Поранений учасник АТО: Керівництво зливало дані про мобілізованих і наших пересуваннях
Українських військових, поранених в ході АТО, доставляють в першу чергу в Харківський і в Дніпропетровський військові госпіталі. "Обозреватель" поїхав до Дніпропетровська, щоб поспілкуватися з пораненими бійцями.
Найважчих військовий госпіталь передає на піклування Обласної клінічної лікарні ім. Мечникова - там обладнання краще, а лікування проводять професори і доктори медичних наук.
Туди і прямуємо в першу чергу. Нас зустрічає лікар-анестезіолог вищої категорії Володимир Дубина. У відповідь на прохання організувати спілкування з пораненими він із сумнівом хитає головою - мовляв, навряд чи, вони захочуть розповідати про своє поранення, але все ж пропонує піднятися у відділення хірургії.
- 60-70% - це травми кінцівок, решта 30-40% припадають на травми голови, грудної клітки та органів черевної порожнини, - по шляху розповідає про найбільш поширених пораненнях, з якими привозять хлопців із зони АТО Володимир Дубина. - Але, я хочу звернути увагу, що майже 70% пацієнтів мають поєднані ушкодження, тобто, якщо механізм дії міни вибуховий, то вони отримують множинні пошкодження осколками, контузионное дія ударної хвилі під час вибуху, і тому часто люди до нас не потрапляють з одним кульовим пораненням, а з цілим комплексом ушкоджень.
- Тобто кульові поранення до вас не направляють, оскільки вони нескладні?
- Є і з кульовими пораненнями. Справа в тому, що кульові поранення ХІХ-ХХ століття відрізняються від поранень ХХІ століття. Зараз мова йде про висококінетіческом зброю, де буде маленька дірочка вхідного отвору, і в той же час куля викликає контузію на відстані десь 15 см в діаметрі, де залучаються безліч органів і судинно-нервових пучків. Всі пацієнти, що мають вогнепальну осколкове поранення, як правило, переносять не одне, а поетапно два, три або чотири оперативних втручання для того, щоб все повністю очистити і сприяти загоєнню ран.
Піднімаємося на п'ятий поверх у відділення хірургії, заходимо в палату до поранених. Четверо чоловіків з перебинтованими ногами, руками, грудною кліткою зустрічають нас привітно, але, почувши прохання розповісти про поранення, відразу напружуються.
Ні вмовляння, ні обіцянку приховати їх імена й обличчя не допомагають розговорити бійців.
- Мирні люди повинні читати про світ, а не про війну, - пояснює свою позицію один із них.
Такий же настрій зустрічаємо і в наступній палаті, над однією з ліжок висить прапор України, але навіть його нам не дозволяють сфотографувати.
- Вони ще не готові. Всі ці люди пережили величезну моральну травму. При спробі поговорити про те, що трапилося, деякі замикаються в собі, деякі проявляють агресію. Їм усім потрібна буде психологічна допомога, - пояснює Дубина.
- А зараз їм її надають?
- Потрібно, щоб спочатку зажили тілесні рани. Це має відбуватися поступово. Приміром, двох пацієнтів з реанімації ми перевели в палату, де лежать хлопці, які перед цим теж пройшли реанімацію. Вони зараз лежать разом, спілкуються. Рано чи пізно вони згадують пережите, діляться враженнями, вони сперечаються, вони говорять - і в даному випадку це важливий елемент психологічної допомоги. Тому що кращий доктор - це час, їм потрібно це проговорити, пожити і зрозуміти, що тепер це постійно буде з ними. Те, що з ними сталося, привело не тільки до фізичних ранам, але і до психологічних.
Лікар пропонує нам зайти ще в реанімаційне відділення, не приховуючи при цьому, що розраховувати на балакучого пораненого особливо не варто.
Але там нам все-таки вдається зав'язати бесіду з полтавчанином Олександром Кобой.
Він не вимагає приховувати його ім'я, але категорично проти фотографій. Сашу поранили в живіт, зачепило також ліву ногу, на якій якраз міняють пов'язку, поки ми розмовляємо. По обличчю Олександра помітно, що рани іноді боляче про себе нагадують.
- Розкажіть, будь ласка, як вас поранили.
- Я не можу вам розповісти всіх деталей. Я брав участь в АТО в складі батальйону "Дніпро-1", п'ята рота. 26 червня в ході спецоперації я отримав поранення. Були такі умови, що на той момент було необхідно бути без бронежилета. Поранення сталося в живіт. Осколком.
- Ви відразу ж потрапили в цей госпіталь?
- Ні, спочатку я перебував у зоні АТО. Але я не буду говорити, де саме, бо там є свої лікарні, про яких нікому не треба знати.
- Як ви оцінюєте підготовку бійців АТО, офіцерів?
- Ну, я скажу так, як є. Почну з себе. Я не служив в армії взагалі, я просто навчався в університеті, і не хотів йти на службу, тому що я знав, що там нічому реально не вчать. Якби у нас була армія європейського зразка, я б, звичайно, пішов служити.
Але я практично зі школи тренувався в різних спортивних групах військового профілю, і дещо знав про цю справу.
Під час Евромайдана я робив революцію в Полтаві. Коли почалися ці події на Донбасі, у мене було дуже багато громадських проектів в Полтаві, але я залишив практично всі роботи, які у мене були, всі проекти, навчання кинув, і поїхав на Схід, бо вже просто не міг дивитися на всі ці речі, і, як чоловік, не міг всидіти вдома.
Коли ми приїхали добровольцями, там дійсно була нормальна комісія, все перевірялося. Але, коли я вже опинився в зоні АТО, то можна було побачити деяку диференціацію в підготовці бійців.
