"У київських під'їздах нам ночувати небезпечно: можуть підрізати"

'У київських під'їздах нам ночувати небезпечно: можуть підрізати'

Через сильне похолодання кількість постояльців Будинки соціального піклування, який 1 січня відкрилися в столиці, збільшилася втричі

Відео дня

Організований мерією Києва Будинок соціального піклування розмістився на вулиці Суздальській, в будівлі колишнього кінотеатру "Будівельник", перебудованому спеціально під притулок для бездомних.

"О дев'ятій ранку ми зобов'язані випроваджувати постояльців, а впускати їх можемо тільки після сьомої години вечора, - говорить директор притулку Микола Пікової. - Це для їхнього ж блага - щоб був стимул шукати роботу, влаштовувати свою долю. Але через холоди ми тимчасово дозволили підопічним перебувати в приміщенні цілодобово. А як же інакше? Адже у нас живуть навіть мами з дітьми. Хлопці продовжують відвідувати школу, незважаючи на те, що залишилися без свого житла. Але є і двоє братів, десяти й одинадцяти років, які жодного дня не вчилися! Ми їх прозвали міськими Мауглі. Живуть у нічліжці разом з батьком і матір'ю ". "Взимку спимо на вокзалі, а влітку - в курені в лісі"

Прямуючи в Будинок соціального піклування, кореспонденти "ФАКТІВ", зізнатися, готувалися побачити похмурі казенні приміщення, повітря в яких просякнутий запахами хлорки, давно не милися людей і брудного одягу. Першим сюрпризом виявився зовнішній вигляд притулку: будівля, де він розмістився, нагадує офіс процвітаючої фірми.

Служащая провела нас по коридорах, стіни і підлоги яких викладені плиткою, а стелі покриті пластиком. "Це для того, щоб при необхідності можна було вимити приміщення потужними струменями води зі шланга", - пояснила супроводжуюча. Неприємних запахів немає, ледь відчувається лише аромат оцту. Виявилося, так пахне дезоксон - сучасне дезінфікуючий засіб, який використовують замість хлорки. Здивував і мікроклімат. Після шести днів холодів, коли в квартирах багатьох киян всього 10-16 градусів тепла, у притулку для бездомних - 20-22 градуси! Справа в тому, що, крім звичайної системи центрального опалення, тут встановлена ??шведська система обігріву.

Нас проводили в жіночу спальну кімнату, де поселили бездомну Ірину Ширину і її синів: 10-річного Альошу і 11-річного Миколи (хлопчик попросив, щоб його називали повним ім'ям, а не зменшувальним). У кімнаті більше півтора десятків ліжок, встановлених в два яруси. Жінки одягнені в однакові халати і тапочки. Тільки хлопчикам і їх мамі дозволили ходити у своєму одязі.

У Ірини та її синів охайний вигляд. Мова у жінки правильна, говорить вона ясно і толково. Я запитав, де б її сім'я переживала страшні морози, якби не було цього притулку.

- Жили б, як звичайно, - відповідає Ірина. - Днем були б у відомому всім бомжам Києва молитовному будинку біля Ленінградської площі. Там є безкоштовна їдальня, можна прийняти душ і навіть підстригтися. Але на ніч цей заклад закривається, тому ночувати подалися б на якийсь вокзал недалеко від Києва: сьогодні - на Фастівський, завтра - на Ніжинський, потім - на Миронівський ... Правда, міліція нас, бездомних, чує за версту: навіть якщо акуратно одягнені і вимилися в душі, для правоохоронців ми все одно "дурно пахнемо". Міліціонерів не зупиняє навіть те, що перед ними жінка з дітьми або старий на милицях. Є можливість (правда, платна) виспатися майже з комфортом і без побоювання, що тебе в будь-який момент виженуть: залізничники пускають у вагони електричок, що стоять в тупиках, за дві гривні з людини. Там включають опалення - що ще потрібно бомжу?

- Крім вокзалів і електричок, багато влаштовуються в підвалах і на горищах, - вступає в розмову подруга Ірини Світлана. - Щоб звідти не вигнали, потрібно стати непомітним: приходити якомога пізніше, а йти раніше. І звичайно ж, не шуміти, не розводити вогонь. А от у під'їздах ночувати небезпечно: пацани можуть побити і навіть підрізати.

- Влітку, втім, спимо на природі, - додає Ірина. - Їдемо на одну з приміських станцій, йдемо до лісу, а там за якихось півгодини споруджуємо курінь, розводимо багаття, готуємо вечерю. Благодать! "Мої хлопчики не курять, не п'ють, не крадуть, чи не жебракують ..."

- Тільки не подумайте, що в Будинок соціального піклування нас холод загнав, - продовжує Ірина. - Досвідчені бездомні, як правило, знаходять можливість переночувати в будь-яку погоду. Моя кума, наприклад, живе в колодязі теплотраси. Познайомилася я з нею в молитовному будинку, там же, до речі, хрестили моїх хлопчиків. Так от, перш ніж прийти сюди, я докладно розпитала тих, хто тут вже побував. Побоююся, як би Альошу і Миколи не забрали в інтернат, що на проспекті Маяковського. Адже це, по суті, приймач-розподільник для безпритульних. Мені кажуть, хлопці повинні вчитися, вони до цих пір ні дня не ходили в школу. Це правильно, але що буде, якщо їх поселять разом з безпритульними? Зараз Альоша та Микола не палять, не п'ють, не нюхати клей, не крадуть і не жебракують. Хіба що іноді кажуть "по-французьки" (так Ірина називає вживання нецензурних слів. - Авт.), Але при нашому способі житті не виражатися практично неможливо. У приймальнику-розподільнику мої діти швидко стануть такими ж, як шпана.

