Кушнарьов: Партія регіонів не дозволить торгувати безпекою України

Один з лідерів списку Партії регіонів, екс-губернатор Харківської області Євген Кушнарьов розмістив на передвиборному сайті партії матеріал, де виклав власне бачення газового конфлікту між Україною і Росією, яке ми публікуємо в повному обсязі і без коментарів.

"Газова проблема, тривалий час проявлявшаяся у вигляді" холодної війни "між Україною і Росією, дала" спалах "напередодні і в перші дні нового року, а в ніч з 3-го на 4-е січня досить несподівано вирішилася" перемир'ям "у вигляді угоди між російським "Газпромом" і "Нафтогазом України". Немає підстав вважати, що "добра війна" краще "худого світу". А те, що громадяни України можуть дещо перевести дух і заспокоїтися, можна було б віднести до позитиву. Але от чи надовго чи що? Є чимало причин сумніватися в цьому ...

Світом рухають інтереси. Це аксіома. Конфлікти інтересів - річ також буденна. Способів вирішення конфліктів людство винайшло лише два - війна до переможного кінця або переговори, що надають кожному з учасників можливість побачити і закріпити свою вигоду. Кожному - своє. І тому перше питання, яке необхідно поставити - хто і чиї інтереси відстоював на переговорах в Москві? І неминуче наступний за ним другий - чи велися вони на належному рівні?

Існують непорушні правила ведення переговорів, які повинні привести до згоди договірні сторони без нанесення збитку кожній з них: Перше - визначити, що спільного в підходах партнерів, того, що може і повинно бути покладено в основу домовленостей. Проблема зовнішнього газопостачання для нас вкрай важлива як ключова складова проблеми енергетичної безпеки України. Вже тому вона не є чисто економічної, а зачіпає і політичну сферу. Думаю, що й росіяни (принаймні, їх політичне керівництво) повинні були б з такої позиції розглядати інтереси України. Так само як і нам слід пам'ятати, що проблеми їхньої власної безпеки в значній мірі знаходяться в площині відносин України з НАТО, конкретніше - перспектив її членства в організації Північноатлантичного договору.

Звідси, рівень цих переговорів з самого початку мав бути міждержавним. Але Президенту, мабуть, було не до цього, Рада національної безпеки і оборони України цією темою, наскільки можу судити по відсутності офіційних повідомлень, не цікавився, антиросійська позиція перших осіб МЗС відома, Прем'єр-міністр включався в її розгляд ситуативно. Хто ж вів переговори? Господарюючі структури. Що мають свій, цілком конкретний економічний інтерес.

Друге - визначити механізми врегулювання розбіжностей. Один з них - вже існуючі, покладені на папір домовленості. Рівень цих документів, в свою чергу, визначає і статус учасників переговорного процесу, і їх повноваження. Якщо, звичайно, за своїм уподобанням не перестає їх вважати чинними. Ще один - зовнішній арбітраж. Нема чого боятися звертатися до відповідних міжнародних інстанцій, якщо, звичайно, у самих "рильце не в пушку". Сторонні експерти - теж справа варта. І для визначення, якщо це необхідно, хто у кого і що без попиту "запозичив", і для того, щоб познайомити, нарешті, громадськість обох країн з горезвісною європейської формулою визначення ринкової ціни.

Третє - не затягувати переговори до нескінченності, коли всім стає очевидним, що їх мета - не досягнення угод, а, навпаки, - укриття справжніх намірів, коли втрачається довіра один до одного. Тим більше, що з даної проблеми термін дозволу був очевидний, - 31 грудня минулого року.

Четверте - вести переговори (і діяти за їх рамками) так, щоб не завдати шкоди третім сторонам. Про народ я не говорю. Тут передбачається, що відповідальна влада діє від його імені і в його інтересах (хоча чи так це насправді - велике питання). Я кажу про тих європейських країнах (фактично всій Європі), куди постачається російський газ через територію України. По суті, саме їх інтереси щодо забезпечення власної енергетичної безпеки разом з прагненням Росії виглядати в їхніх очах пристойно (тим більше, що Росії головувати у Великій

вісімці) і послужили раптового висновком "перемир'я".