Приміром, одного разу (я не буду говорити, яка це була частина) ми змінювали на блокпосту людей. Ми приїхали, інша група поїхала, ми чекали 18 годин, потім прибула наступна група з важкою технікою, яка повинна була нас змінити. І в цій групі були люди, які взагалі не знали, як поводитися з цією технікою, як вести себе зі зброєю. Ми залишилися їм це все пояснювати. Виявилося, що вони мобілізовані, і їм просто дали завдання, нічому перед тим не навчивши. Коли їх закликали, то сказали, що вони будуть служити в якійсь частині, охороняти мирні тили, а після цього кинули майже на передову - ми були в шоці.
Крім того, є безсумнівні факти керівництвом зливу інформації про списках мобілізованих, про наших пересуваннях і дислокації.
У деяких хлопців складалося враження, що їх використовують для піару окремих політиків. Коли я їхав, то спочатку збирався їхати в батальйон "Донбас". Ми зібралися групою в Полтаві, двоє хлопців поїхали туди на три дні раніше, щоб все розвідати. Потім до них приєдналися ми. Вийшло так, що, коли ми приїхали, вони нам заявили, що не підуть в батальйон. Перед цим якраз відбувся бій, коли хлопців з батальйону "Донбас" оточили, і багато з них загинули.
Виявилося, що частина цих хлопців, які потрапили в оточення і залишилися живі, дуже докладно розповіли всі яскраві моменти того, як це робилося. Вони дуже цікаво розповіли про те, як все робиться для піару окремих людей, для того, щоб потім вони могли піти на вибори, причому про вибори говорили навіть в момент бою. І у цих хлопців склалося враження (я зараз говорю про їх, а не своїй думці), що їх побратимів вбили тільки для того, щоб тому, хто піариться на заявах про готовність захищати військових, скидали гроші на картку. Тільки для цього, і що вся ця операція від початку була так запланована.
Ще були моменти, коли не провадилась координація дій командування. Приміром, коли Збройні сили України і МВС не координувалися в деяких питаннях, це іноді призводило до дуже негативних наслідків.
Друзі з блокпостів, де ми були, розповідали мені про випадки, коли на пости приїжджали сини генералів, отримували там документи, і за інформацією наших друзів, через деякий час отримували квартири і звання героїв. Це просто вражало нас своєю "європейськістю".
Це негативні моменти, але є багато позитивних. Ми були в багатьох частинах, поки я перебував у зоні АТО ...
- А ви там довго були?
- Не пам'ятаю точно числа, коли прибув туди, але я там був десь близько місяця.
- Розкажіть про позитивні моменти.
- Ми багато їздили, у нас були спецвиезди, тому що ми спецпризначенцями були, і серед наших бійців попадалися реальні професіонали. Були частини, в яких була відмінна дисципліна, були військові, дивлячись на яких, ти починаєш пишатися, що в твоїй країні є такі військові. П'яних в наших частинах ми не зустрічали.
Я взагалі вважаю, що у всіх цих подіях повинні брати участь добровольці, які розуміють ризик, але не люди, які не хочуть туди їхати взагалі, тому що вони перетворюються просто в м'ясо, яке використовується, можливо, і для правильної мети, але в деяких випадках і для того, щоб заробити собі статус.
Читайте: Порошенко відмовився звітувати перед Громадською палатою РФ
- А що ви можете сказати про своїх супротивників?
- Наші противники були різними. У великій кількості зіткнень ми не брали участь, тому що якось так траплялось, що коли ми приїжджали в певне місце, там вже знали про наш приїзд, іноді навіть за день або за два.
Загалом, серед суперників є професіонали, професійно підготовлені люди. Таких багато.
Якщо в зону АТО їхатимуть якісь добровольці з України, які думають, що це, як в якійсь грі - все дуже просто і легко робиться, що проти них вийдуть якісь обдовбана п'яні ватники, то вони помиляються. Насправді там працюють найманці, вони розуміють, навіщо вони це роблять, вони отримують за це великі гроші.
Зустрічалися також дуже жорстокі люди, які, не приховуючи свого цинізму, вбивали наших хлопців, і для них це була насолода - це вони потім повідомляли.
- А як населення Донбасу сприймає українських солдат?
- Більша частина населення, коли ми приїжджали, підтримувала нас. Вони говорили, що їх вже дістав цей бєспрєдєл. Там величезна кількість груп найманців, які не скоординовані між собою, - для нас це добре, але для мирного населення це дуже погано, тому що це призводить до постійних набігам на їх оселі.
- Саша, скільки вам років?
- 22, - відповідає він, хоча виглядає набагато старше.
- Хто чекає Вас вдома, в Полтаві?
- Мене багато хто чекає. Моє громадський рух, корупціонери, з якими ми будемо боротися, якщо все буде добре. Ну і, звичайно ж, мамочко чекає, - посміхається боєць.
Побажавши Олександру якнайшвидшого одужання, покидаємо палату. Втомлені на вид медики розповідають, що працюють цілодобово. Від одного з хворих практично не відходили протягом 5 діб, за цей час він переніс 6 операцій, йому вирізали 2/3 кишечника, але змогли врятувати життя.
За час АТО лікарня Мечникова прийняла понад 30 важких поранених, і всіх їх вдалося врятувати, хоча випадки бувають дуже складні, у деяких пішло сильне зараження від осколків і куль. Один поранений втратив більше 3 літрів крові через внутрішньої кровотечі, якого не помітили у військово-польовому госпіталі.
Читайте: Житель Краматорська розповів, як терористи створювали "картинку" для російських ЗМІ
"Так, деякі з них залишилися інвалідами, але вони вижили", - із сумною гордістю говорить, вже проводжаючи нас, керівник лікарні професор Сергій Риженко.
Ще тексти Людмили Балабай :
Єгор Соболєв: влада обдурила і не створила Люстраційний комітет