Як лідерів не перетворити на ідолів?
Про месіанської природу нинішнього керівництва країною суспільство попередили вже давно. Багато хто увірував. І ось у новинних сюжетах ми бачимо, як тягнуться до Президента десятки рук в надії доторкнутися, як падає на коліна перед прем'єром дорослий чоловік з якимись подяками та словами про "велику честі вітати", як навіщось тисячі наших співгромадян, нехтуючи труднощами і екологічною безпекою, влазять на Говерлу - "щоб з Ющенком" ... А ще - продовжують тішити главу держави спогадами про його грандіозний успіх на революційному Майдані, вітаючи його, де це зовсім недоречно, помаранчевими прапорами його партії. У когось з представників владної команди, як у віце-прем'єра Миколи Томенка, подібний "захват любові" викликає відторгнення, про що він заявив недавно на круглому столі в "Дні". Але у когось, мабуть, немає.
З питанням "Як лідерів держави не перетворити на ідолів?" "День" звернувся до експертів.
Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, заступник директора Інституту соціології НАНУ:
- У нас сьогодні формується не один культ. Культ сьогодні - плюралістичний. Це й відрізняє сучасну ситуацію від тієї, що складалася за часів Радянського Союзу. Головний культ на даний момент - Майдан. Їм клянуться і заклинають. Це якесь абсолютне добро чи зло. Якась "святість" спостерігається і щодо Президента: критикують кого завгодно, тільки не його. Ознаки "небесної природи" певною мірою присутні і у прем'єр-міністра. Створюється своєрідна "свята Трійця зі святим духом Майданом".
Боротьба з культами в цивілізованих суспільствах уже давно виробилася: іронізують щодо себе, не сміються над своїми попередниками і не вважають, що одна подія може докорінно перевернути світ. Але я думаю, що такого роду культ, який ми можемо спостерігати зараз в Україні, не дуже довго протримається: адже багато в чому це наслідок сформованих під час зміни влади надій і очікувань. Було б добре, якби у влади і у ЗМІ було більше гумору.
У більшості людей є ілюзія, що є влада, яка хоче нашкодити народу, а є та, яка робить все для народу. Але влада не думає про те, хоче вона принести шкоду чи добро. Вона стурбована тільки тим, як самовоспроізвестісь, зберегтися. А для цього є два способи: або досягнення успіху в різних сферах життя суспільства, або - культивування любові і страху у населення. Кожна влада обирає свій шлях. Але певний контроль над владою необхідний: ті країни, які встановили цей контроль, не дають влади самовідтворюватися свинською чином. А у нас такого контролю, на жаль, поки ще немає.
Андрій КУРКОВ, письменник:
- Тут слід задіяти тільки один інструмент - гумор та іронію. Якщо самі лідери держави сприймають такі речі всерйоз, це означає, що або система зовсім хвора, або лідери не розуміють, що вони роблять. Я помітив, що у нас іноді проявляється стрімка тяга до язичництва. З цим, звичайно, треба боротися і, в першу чергу, самим лідерам. У нас не повинно бути ікон серед лідерів, так як навіть до святих зараховують тільки після смерті. А якщо лідери почнуть агресивно сприймати іронію, це покаже, що вони далеко не святі.
Олександр ГУБЕНКО, головний редактор журналу "Практична психологія і соціальна робота", кандидат психологічних наук:
- Зараз спостерігається процес раціоналізації образу Президента, оскільки багато людей не відчувають очікуваних реформ, і відбувається охолодження до феномену "помаранчевої" революції. Фіміам, розкурюють оточенням глави держави, спостерігався і в інші епохи, тому в цій ситуації я не бачу нічого нового. Однак керівники держави можуть приймати настрій свого оточення за настрій народу, тому існує небезпека сприйняття не реальних подій і реальної ситуації, а пропущеної через фільтр наближених і ЗМІ інформації. Це блокує зворотний зв'язок між народом і керівником. Інформаційний кокон, створюваний оточенням лідера, заважає йому приймати правильні рішення, бачити дійсну ситуацію, що може призвести до застою в соціальному житті і перешкодити реформам. Щоб уникнути цього слід заохочувати опозиційні незалежні ЗМІ, прислухатися до незалежних експертів та досліджень незалежних центрів, які дозволяють побачити іншу сторону істини і виправити картину світу, створювану оточенням лідерів.
Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку:
- На жаль, суспільство не може вистрибнути з оболонки ряду своїх уявлень і свого світогляду, тому в традиціях нашої політичної культури існує ставлення до начальства, як до чогось позамежного, сакрального. Однак, мені здається, що це у нас проходить, оскільки влада стає все менш таємницею і прозорішою завдяки інтернету і роботі журналістів. Правда, процес цей рухається дуже повільно. Тому поки люди не зрозуміють, що головне - це індивідуум, суспільство, що влада повинна поклонятися народу, а не народ владі, - вони будуть падати в ноги і будуть називати своїх дітей іменами політиків, які поки не заслужили такого сверхпочтітельного поваги. На жаль, таке ставлення людей до влади може протривати десятиліття або навіть століття. І протидіяти цьому можна лише підвищенням політичної культури населення та самої влади. Іншого секрету немає.
ДО РЕЧІ
Своїми враженнями про подорож з Президентом на Говерлу ділиться на форумі сайту "Майдан" (http://www2.maidan.org.ua) киянка, організація якої отримала відповідне запрошення. "День" наводить найбільш показові уривки з розповіді дівчини.
"У день перед від'їздом ... повідомили тільки місце збору для посадки в автобуси. Людей везли в гори, для сходження на двотисячник, але навіть не розповідали, що брати з собою, що одягати і ін
Нас чекало нічний подорож до Закарпаття. ... Поспати сидячи більшості так і не вдалося. В результаті невиспані і з заніміла кінцівками, ми під'їжджали до Заросляку, звідки і повинні підніматися на Говерлу. Також прекрасна ідея організаторів - давати абсолютно непідготовленим людям таке фізичне навантаження, ще й після безсонної ночі.
... Нескінченний потік людей, як на мітинг, проходить повз нас і йде вгору ... Людей не розбили на групи, на дали інструкторів, не провели ЖОДНОГО інструктажу - ні з техніки безпеки, ні по тому, як іти. Не пояснили новачкам і систему руху - скільки йти і як часто бажано робити привали. Натовп наввипередки стартонула з КП (поспішали потрапити на Говерлу, щоб не пропустити Ющенка), не уявляючи, чим ці перегони відгукнуться на висоті для легенів і ніг.
На базі Заросляк ми отримали в зуби прапори (ми помаранчеві швидко поміняли на захоплені з дому державні прапори). Від дівчинки, яка стояла в наметі і роздавала прапори-прапори, почулася гнівна фраза, що "спочатку беремо помаранчеві, а якщо залишаться флагштоки - тоді одягнете на них жовто-блакитні".
Досить густо стояли МНСівці. Але чогось навіть не пробували розрулювати "пробки" на стежках. Прикол в тому, що паломництво на гору тривало з самого ранку. Відповідно, хтось вже звідти повертався, а хтось туди тільки йшов. А стежка для обох напрямів чомусь вибиралася одна, і вузька. У горах на підйомі зі стежки не дуже вправо-вліво зійдеш, тому доводилось продиратися через густі зарості ялиці або обдирати коліна об каміння.
На Говерлі творився жах. Більше 4-5 сотень людей, до хреста - не пройти, там Ющенко .... Починало накрапати. Потрібно було негайно спускатися. Але це, схоже, розуміли не всі. Люди все йшли і йшли. Я побачила, що з Говерляна починають підйом все нові групи людей, а МНСівці, незважаючи на дощ, навіть не пробують їх повертати.
... Коли почалася злива з градом, і натовп в паніці почала покидати Говерлу, я була вже на Говерляні. Кажуть, двох людей затоптали насмерть, але це замовчують. Стежки за лічені хвилини перетворилися на селеві потоки з камінням, земля - ??в слизьку глину. Єдиний відносно безпечний шлях вниз лежав через метрові зарості ялиці. Потрібно було міцно вхопитися руками за колючі гілки, а ногами втоптувати ті кущі, що нижче, і йти по них ... Багато людей ковзали і постійно падали на каміння в потоках води із землею, які були на місці колишніх стежок. Це дуже небезпечно. Але герої-МНСівці стирчали собі й далі кожні 20 метрів і все одно не пробували якось організувати людський рух - в даному випадку - посгонять їх з "стежок" .... Ми поїли гарячої їжі десь в Чернівецькій області. Вночі багато кашляли крізь півсон, бо нормально спати звичайно ж, було неможливо. Десь по паралельній трасі їхав "Ікарус" їх нашого київського автопоїзда. У ньому не вистачало однієї людини. Він помер, не дійшовши до вершини пару десятків метрів ...
Я дивуюся - невже хтось зі штабістів подумав, що вивезти стільки людей на Говерлу - це все одно, що організувати мітинг??? Невже нікому не буде висунуто звинувачень у злочинній недбалості? Невже на цих хлопців з МНС мені і далі доведеться сподіватися в екстремальних ситуаціях? Невже ніхто за ці події так і не понесе відповідальності? "
Ольга ВАСИЛЕВСЬКА, "День", Ольга МАКСИМОВА