Ці умови в повній мірі забезпечені не були, а тому й говорити про дотримання національних інтересів України, як захлинаючись стверджують пропрезидентські сили, не доводиться.

До того ж, я абсолютно переконаний, що, крім недотримання правил дипломатії, в даному випадку діяли і продовжують діяти і політичні аспекти. Як не парадоксально з огляду майбутніх виборів, - принцип "чим гірше, тим краще" грав тут далеко не останню роль. Безуспішність, якщо не сказати жорсткіше, дій влади в минулому році практично у всіх соціально значимих сферах, спонукала її спробувати зіграти на патріотичних почуттях громадян. У цих умовах хорошим тонізуючим засобом є образ ворога (в даному випадку зовнішнього) і його "п'ятої колони" (в особі опозиції). Загальновідомо, що зовнішня небезпека нерідко стає чинником, що об'єднує націю. Ну а якщо безпосередньої загрози немає, її необхідно придумати. Ось чому антиросійська пропагандистська канонада супроводжувала всьому ходу переговорів.

Повернемося до згаданого угодою. Перше, на що слід звернути увагу, це - фактична зміна складу учасників в ході переговорів. Починали їх "Нафтогаз" з "Газпромом", певною мірою представляли інтереси України та Росії, а продовжилися вони з третім учасником - компанією "РосУкрЕнерго", зареєстрованої в Швейцарії.

Чому ж він виник? Практично всі експерти говорять, що ключові положення й механізми реалізації угоди запропоновані "Газпромом". Головний інтерес російської сторони (і це неодноразово підкреслювалося в коментарях представників Газпрому) - фіксація відпускної ціни на російський же газ для України на рівні 230 $. Тут інтереси "Газпрому" і російської влади, безумовно, збігаються. Газовий велетень є основною бюджетоутворюючою структурою Росії.

Як же узгодити це з бажанням України платити за газ трохи менше? Потрібен посередник. Його ("РосУкрЕнерго") і запропонував "Газпром". А щоб ця схема стала реальною, в баланс "РосУкрЕнерго" включені і всі види середньоазіатського (дешевшого) газу, включаючи і нібито куплений Україною туркменський. Змішуй як тобі завгодно. А от як - великий секрет!

Що ще впадає в очі при читанні документа, що носить назву "Угода про врегулювання відносин у газовій сфері"?

Насамперед те, що метою його є врегулювання взаємних відносин конкретних господарюючих суб'єктів, що мають перш за все свої власні економічні інтереси. Не думаю, що в даному випадку актуальні відомі слова з пісні: "перш думай про Батьківщину, а потім про себе".

Ціни за транзит газу територією України встановлюються в незмінному розмірі строком на п'ять років, в той час як встановлена ??(у розмірі 95 доларів за тисячу кубічних метрів) відпускна ціна газу на кордоні для внутрішнього споживання в Україні діє лише протягом першого півріччя 2006 року. Тобто, ціна цілком може збільшитися. І хоча за умовами угоди, зміна цін можливе лише за взаємним погодженням сторін, ціну цих погоджень ми вже знаємо.

Реекспорт газу, що надійшов з території Росії, "Нафтогазом України" даним угодою заборонений. Розмір грошових коштів та інших активів (а також їх склад) для формування статутного фонду спільного підприємства "Нафтогазу" і "Газпрому", що займається реалізацією надходить з Росії газу на внутрішньому ринку України, угодою не визначений.

З пункту 4 угоди, що визначає річний товарний баланс компанії "РосУкрЕнерго", випливає, що основний обсяг закупівель становить туркменський газ (41 млрд кубічних метрів з 73), який ця компанія набуває в тому числі і у "Нафтогазу України" (?!), причому ціни вказані лише для власне російського газу.

Таким чином виходить, що натомість енергетичної залежності від Росії та Туркменістану ми отримали залежність (на цілих п'ять років!) Від "РосУкрЕнерго". І виникає ще одне питання: а чи був взагалі укладено договір з Туркменістаном про постачання газу?

Тому вже перед Верховною Радою нашим авторам "великої перемоги України" в "газОват" з Росією відзвітувати доведеться. А виборцю дуже уважно до цього поставитися. Тим більше, що розрахунки, які виходять із задекларованих обсягів поставок газу в Україну на 2006 рік і мінімальних цінових характеристик різних його видів, показують, що середня ціна газу на поточний рік може перевищити 150 доларів за тисячу кубічних метрів.

