Хто годує Україну? Правда і міфи

Ще з часу проголошення незалежності окремі політичні сили активно почали формувати міф про те, що Україна складається з двох нерівноправних частин. Одні регіони активно працюють і заробляють гроші для державного бюджету, а решта живуть за їх рахунок.

Ця концепція отримала свій розвиток в роки електорального поділу та протистояння "блакитних" і "помаранчевих" і донині продовжує визначати світогляд значної кількості громадян. Особливо люблять похизуватися своєю зарозумілістю представники Донбасу. Донецька команда, основу якої складають бізнес-олігархічні кола, які акумулювали свої багатства, експлуатуючи промислових робітників Сходу, не забувають періодично нагадувати, хто кого утримує. Так, нещодавно відомий своєю любов'ю до всього російського регіонал Вадим Колесніченко порекомендував всім мешканцям Західної України з повагою ставитися до Сходу, тому що той їх фінансує і утримує. Роки радянської, а потім регіональної пропаганди сформували у багатьох мешканців Сходу та Півдня оману про свою видатної місії , яка полягає в прогодуванні "бідної Західної України". Тим часом аналіз деяких економічних індикаторів, не кажучи вже про різницю у зовнішньому вигляді населених пунктів різних регіонів країни, змушує засумніватися в правдивості таких тверджень. Правда, апологети заможних південно-східних областей можуть відштовхуватись у своїх судженнях, взявши за основу цифри валового регіонального продукту. Дійсно, за цим індикатором спостерігається лідерство кількох областей з вотчини Партії регіонів. Однак, пальма першості належить столиці. У 2008 р. валовий регіональний продукт Києва становив 169 600 000 000 гривень. Тоді як у Донецькій області ця цифра становила 117,6 млрд. грн., А в Дніпропетровській - 104,7 млрд. гривень. Слабкіше виглядають позиції Харківської області - 59,4 млрд. гривень, Одеській - 47 млрд. гривень, Луганській - 43 млрд. гривень, Запорізькій - 42,4 млрд. гривень. Львівська область йде за ними з цифрою 35,5 млрд. гривень. Якщо ж аналізувати ситуацію за рівнем ВРП на душу населення, то лідерство так само належить Києву: 61592 гривень в 2008 році. Для порівняння, наступна у списку Дніпропетровська область має показник удвічі менше (30 918 гривень). ВРП на душу населення для більшості західних і центральних областей нижчий за середній по Україні, а це - 20 495 грн. Правда, в цій категорії виявилися АР Крим, Севастополь, Херсонська, Луганська, Миколаївська і навіть Одеська області. Інший виглядає картина при аналізі надходжень в загальний фонд держбюджету у розрахунку на одного жителя. На першому місці тут зовсім не ті регіони, які люблять акцентувати увагу на своїй визначній ролі донорів української економіки. У 2009 р. найвищий показник збору платежів до держбюджету з однієї людини зафіксовано в Полтавській області - 3597 грн., друге місце посіла Харківська область - 3215 грн., а третє - Чернігівська (2379 грн.). Безумовним лідером серед адміністративних одиниць є Київ - 13 383 грн. У Донецькій області цей показник досяг 1572 грн., а в Луганській - скромні 858 грн. Для порівняння, Львівська область з кожного мешканця у загальноукраїнський бюджет-2009 відправила 1202 грн. За логікою речей, регіони, які утримують країну, не повинні отримувати дотації з державного бюджету. Насправді, наприклад, Донбас щороку поглинає мільярди гривень. Тобто передані кошти в бюджет країни повертають йому ж у вигляді дотацій та субвенцій. І виною всьому вугільна промисловість краю, яка є збитковою і вимагає підтримки держави. Якщо аналізувати поверхово, то стан справ для основних "годувальників" країни виглядає не надто погано. У бюджеті-2010 запланована дотація місцевим бюджетам Донецької області у розмірі 1837 млн грн., Луганської - 1912 млн грн. Це серйозні, але не повні суми, оскільки вони не враховують додаткового фінансування вугільної галузі. Дотації ж для інших областей на 2010 рік переважно знаходяться в цих межах. Однак, за рівнем міжбюджетних трансфертів (а це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого) для населених пунктів рекордсменом в Україні стало місто Макіївка. Туди з державної казни планується спрямувати 222 400 000 грн. Для порівняння, у Львів має надійти 9,5, в Івано-Франківськ - 46,6 у Луцьк - 79,8, в Тернопіль - 100400000 грн. Загальний фон в боротьбі за право називатися фінансовими благодійниками України Донбасу псує його основна гордість - вугільна галузь. Дотації на неї цілком нівелюють податковий внесок областей у загальний фонд держбюджету. Збитковість вугільних підприємств зросла з 1,5 млрд. грн. в 2004 році до 6,9 млрд. грн. в 2009. Собівартість тонни вугілля майже вдвічі перевищує її ціну на ринку. Закриття ж неприбуткових шахт загрожує існуванню великої кількості населених пунктів з моногалузевою промисловістю. Для того, щоб утримати вугільну галузь на плаву, уряд щорічно змушений вдаватися до її фінансової підтримки. Розмір такої дотації з бюджету у минулому році досяг 10,8 млрд. грн., Що перевищує 3% державного бюджету України. Оскільки майже всі діючі шахти зосереджені в Донбасі, це автоматично перетворює регіон з фінансового донора у акцептора. Мало того, розроблена програма розвитку вугільної промисловості, яка передбачає до 2015 р. вкладення в галузь в розмірі ще майже 50 млрд. грн. Якщо в січні-серпні цього року до місцевих бюджетів Львівської області надійшло 2,06 млрд. грн. дотацій вирівнювання з державного бюджету, то за дев'ять місяців поточного року до місцевих бюджетів Донецької області з держбюджету вже надійшло 4030 млн грн. Високий рівень валового регіонального продукту та податкових надходжень у держбюджет для кількох областей Півдня і Сходу пояснюється дуже просто: наявністю великих металургійних підприємств та функціонуванням вугільної промисловості. Однак, чи забезпечують вони краще життя жителям цих регіонів, дозволяючи навіть утримувати і годувати всю країну? На тих же гігантах металургії України працює близько 500 тис. робітників. Середня продуктивність їх праці становить 250 тонн на рік. Тоді як у Європі на невеликих екологічно чистих підприємствах у сфері металургії один працюючий виробляє 3500 - 4000 тонн. Виникає проблема: або залишати поточний стан справ, або радикально модернізувати морально застарілу галузь. Але це загрожує звільненням сотень тисяч працівників та соціальними катаклізмами. В результаті металургійна промисловість перебуває в пастці сировинної відсталості, зайвих потужностей і зажерливості своїх власників.

