Вашингтон в шоці від нашого газового контракту

Вашингтон в шоці від нашого газового контракту

"Вибухонебезпечний газовий контракт"

Відео дня

Іноді перешкоди, що встають на шляху зовнішньої політики, видно неозброєним оком. Так було, наприклад, в Палестині, де на виборах перемогли ісламські фундаменталісти, і ця перемога - принаймні, на час - паралізувала політику уряду Буша з поширення демократії на Близькому Сході. Іноді ж зрозуміти, в чому суть цих перешкод, звідки вони беруться або навіть розгледіти, перешкоди чи це взагалі, досить складно. Тому про такі події преса пише неохоче, та й їх суть, якщо не вважати вузького кола експертів, мало кому зрозуміла.

Мабуть, тому у Вашингтоні цієї зими так мляво обговорювали договір про постачання газу, підписаний між Росією і Україною, а адже він по-своєму може виявитися не менш важливим фактором, ніж вибори в Палестині. Тут зв'язався справжній клубок з півдюжини контрактів з прихованими учасниками, неузгодженими умовами ціноутворення і абсолютно головоломними для непосвячених додатковими умовами за транзитних ставок і використанню сховищ. Розв'язувати його - робота скрупульозна, нудна і марудна, але цей клубок, між іншим, може стати вирішальною гирькою, яка на політичних вагах більшої частини Східної Європи встане не так на чашу демократії.

Про цю справу деякий час говорили на початку січня, коли президент Росії Володимир Путін зробив помилку, частково призупинивши постачання газу на Україну і тим самим залишивши без палива і багато країн Західної Європи, які отримують російський газ через український трубопровід. Коли Путіну, який намагався змусити Україну прийняти підвищення цін на 400 відсотків, влаштували прочуханку великі споживачі - наприклад, Німеччина, - він швидко включив газ назад, і через два дні в Москві та Києві було оголошено про підписання договору, начебто більш-менш влаштував обидві сторони: номінальна ціна газу для України збільшилася всього на 90 відсотків.

І знадобилося, як з'ясовується, більше місяця, щоб уряд Буша та інші головні союзники прозахідного керівництва України, обраного після народної 'помаранчевої' революції 2004 року, уважніше вчиталися в російсько-українські контракти. А коли вчиталися, то відчули справжній шок.

Виявилося, що президент України Віктор Ющенко і прем'єр-міністр Юрій Єхануров погодилися купувати газ для України через посередника, швейцарську торгову компанію, список власників і вигодонабувачів якої не розкривається, але, за чутками, включає як високопоставлених офіційних осіб, так і представників організованого злочинного світу і Росії, і України. І цій темній компанії президент і прем'єр-міністр віддали 50-процентну частку всього бізнесу з постачання газу українським споживачам. Вони, в обмін на жахливо низькі тарифи на зберігання російського газу і його транзит на Захід, заморожені на 25 років вперед, взяли договір про ціну поставок газу на Україну, який діє протягом лише декількох місяців.

Що, запитаєте ви, це має спільного з долею демократії в Європі? Та хоча б те, що, за висновками деяких американських експертів, українці фактично продали Путіну те, що йому свого часу не вдалося вкрасти, а саме - можливість протягнути руку Кремля до горла українського уряду. Наприкінці 2004 року російський лідер вклав у неприкриту спробу посадити в президентське крісло московського намісника і перетворити політичну систему України в дзеркальне відображення нового російського авторитарного порядку величезна кількість фінансових і кадрових ресурсів - явно перестарався, що і стало причиною Помаранчевої революції з подальшим демократичним обранням Ющенко на президентський пост. Ющенко своїми цілями, серед іншого, проголосив приєднання України до НАТО і Європейського Союзу.

Путін вважає, що зароджується українську демократію і союзну з нею уряд крихітної чорноморської республіки Грузії серйозною загрозою. Якщо в колишніх радянських республіках Східної Європи зміцниться і пошириться свобода, заснована на західних стандартах, це означатиме ізоляцію і ослаблення його власного недемократичного режиму. Більше того, Україна та її сусіди набагато охочіше підуть на інтеграцію з Європою, ніж на те, щоб в економічному і політичному плані залишатися васалами Росії.

Рік вільної політики пройшов бурхливо, і ось Україні знову чекають найважливіші вибори, намічені на 26 березня - вибори парламенту з новими, більш широкими повноваженнями. Цього разу Путін уникає відкритого втручання у виборчу кампанію. Замість цього він своїми діями викликав газову кризу і поставив своїх супротивників на Україну перед вибором: або прийміть величезне підвищення ціни на паливо, яким українцям необхідно обігрівати свої будинки, причому зробіть це в розпал зими і за кілька тижнів до виборів; або віддайте Росії, і надовго, контрольну частку в енергетичній інфраструктурі України, а з нею і можливість у будь-який момент, якщо знадобиться, знову влаштувати газову кризу.

Ющенко і Єхануров вибрали друге. До того ж, вони погодилися на те, щоб чимала частина величезних прибутків йшла невідомо в чию кишеню. У відповідь на запитання з США вони заявили, що у них не було вибору. До цих пір вони стверджують, що імена реальних власників підставної компанії, якій Україна буде платити суми, які обчислюються мільярдами доларів, їм невідомі.

Як же врятувати демократію на Україні, а разом з нею і можливість того, що рано чи пізно вона прийде і до Росії? Як і Близькому Сході, уряду Буша належить зробити неприємний вибір.

Якщо в результаті голосування контроль над парламентом отримають прозахідні партії, президент Буш може зажадати від них в обмін на підписання 'плану дій' по входженню в НАТО - це перший крок до вступу в альянс - розірвати газовий договір. Правда, це напевно призведе до нового протистояння між Україною і Путіним, в якому Києву знадобиться вся можлива підтримка з боку своїх союзників в Європі та США - союзників, які якраз зайняті тим, що домовляються з Кремлем з приводу його допомоги у відносинах з палестинцями і Іраном.

Є у Адміністрації й інший варіант - закрити очі на газовий імперіалізм Путіна і залишити це складне питання в його нинішньому незрозумілому стані. Може бути, українці і самі знайдуть спосіб звільнитися від російської зашморгу. Але може статися і так, що в результаті один з найяскравіших демократичних проривів епохи Буша обернеться повним провалом.

Джексон Діл (Jackson Diehl), "The Washington Post", США

Друкується в перекладі http://www.inosmi.ru