Сумарні втрати за рік від підвищення цін на газ навіть з урахуванням підвищення транзитної ставки складуть 4,5 млрд доларів, а в 2007 році ця цифра може подвоїтися.

В таких умовах неможливо буде утримати і ціну на газ, що видобувається в Україні. Тому, навіть якщо саме їм забезпечуватимуться індивідуальні споживачі, то і в цьому випадку платити за нього доведеться більше.

Але і це ще не все. Оголошені 95 (або більше реальні 150) доларів за тисячу кубометрів російського (тепер уже умовно) газу - це на кордоні. Але газ ще потрібно доставити споживачеві. А це, по-перше, додаткові витрати, а, по-друге, цим хтось повинен займатися. Тут "РосУкрЕнерго" (на паях з "Нафтогазом") виникає знову. З 1 лютого буде створено їх спільне дітище, яке і займеться (як я розумію, монопольно) поставкою газу споживачам усередині України. І знову - платите, платіть!

Найбільш "газоємних" підприємства - в металургійній, хімічній та інших галузях. Саме їх, в першу чергу "обпалять" нові ціни на газ, а також спішно розробляється урядова програма енергозбереження.

Наслідки для всієї економіки очевидні. Експерти стверджують, що збільшення ціни на газ до 110 доларів за тисячу кубометрів еквівалентно зменшенню ВВП на 4 відсотки. Низька прибутковість (або зовсім - збитковість) підприємства - не надходження до бюджету значних коштів. Скорочення робочих місць - знову недоїмка в бюджеті. Конкурентоспроможність вітчизняних підприємств, очевидно, значно знизиться, української продукції на зовнішніх ринках нічого буде робити.

Особливо постраждають місцеві бюджети, що несуть на собі основне соціальне навантаження, пільгові категорії населення. Адже ціни пощади не знають. Інфляційне зростання, навіть за оцінками одного з "співавторів помаранчевої революції" А. Кінаха, може скласти в році, до 30 відсотків. За підсумками минулого він, як відомо, досяг позначки в 10,3%.

Не всі з того, що ми знаємо сьогодні, було нам відоме 29 грудня 2005 року, коли на засіданні Політради Партії регіонів ми прийняли рішення ініціювати через нашу фракцію скликання позачергового засідання Верховної Ради для обговорення газової проблеми. Ми розуміли головне - влада, завівши ситуацію в глухий кут, або спровокує жорсткий кризу у відносинах з Росією, або піде на безпрецедентні поступки. На превеликий жаль, у неї вийшло і те, і інше.

Саме тому ми хотіли роз'яснення позиції України на переговорах з російською стороною. З об'єктивних причин скликати Верховну Раду тоді не вдалося. Але вимоги Партії регіонів чітко сформульовані: 1. Ми вимагаємо звіту уряду щодо газової проблеми у Верховній Раді в присутності Президента України. 2. Ми вважаємо, що особи, які створили цю ситуацію, що поставили Україну в принизливе становище, - керівники паливно-енергетичного комплексу в уряді, міністр закордонних справ і Прем'єр-міністр мають нести персональну відповідальність, аж до відставки. 3. Ми стверджуємо, що більш ніж дворазове підвищення цін на газ уже на початку року завдасть економіці України важкий удар, поставить під загрозу нормальне існування бюджетної сфери. 4. Ми заявляємо, що серйозної шкоди наноситься національної безпеки України в такій стратегічно важливій сфері як енергозабезпечення, оскільки держава потрапляє в залежність від намірів і дій іноземній приватної компанії "РосУкрЕнерго". 5. Ми маємо намір, отримавши широку підтримку виборців на виборах, сформувати відповідальний уряд професіоналів, здатне відрізняти державні інтереси від корпоративних і приватних, забезпечити реальний захист національних інтересів України, поважаючи одночасно національні інтереси держав - партнерів.

За інформацією http://podrobnosti.ua/ він уклав: "Ми не допустимо, щоб безпека України коли-небудь надалі ставала предметом торгу!".