Статистика свідчить, що розмір інвестицій в Донецьку область склав 1,58 млрд. грн., Тоді як Донецька область інвестувала за кордон 5,9 млрд. грн. Цікаво, що інвестори з Донбасу особливий інтерес виявили до Кіпру. Цей офшор посідає безумовне лідерство за сумою вивезених з шахтарського краю коштів. Поки олігархи збирають надприбутки, які успішно вивозять за кордон, місцеве населення потерпає від жахливої ??екології та інших соціальних проблем. Так, середня тривалість життя у Донецькій області на 5 років менше, ніж у Західній Україні. Крім того, південно-східні регіони лідирують у сумній статистиці за кількістю наркозалежних та ВІЛ-інфікованих. Виникає питання: якщо життєвий рівень населення там значно вище, і ці області не вражені "хворобою націоналізму", тоді чому ж там такий високий рівень проблем соціального характеру? Однак, основний удар по самолюбству теоретиків про "годуванні" України завдає ситуація з продовольством. Виявляється, що більшість регіонів Півдня і Сходу катастрофічно відстає від Західної України з виробництва основних видів продуктів харчування. Виходить, що багаті регіони не здатні прогодувати себе, забезпечивши власними виробничими потужностями навіть прожитковий мінімум. Таким чином, без споживання продуктів з інших областей держави вони просто приречені на голодне існування. Згідно затвердженої Кабміном норми набору продуктів харчування на одну працездатну людину, на рік треба споживати 123,4 кг зернових та зернобобових культур, 95 кг картоплі, 110 кг овочів, 53 кг м'ясопродуктів, 148,5 кг молочних продуктів і 220 яєць. Єдине, чим можуть похвалитися південно-східні області - це виробництвом яєць. Батьківщина Януковича за минулий рік досягла за цим показником 1600000000 штук, або 358 яєць на одного жителя. У Луганській області цифри трохи скромніші - 707 млн та 306 штук відповідно. Однак, за іншими індикаторами Захід впевнено випереджає Схід. Наприклад, в 2009 р. Львівська область виробила 157,2 тис. тонн м'яса (61,7 кг на людину), 682,9 тис. тонн молока (267,8 кг), 822 , 6 тис. тонн зернових та зернобобових культур (322,5 кг), 1504 тис. тонн картоплі (589,8 кг), 412 тис. тонн овочів (161,5 кг). Як бачимо, за всіма показниками область впевнено випереджає норми прожиткового мінімуму. Індикатори для Тернопільської, Івано-Франківської, Волинської та Рівненської областей теж суттєво вищі затверджених стандартів і випереджають статистику Сходу і частково Півдня. А це дозволяє говорити про експорт надлишкової продукції в регіони, де її не вистачає. Годувати ж доводиться Донецьку, Луганську області, а іноді й інших представників південного сходу. Виробництво сільськогосподарської продукції в зазначених регіонах не дозволяє їм повністю задовольнити свої потреби. Так, у Донецькій області на одного жителя виробляється лише 21,7 кг м'яса, 80,8 кг молока, 96,6 кг овочів. Схожий стан справ у Луганській області, де м'яса припадає лише 24,9 кг на людину, що в 2,5 рази менше, ніж у Львівській області. Також Луганська область поступається Львівщині за іншими даними: виробництвом молока в 2 рази, картоплі - в 3,5 рази, овочів - в 1,5 рази. Не краще становище справ для регіонів-годувальників "виглядає і порівняно з Волинською чи Тернопільською областями. Таким чином, теорія про окремі працьовитих і багатих регіонів України, тільки те й роблять, що віддають зароблене іншій частині держави, не витримує критики і є нічим іншим, як створеним і розкрученим міфом певних політичних сил.