- Боюся, ви вважатимете мене зайво цікавим, але все ж скажіть, сережки, брошка, годинник, які на вас, - це з минулого благополучного життя?

- Чому ж? Сережки мені подарували на Новий рік в єврейській релігійній громаді, через яку я намагалася влаштувати хлопчиків на навчання. У мене є ще срібний хрестик. Це подарунок священика. А брошка і годинник - з "супермаркету". Так ми називаємо сміттєві баки. Мій чоловік Володимир заробляє тим, що продає на ринку речі, які знаходить в "супермаркетах".

Хлопчики в один голос заявили нам, що хочуть ходити до школи, а Альоша навіть написав своє ім'я. Лише з однією помилкою - пропустив букву "л". В основному ж брати розважаються складанням пластмасового конструктора і розмальовують книжки-розмальовки. Вони бомжують з батьками вже кілька років.

- Як ми опинилися на вулиці? - Перепитує Ірина. - Ох, сама у всьому винна! Не треба було слухати чоловіка і продавати квартиру. Втім, про все по порядку. У Володимира колись була інша сім'я, жили вони у Львові. Він розлучився з дружиною, переїхав до Конотоп, що на Сумщині, зняв у мене квартиру. З часом у нас народилися два сини, правда, офіційно шлюб ми не реєстрували. Жили бідно, але хоч дах над головою була, поки чоловік не задумав перевезти нас до Львова. Умовив мене продати квартиру. А рідня чоловіка не захотіла нас прийняти: виявилося, вона давно виписала Володимира з його житлоплощі. Так ми і стали бездомними. Подалися до Києва. Спочатку жили в молитовному будинку. Служба там тривала до третьої години ночі, потім можна було поспати до шести-семи ранку. Тільки деякі бездомні погано себе вели, от нас і перестали пускати туди на нічліг. Але нам пощастило: познайомилися з алкоголіком, у якого була квартира. Принесемо йому пляшку і закуску - він і щасливий. Прожили у нього рік, поки п'яниця не помер десь на вулиці. Відразу з'явилися родичі, які перш до нього і носа не показували. Зробили ремонт, виставили квартиру на продаж, а нас - на вулицю. З тих пір ночуємо де доведеться.Бездомних годують на дві гривні в день

- Годують у нас всього один раз, та й виділяють на людину лише по дві гривні в день, - говорить директор притулку Микола Пікової. - На ці гроші ми можемо надати бездомному порцію вермішелі або каші з сосискою або консервами, шматок хліба і чай. Можна було б поліпшити харчування за рахунок гуманітарної допомоги, але через деякі бюрократичних перепон цей резерв поки задіяти не можна, хоча гуманітаркою у нас комора завалена.

Бездомний пенсіонер Михайло Миколайович просить допомогти йому знайти роботу консьєржа. У Будинку соціального піклування він перебуває з дружиною. Подружжя відрізняються інтелігентними манерами і абсолютно домашнім виглядом.

- Наш стаж життя на вулиці не нараховує і тижня, - розповідає Михайло Миколайович. - Ми залишили квартиру в Кіровоградській області дочки, а самі перебралися до Києва: дружина (вона медик) знайшла тут роботу доглядальниці при одній старенькій. У неї ми й оселилися. Але на початку січня бабуся померла, і її син попросив нас покинути квартиру. Перші чотири доби жили на вулиці, ночували в молитовному будинку на вулиці Тулузи. Там проводять нічні служби. Ми знаходили місця на стільчиках, але, незважаючи на смертельну втому, заснути не могли. На щастя, інші бездомні розповіли про Будинку соціального піклування, і ось ми тут. Дочки написали, що у нас як і раніше все нормально - вирішили не обтяжувати своїми проблемами, адже у неї сім'я.

- Публіка в нашій нічліжці різна - від опустилися людей до ... докторів наук, - продовжує Микола Пікової. - Наш будинок почав працювати з 1 січня. Постояльців спочатку було небагато, але, коли вдарили морози, їх число збільшилося втричі - до 102 осіб. Звичайно, це лише мала дещиця київських бездомних. Згідно з офіційною статистикою, їх близько 14 тисяч. Мова йде тільки про зареєстровані бомжів, реальна ж цифра набагато більше. Тим людям, які до нас приходять, ми не тільки надаємо нічліг і харчування, а й допомагаємо оформити пенсії, відновити втрачені документи, зареєструватися на біржі праці, влаштовуємо в лікарні, якщо потрібне лікування, в центри допомоги інвалідам, інтернати для престарілих ... На жаль, в Україні поки тільки наш Будинок соціального піклування надає бездомним стільки послуг.

Ігор ОСИПЧУК, "ФАКТИ"

www.facts.kiev.ua