, згадавши досвід 2000-го, вона вирішила знову допомогти Росії, і знову небезвозмездно. Тимошенко йшла до мети напролом: будь-хто може оцінити наполегливість її першого заступника Олександра Турчинова на засіданні Кабміну 19 січня 2009-го за твердженням фактично написаних в "Газпромі" директив для делегації НАК "Нафтогаз". Але навіть коли міністри їх не підтримали - Тимошенко підписує директиви одноосібно. Звалюється з серцевим нападом глава "Нафтогазу" Дубина - нічого, в запасі є вірний Діденко. Ющенко продовжує вимагати колегіального рішення Кабміну? 21 січня всі, хто виступав з критикою газових контрактів міністри мовчки їх схвалюють. І на кожному кроці - брехня, зведена в ступінь. На засіданні Кабміну 21 січня - про "перемогу" і про "можливість модернізації ГТС". На початку березня 2009-го - про одержання російського кредиту в розмірі п'яти мільярдів доларів для "Нафтогазу" (намічені переговори не відбулися). 23 березня, після підписання в Брюсселі Декларації про модернізацію української газотранспортної системи з Євросоюзом, - про готовність негайно її виконувати (не було зроблено нічого). І все це заради того, щоб приховати суть "угод 19 січня", про що прямо писали в російській пресі: "Газпром" фінансує президентську кампанію Тимошенко, щоб і далі отримувати надприбутки від поставок газу в Україну. І фінансує їх за рахунок газу, що експропріює у приватної компанії. Фактично, російський монополіст грав у безпрограшну гру: переможе Тимошенко - добре, програє - повернемо незаконно відібраний газ. Звичайно, у Юлії Володимирівни був свій туз в рукаві. Ще в січні 2009-го наближені до неї аналітики запропонували схему розриву контрактів після перемоги на виборах: оголошення "Нафтогазу" банкрутом, всіх його договорів - недійсними, і початок переговорів з чистого аркуша. (Щось подібне свого часу зробили більшовики з договорами царського режиму після своєї перемоги - наслідки цього Росія донині розсьорбує). Але в той час так далеко Тимошенко та її міністри не заглядали - їм було важливо пережити 2009-й. Почитайте стенограми: всі обговорюють тільки ціни та обсяги одного року, так ніби в ньому життя закінчується! І ці люди тепер говорять про якусь стратегію? Вигравши для себе особисто рік, вони програли країну на багато років вперед. Отримавши вигідні для себе контракти, Росія діє в чіткій відповідності з російською приказкою: дружба дружбою, а тютюнець - нарізно. А Юлія Володимирівна на кожному кроці продовжує клікушествовать, мовляв, в країні "справа - тютюн!" На жаль, не зовсім правий виявився на засіданні 19 січня 2009-го міністр ЖКГ Олексій Кучеренко, який заявив, що для Тимошенко газові угоди - "це її або життя, або смерть в цій ситуації ". Ці слова швидше стосувалися всієї України. Складно сказати, як жила б українська економіка в 2010-м, якби не вдалося отримати на газ знижку в 30% порівняно з тими цінами, на які погодилася Тимошенко. Символічно, що рейтинг самої Тимошенко теж знизився на третину. Може, потрібно і далі рухатися в тому ж напрямку?