Смерть під колесами: хто винен?

Ситуація на дорогах - дзеркало байдужості держави до "маленької людини" - як не можна краще відображає невміння наділених владою стримувати негативні процеси.

Кажуть, статистика знає все. Статистика дорожньо-транспортних пригод твердить: вулиці Києва стають зонами підвищеної небезпеки. Торік під колесами загинув 371 чоловік. Це майже на третину більше, ніж позаторік. За шість місяців нинішнього року сумний список безглуздо пішли їхнього життя поповнили ще 180 осіб, а кількість травмованих перевищує вже сім сотень.

Наведені цифри - гіркий результат того, що найпоширенішим видом дорожніх пригод у столиці залишаються наїзди на пішоходів. І, що парадоксально, більше половини інцидентів трапляється з вини самих пішоходів.

Якщо слідувати статистикою, складається враження, ніби пішоходи самі прагнуть під колеса. Аналіз же причин більшості автопригод свідчить про глибокі соціально-економічних і правових коріння цього суспільного явища. Та й самі працівники Управління ДАІ в столиці України майже впевнені в тому, що головною причиною різкого погіршення поведінки на вулицях та загибелі людей є неувага держави до проблем безпеки руху.

Чомусь у нас звикли, що безпека руху - чисто міліцейська проблема, а кількість пригод і дисциплінованість пішоходів стали мало не головними критеріями оцінки діяльності автоінспекції. Забувають, що Україна належить до числа тих небагатьох держав, які прийняли Закон "Про дорожній рух". Цим, як вважають юристи, підготовлена ??сучасна правова база для захисту інтересів учасників руху, проведення профілактичних заходів, створення умов для формування в суспільстві культури поведінки на дорогах. Але, створивши хороший закон, у нас, як це часто трапляється, забули про головне: щоб закон запрацював, потрібно його виконувати.

Не хотілося б повторювати прописні істини, але не зайве нагадати: втративши контроль за виконанням законів, держава тим самим посилює беззаконня. Встановивши смішні санкції за невиконання ним же прийнятих норм, привчає громадян до наплювацьке відношення до суспільних інтересів.

Приміром, як стимулює законослухняність штраф у розмірі одного відсотка від мінімальної зарплати (6000 крб.) За перехід вулиці у невстановленому місці? Результат очевидний: з вини таких горе-пішоходів і трапляється більшість аварій. А чомусь водії-порушники несуть покарання в десятки разів більшу. Чи не тому, що за невиконання Закону про дорожній рух для керівників підприємств і організацій встановлено покарання у розмірі 60 тисяч карбованців, майже 90 відсотків колективів роками не реагують на прокурорські зауваження.

Природно, одними санкціями проти порушників закону знизити рівень аварійності та зменшити кількість трагедій на вулицях неможливо. Ситуацію потрібно змінювати кардинально. За підрахунками фахівців, більш якісна організація руху могла б уже сьогодні наполовину зменшити кількість проблем. На це потрібні значні капіталовкладення, не кажучи вже і про бажання влади зробити київські дороги безпечними. Багато що залежить від стану самих доріг, а їх якість поки тільки погіршується. Парадоксально, але факт - у столиці великої європейської держави майже не залишилося швидкісних доріг. Багато вулиць роками вимагають поточних і капітальних ремонтів. Тільки в центральній частині міста у зв'язку з реконструкціями для транспорту і пішоходів закриті 28 вулиць, що створює великі навантаження для руху на інших ділянках.

Поліпшення організації руху неможливо без підвищення відповідальності водіїв. Їх поведінка іноді не витримує ніякої критики. До речі, чимала вина в цьому і нашої держави. За законом, якщо протягом року водій двічі перебував за кермом у нетверезому стані, суд може як покарання конфіскувати у нього

автотранспорт. Торік працівниками Управління ДАІ Києва було направлено до суду близько сотні таких справ. Але жоден водій не був покараний. Більшість відбувся легким переляком, і лише деякі були попереджені. А йдеться ж про людей, які є джерелом підвищеної небезпеки на дорогах. До слова, кожен п'ятий, опинившись під колесами торік, теж був "напідпитку".

На думку багатьох, зростання недисциплінованості і безпечності серед учасників руху багато в чому викликаний в останні роки відмовою від "традиційних" профілактичних заходів, коли в боротьбі з порушниками були активно задіяні профспілки, трудові колективи, громадські організації, депутатський корпус. Винні позбавлялися премій, їм переносили чергу на житло, відпустки на незручний час. Зараз у колективах про порушників Правил дорожнього руху взагалі не згадують, не кажучи вже про виховні заходи.

Якщо врахувати, що в різного роду кримінальних розборках жертвою стає десь восьма частина від числа загиблих під колесами, і для боротьби з організованою злочинністю створені координаційні ради на всіх рівнях влади, починаючи з районного, то ситуація на дорогах повинна викликати не меншу стурбованість.

Особливо у зв'язку з різким зростанням кількості дітей, які стали заручниками своєї безпечності. Торік 368 підлітків отримали каліцтва різного ступеня, а в цьому - вже майже 100. Найстрашніше, що в 80 відсотках випадків діти опиняються під колесами через незнання або небажання виконувати Правила дорожнього руху.

Мені як киянину незрозуміло благодушність, з яким влада столиці сприймають гірку статистику аварійності. А іноді й самі сприяють її зростанню. Досить згадати сумнозвісне рішення про економію електроенергії, коли через зменшення вуличного освітлення кількість сутичок зросла на 30 відсотків. Сумно, що безглузді трагедії списують на банальні причини.

То чи варто дивуватися тому свавіллю, що творитися на дорогах столиці? Смерть під колесами з розряду безглуздості стає німим викликом суспільству, що втрачає здатність захищати своїх громадян.

Михайло Бродський. Київські відомості. 18 липня 1995.