Росіяни своїх не кидають? Це вигадка - Цимбалюк

Роман Цимбалюк фактично залишився останнім акредитованим кореспондентом українських ЗМІ в Росії. На Батьківщині він став загальним улюбленцем після того, як прийшов на прес-конференцію до Володимира Путіна в реглані з написом "Укроп" і поставив тому незручне запитання про військових РФ на Донбасі. Крім того, журналіст  робить гострі заяви про російську політику в ефірі Кремль ТВ і постійно висвітлює процеси над заарештованими в Росії українцями.

Про шанси на звільнення заручників Кремля, саму епічну сутичку з адептами "русского міра", внутрішні суперечки через участь в кремлівських ток-шоу і єдине питання до Путіна читайте в першій частині інтерв'ю "Обозревателя" з журналістом Романом Цимбалюком. 

- У січні в одному з інтерв'ю ти сказав, що в справі зі звільненням українських політв'язнів в РФ все йде до їх засудження, а після цього можливо і звільнення. За твоїм відчуттям за ці півроку мета стала ближче або процес стоїть на місці?

- По-моєму, нічого не змінилося. Ситуація склалася таким чином, що обмін українських бранців можливий тільки під політичні поступки. Але всі чудово розуміють, що Україна на це не піде, а таких прикладів дуже багато в світовій історії. Той же ізраїльський солдат Гілад Шаліт, якого обміняли на півтори тисячі чоловік. Але якби тоді Ізраїлю висунули політичні умови, то вони б на це ніколи не пішли. 

Ця ситуація триває вже так довго ... Якщо чесно, то я не бачу на сьогоднішній день, коли вона може завершитися. Напевно, все буде залежати від ефективності українських спецслужб, які повинні зробити так, щоб наших було, на кого міняти. 

Читайте: Обмін заручниками з Росією: Фейгін розповів про великому прорахунку Кремля

- Нещодавно спілкувалися з Марком Фейгіном (адвокат українця Романа Сущенко. - Ред.). На його думку, з захопленням Агєєва з'явився реальний шанс витягти його підзахисного і інших в'язнів. Як думаєш, контрактник Агєєв дійсно так сильно потрібен Кремлю?

- Так у цьому найголовніша проблема. У нас список бранців Кремля завжди на слуху. Про це говорять всі - від президента до експертів. В українському суспільстві є запит, щоб повернути своїх, а в Росії все інакше. Про Агєєва по телевізору зовсім не говорять. Тобто це такий "маркетинг" Кремля. Цим вони ніби кажуть, що "він не наш", тому і запита в російському суспільстві на обмін Агєєва зовсім немає.

Так що з точки зору обміну цінність одного українського громадянина вища, ніж російського. Але при цьому кожен російський військовослужбовець прекрасно розуміє, що батьківщина його кине. А історія про те, що росіяни своїх не кидають - це просто гарне словосполучення і вигадка. 

- Але Савченко Україні витягнути вдалося навіть без політичних поступок. Думаєш, що Кремль більше на це не піде?

- Того разу вийшло так, що за рахунок публікацій в тій же "Новой газете" питання звільнення ГРУшників вдалося винести в російський дискурс. Суспільство почало посилати запит владі, бажати звільнення російських військових з полону України. Так їх і змусили реагувати. 

- Після Савченко жоден процес широко не висвітлювалися. Інформації надходить дуже мало. Російська верхівка зробила висновки?

- Можливо. Але я хочу тобі сказати, що в Україні теж ситуація трішечки змінилася.

Читайте: Суцільне "пі": Савченко вразила мережу матірною відео про українську політику

- Що ти маєш на увазі?

- Наприклад, моя головна претензія до Савченко, яку я бачив і в Москві, і в Воронежі, і в Донецькому суді (Ростовської області. - Ред.) в тому, що через всю цю її риторику політичні партії вже намагаються трошки дистанціюватися від теми полонених. А через це вона йде з порядку денної. Ось це прикро. Навіть її адвокати кажуть, що вона нашкодила процесу обміну. 

Але в той же час завдання будь-якої держави повернути всіх, хто в полоні, додому. А демократична держава тим і відрізняється від тоталітарної, що коли тебе повернули, то ти можеш говорити все, що хочеш. Коли будуть вибори, то оцінку дій і слів Савченко дасть виборець. Я на це сподіваюся. 

- "Вікіпедія" пише, що ти отримав акредитацію в Росії на початку війни проти України. Мені зараз здається або ти в Москві набагато довше?

- Ні ні. Я настільки давно туди приїхав, що навіть страшно іноді ... (задумливо). Я приїхав до Москви в якості кореспондента агентства УНІАН 14 вересня 2008 року. На моїх очах сталася зміна відносин двох країн. Найдивніше і смішніше, що розквіт і пік взаємної торгівлі, кооперації і всякого такого припав на період президентства Ющенка, якого так критикували в Росії, називали русофобом і іншими словами.

- Хочеш сказати, що навіть при Януковичі такого не було?

- Ні, я маю на увазі, що коли прийшов Янукович, то російська держава почала змінюватися. Вони вже не хотіли щось робити разом: там бажали підпорядкування, відновлення "історичної справедливості" і так далі.

