Чи знаходиться російське телебачення в кризі?
Останні кілька місяців слово "криза" сприймається нашою свідомістю виключно в сенсі фінансової економічної плутанини, що панує у всіх сферах світового господарства і, головне, у всіх умах. Однак не поспішай, дорогий читач, схвильовано хапатися за голову з голосінням: "Знову вони про це проклятому кризі!", - Мова піде про інше кризу, про те, який переживає наше з вами улюблене вітчизняне телебачення.
Всупереч думці, що будь-який негатив сьогодні пов'язаний з світовими економічними потрясіннями, телевізійний криза носить, так би мовити, нематеріальний характер. Звичайно, в умовах, коли рекламодавців стало менше (частина з них просто розорилася), а решта не готові платити за просування своїх товарів і послуг за колишніми розцінками, телепродюсерам довелося трохи затягнути паски. Але для телебачення, на мій погляд, набагато страшніше "криза глядача".
"Криза глядача" - це не відсутність індивідуума, який в будній вечір у вихідні добу сидить біля телевізора. Тут якраз все гаразд, таких індивідуумів предостатньо. Проблема в тому, що людині від "ящика" нічого не потрібно, крім того, щоб убити час від повернення з роботи до моменту відходження до сну. Сучасна людина в більшості своїй не має ні культурних, ні суспільно-політичних потреб, які б змусили його зажадати від телебачення чогось нового, що змусить ворушитися його мізки і переживати його серце. Нам настільки ретельно все розжовували в останні роки, що ми розучилися споживати духовну їжу самостійно. З цієї причини у нас немає ні адекватних громадських та політичних ток-шоу (не рахувати ж такими, "Нехай говорять"), ні нормального телевізійного кіно, яким радянське ТБ по праву пишалося.
З "кризи глядача" закономірно випливає "криза креативу". Як правильно висловився колись Богдан Титомир, "піпл хаває". Виникає розумне питання - навіщо напружуватися і готувати, умовно кажучи, фуа-гра, якщо клієнт з радістю задовольняється і локшиною швидкого приготування. Ви зможете згадати хоча б з десяток успішних, зі стабільним високим рейтингом серіалів і телепрограм, які були б цілком і повністю плодом творчого генія російських діячів телебачення? Назвете серед серіалів "Ідіот", серед розважальних програм КВН, серед шоу "Дом-2", серед передач для сімейного перегляду "Поки всі вдома"? Ну от, власне, і все, замало буде. Все інше - придбані за ліцензією закордонні проекти. Серіали все часто-густо зроблені за американським або латиноамериканському зразком, а ті, що придумані самостійно, дуже низької якості. Про передачі самого різного штибу можна сказати те ж саме. Так, є "Дом-2", права на "постановку" якого придбані телеканалами багатьох країн світу, але тут той випадок, коли краще б не придумували, чесне слово.
Безумовно, є винятки. Традиційно високий рівень у програм каналу "Культура", дуже цікава сітка мовлення у телекомпанії "Петербург 5 канал". Але це, як кажуть, голос волаючого в пустелі. При цьому від тієї ж "Культури", за парадоксальним і влучним зауваженням Олександра Гордона, не тільки велика користь, а й чималу шкоду - в існуванні цього каналу все решта отримали своєрідну індульгенцію, відпущення всіх минулих і майбутніх гріхів: "говорите, у нас в програмах культури замало? так є ж спеціальний канал, там культурою та заправляйтеся ... ".
Відсутність плідної креативної діяльності породжує на нашому ТБ "криза формату". Сам формат представляє з себе певні рамки, в яких повинні перебувати всі проекти, і називаються ці рамки просто: "це повинно продаватися швидко і за хороші гроші". Все що в ці рамки не вкладається рано чи пізно витісняється з екранів. А ті ведучі та журналісти, які в силу особистого таланту, особистої харизми, особистої зацікавленості у створенні чогось нового не вкладаються в рамки формату, приречені. Залишив журналістську діяльність Леонід Парфьонов, що радує нас лише рідкісними документальними фільмами. З підозріло довгими перервами і в усі пізніший час виходять програми вже згаданого Олександра Гордона. Немає сумнівів, що і нинішній улюбленець продюсерів і глядачів Іван Ургант в недалекому часу або змушений буде зупинитися в своєму творчому розвитку, або також піде з широкого мовлення.
Такі от не надто оптимістичні прогнози. І, потрібно сказати, нинішні фінансові труднощі навіть на користь, вони хоч ненадовго сповільнять остаточне "форматування" загальнодоступних російських телеканалів. Який же вихід? Зміна керівництва каналів? Державна цензура? Прихід на телебачення загону молодих висококультурних і повних революційних ідей фахівців? Ні, ні і ні! Це все навряд чи допоможе, це все навряд чи можливо. Виходить, що порятунок тільки в кабельному і супутниковому телебаченні, на якому кожен матиме можливість вибрати хоча б два-три канали, де буде те, що йому потрібно.