Помаранчева папка
На початку тепер уже здаються настільки далекими 1990-х один відомий вчений зайняв серйозний пост в тодішнього скликання Верховній Раді. Після деякого часу він приїхав на очолювану ним кафедру і поділився з колегами (тоді ще не колишніми) враженнями від нового життя-буття. "Ви собі просто не уявляєте, що відчуває людина, у якого два штатних водія, який, виходячи вранці на роботу , сідає в 600-й "мерс", - розповідав він, до того що колесив по нестоличному місту на убитої "копійці". До честі нашого героя, він зумів і після потрапляння "в обойму" не втратити колишніх переваг, підтримує старі знайомства і навіть першим вітається (перевірено на досвіді) зі студентами, яких він навчав 20 років тому. Не всім таке вдається. Завдяки не своєму, так чужого досвіду, ми знаємо, як часто у взлетевших наверх "рве дах". Вони, доти цілком осудні і нормальні , раптом починають проводити дії, яких від них не очікували, і вимовляти фрази, від яких йде мороз по шкірі. Попередимо відразу, для недопущення пересудів: цю історію ми згадали просто так, абсолютно без зв'язку з якимись подіями. Загалом, як пишуть в кіношних титрах, "всі імена та події є вигаданими, і всяке збіг ... "etc.
Прем'єр-міністр України Юрій Єхануров минулого тижня влаштував тривалий бенефіс. Згадаємо лише основні дії цього чудесного спектаклю (правда, не в хронологічному порядку, але нас же ніхто такого права не позбавляв), тим більше що практично про всіх них ми написали на сторінках нинішнього номера Бізнесу. Отже. Юрія Івановича обуяла заздрість до лідера Білорусії, і він, мабуть, не стримавшись, вимовив досить відверто, що зрозумів, мовляв, жінок, які хотіли дитину від Гітлера. Що мав на увазі прем'єр, не ясно з причини багатоваріантності осмислення ситуації. Ні, ми, звичайно, можемо припустити хід думок пана Єханурова, враховуючи одночасно диктаторські замашки батька білоруської нації. Але це ми, журналісти, можемо мимохідь штовхнути хоч "бацьку", хоч Туркменбаші - в тому наш хліб (ну не приховуємо, і масло теж). Але прем'єр-таки повинен якось стримувати себе, навіть не плекаючи дружніх почуттів до колег.
Другим номером нашої програми "прем'єра прем'єра" - вислів щодо СОТівських устремлінь України та Росії. Юрій Іванович безапеляційно заявив, що потрібно вистачати мішки і лізти в СОТ хоч тушкою, хоч опудалом, поки туди не потрапив північний сусід. А то, мовляв, зле буде - росіяни нас стануть гнобити і всілякі спроби нашого приєднання до організації присікати. Воно, звичайно, може, і мало б сенс посмикати да подсуетиться. Але от невдача: російський МЗС був дуже здивований тим, що Росія, виявляється, розштовхуючи всіх ліктями, в СОТ продирається. Там, навпаки, дискусія неабияка йде - про умови да про вигоду. І раптом - ми з такими заявами. І робить їх не хтось у когось на кухні або на садовій ділянці - прем'єр-таки. Сумно.
Ну, і дію третє, саме для нас важливе і цікаве. У Вашингтоні за сніданком Юрій Іванович (який на всі зустрічі у своїй поїздці приходив з помаранчевою папкою - місцевих це збуджує) розговорився з американськими політологами: узяв та заявив присутнім, що український уряд жадає отримати стратегію розвитку країни, а українські олігархи всі як один готові заплатити за розробку такого плану. Важливо, кому - іноземним консалтинговим фірмам.
Сказати, що подібні номери колишні прем'єри не відколювали, - не скажемо. Всім пам'ятний ще Валерій Пустовойтенко, який регулярно збирав підопічних на навчання з цивільної оборони і тримав їх під замком, поки не будуть сплачені податки. Ну й імідж мав відповідний. А от Юрій Іванович досі в екстремізмі і легкопроізводімих політичних плювках помічений не був, а навпаки, був зразком виваженості у діях і стриманості у висловлюваннях. Але й ці штучки народ би прем'єру пробачив: венесуельський лідер Уго Чавес ще не те відколює. Але Чавесу що - у нього нафти хоч залийся. Не те у нас - значить, стримуватися треба. Але прояви нордичного характеру, втім, не головне. Головне, що така поведінка прем'єра є відображенням стану керуючої команди і її можливостей з подолання економіко-політичної кризи, не кажучи вже про стійке розвитку країни. На превеликий наш жаль. Тому що слабкі надії на те, що власник помаранчевої папки (і його колеги) буде адекватно сприймати сигнали, що посилаються бізнесом (крім найпростіших - про готовність оплати чого-небудь), тануть. І бізнес це розуміє - чай, не дурніші нас з вами. А через деякий час ще й проголосує. Чи спрацює інстинкт самозбереження? Це вже навіть не надія, це суто спортивний інтерес.
"Бізнес"