- Ти ще не втомився від Росії? Думки в стилі "Все дістало, хочу назад в Україну" відвідують? 

- Ну, слухай, я до цього ставлюся в першу чергу як до роботи. Є редакційні завдання, які я виконую. А ось те, що можливо занадто довго ... Думка така відвідує, і чим далі, тим частіше. Але працювати там цікаво. Навряд чи хтось заперечить факт того, що дії Москви зараз важливі для нашої держави. На жаль, на даний момент тільки з точки зору війни і миру.

- Все чекав нагоди запитати про цю абсолютно чудову історію з твоїм походом на прес-конференцію до Путіна в светрі "Укроп". І ось згадав, що в травні на прес-конференції у Порошенка виник скандал, бо хлопців спочатку не хотіли пускати в футболках "Хто вбив Павла?". Невже в Росії на таких заходах менш жорсткий "фейс-контроль"?

- Розумієш, це був 2014 рік. Може, смішно звучить, але в Росії тоді реально не розуміли, що таке "Укроп". Це вже пізніше тему розкрутили, що це означає "український опір". А тоді прийшла собі людина в светрі і прийшла, у мене ще шарф зверху висів, який все закриває. Вони мене тільки просвітили на питання безпеки і все. 

Наскільки я зараз згадую, то цей напис вже роздивились, коли я вже був в залі. Але що зробиш? Витягати мене звідти? Та й я не думаю, що через цей випадок Путін втратив щось в очах російського виборця. Але з іншого боку, мені здається, росіяни зрозуміли, що ніхто їм Україну здавати не збирається. Або, принаймні, я б хотів, щоб вони так думали.

- Нещодавно інтернет підірвало відео , на якому ти нищищ пропагандистів в ефірі одного з російських ток-шоу. У тебе не виникає внутрішнього протиріччя, коли ти погоджуєшся брати участь в таких передачах?

- У мене до цих пір немає однозначної позиції - потрібно це чи ні. Внутрішнє протиріччя є, але як би там не було - це дивляться. Знаєш, по-перше, я не можу цим часто займатися, тому що у мене є своя робота. І це слава Богу. А по-друге, коли хтось це все хтось продивляється, потім вирізає звідти хвилинний фрагмент, і відео набирає сотні тисяч переглядів на YouTube, то я розумію, що людей з такою думкою, як у мене, багато.

Я не збираюся переконувати ці 86%, які моляться на Путіна, але ж в Росії є й інші люди. А ще є населення на окупованих територіях України. Ці люди повинні знати, що про них пам'ятають, не бояться говорити про це в тому числі і на російському ТБ. 

Хоча я не відчуваю себе суперполемістом. Іноді на таких заходах я відчуваю себе так, ніби-то мене нечистотами облили. А іноді навпаки виходить сказати, що хотів, а той, хто розділяє твою думку, тебе чує. 

- За роки роботи в Росії у тебе напевно накопичилося маса історій про зіткнення з в * никами. Розкажи про самий епічний випадок.

 - Зараз цього вже менше, але в 2014-2015 роках я неодноразово потрапляв в ситуації, коли нас хотіли вбити або побити тільки через те, що ми українські журналісти. Ти дивишся на людину і бачиш, як у нього очі застилає пеленою і вона стає просто неадекватним. Але у нас тактика завжди однакова - піти від конфлікту. Тому що навіть якщо ти зіткнувся з повними відморозками, то битися - це не журналістська справа.

А одного разу нас мало не вбили. Це був 2015 рік. У Москві зібрали гігантський мітинг, який вони назвали "Антимайдан". Зігнали туди з усіх сусідніх областей студентів. Відповідно, на такий захід прийшла купа дебілів, які слухали російське телебачення. Ми звідти в прямому сенсі рятувалися втечею. Хоча, може, пару синців і отримали, коли хтось вдарив ззаду. Це був один з небагатьох випадків, коли я реально злякався. Просто розумів, що вони - розлючений натовп, домовитися не вдасться. Не знаю, може, треба було дістати портрет Путіна з рюкзака, але його не було (зі сміхом).

Читайте: У Росії пояснили, навіщо потрібні переговори з "професійним брехуном" Путіним

- Питань до Путіна завжди вагон. Складно вибрати одне, який задаси йому на прес-конференції?

- А за фактом питання єдине - війна і тільки війна. Я на сьогоднішній день не бачу жодної іншої теми, яка важлива для українського суспільства. Ну погодься. Що нам ще від росіян важливо? Важливо, щоб вони покинули територію України, тому що, якщо цього не відбудеться, то ніякої подальшої дискусії про мирне врегулювання конфлікту не буде.

Напевно, Росії класно розповідати про "єдиний народ", але українцю дуже складно серйозно ставитися до таких заяв, коли країна-агресор стріляє в наших солдат. Вчора вісім осіб загинуло (розмова відбулася 21 липня. - Ред.). Вісім! Це як? Ми один народ? Ні, ви - російські окупанти. А коли тобі ці фрази закидають про один народ, то май на увазі, що тебе зараз будуть вбивати або грабувати. 

Другу частину інтерв'ю читайте в найближчі дні на "Обозревателе".