Не ловіть рибку в каламутній воді на золотий гачок!

Зате зміна ЇХ уряду мільйонерів пройшов в суспільстві без шуму і пилу, а річне перебування біля керма влади не додало регіоналам на дострокових парламентських виборах жодного голосу.

Бо і другий прихід Януковича на пост прем'єр-міністра закінчився безславно: ні тобі обіцяного вступу до СОТ, ні тобі низьких цін на бензин, розрекламованих у вересні 2006 року нібито суперефективним менеджером Клюєвим, ні тобі "покращення життя вже зараз", попросту неможливе на тлі драконівських цін на поганенький комунальні послуги, ні тобі тепла і світла.

З нахабством гідною іншого застосування Азаров в ефірі "1 +1" розповідав байки про податки багатознають Яценюку, який довгий час курирував у Секретаріаті Президента саме КРИТИКУ економічної політики уряду Януковича. Смішно було слухати, як солідний професор розповідає, які саме особливості нашої національної сцени завадили йому "танцювати" у бік реального зменшення податків. Я вже не кажу про повний провал особистого обіцянки Азарова: він так і не підійшов до введення животрепетного податку на нерухомість, який став би фактичним податком на багатство (за умови, звичайно, що нардепи й інше начальство не стали б терміново оформляти собі інвалідність, що звільнює від такого "податку на пентхаузи". Про таку тенденцію встиг проговоритися екс-міністр праці Папієв. Прикольно було б: країною правлять одні інваліди!).

Другий шанс отримав сьогодні і тандем Тимошенко-Ющенко, чия слава переможців Майдану ПОКИ так і не привела до перемоги реформаторів над пострадянською мафією в країні, де перемогла корупції. Правда, фаворитизм, що переслідував Тимошенко при формуванні її першого уряду, значно ослаб (можливо, під впливом пропорційних виборів, які перетворили політичні партії, а не палацових блюдолизів в головні фігури політичних шахів). На цей раз БЮТ зумів сформувати уряд в основному з кваліфікованих ЧЛЕНІВ КОМАНДИ (двох-трьох "парашутистів" від олігархів і від Сім'ї пропустив до Кабінету Міністрів нестійкий в таких випадках НУ-НС: правда, на цей раз - вперше - не без скандалу).

І ось ще просохли чорнило, якими нунсівець Яценюк підписав призначення Тимошенко на пост прем'єр-міністра, як нашоукраїнець Павло Жебрівський висловився так: "Обрання Юлії Тимошенко Президентом на наступних президентських виборах призведе до згортання демократії в Україні. Для мене це - жах ". Мало того, що таким провокаційною заявою запущена споконвічна формула "три українця - це чотири гетьмани". Набагато гірше те, що аморально самого Жебрівського йому самому зовсім непомітна: він 18 грудня ВГОЛОС проголосував за Тимошенко в парламенті, а вже через п'ять днів "в бур'янах" ляпнув таку нісенітницю, (якщо робиш, козак, то не будеш боятися; а боїшся - так не роби). Додав керосінчіку у вогонь кимось роздувається сварки Президента і прем'єра Гриценко, що погорів на протидії переходу армії на контрактну основу, за яку однозначно виступили на виборах ВСІ основні політичні сили України: Гриценко напав у свою чергу на Ющенка, який, мовляв, порушив при призначенні нового міністра оборони загальнолюдську етику (деякі політологи взагалі домовилися в цьому зв'язку до того, що оголосили гаранта людиною, яка вважає відданість собачої рисою).

А взагалі, щоб запобігти РОЗКОЛ урядової і президентської команд в результаті дурниць чи провокацій з обох сторін, треба б чітко домовитися: хто має право відкривати рот на ще не зміцнілу КОАЛІЦІЙНИЙ уряд. Наприклад, сам Ющенко як у минулому успішний прем'єр, по-моєму, може і повинен підказувати своїм молодшим товаришам. А хто міг би ПОКИ і помовчати: по-перше, губернатори, нічим не блиснули, крім заморожування в холоди населення і найцінніших картин в обласних музеях; по-друге, міністри, які не прославили свої імена реформами.

Втім, цілком зрозумілі причини таких швидких збурень з боку тих нечисленних людей, які після Майдану стали жити краще. Як перший уряд Тимошенко, скуте кадрової черезсмужжям, ніяк не могло "піти"; так другий її уряд ніяк не може "постояти": наприклад, щоб без паніки з боку опонентів призначити нового генпрокурора або дати прийняти присягу в парламенті "списочникам" з БЮТ і НУ-НС, які повинні замінити делегованих в уряд товаришів (у помаранчевого табору, на жаль, виявилася така ж коротка "лавка запасних", як свого часу у Кучми).

Потрібно поспішати повільно, маючи намір провести великі реформи в малій країні, яка, власне, з'явилася на ментальній карті світу тільки завдяки феєричного за видовищністю і драматизмом засніженому Майдану. Хоча швидка зміна таких радників Януковича як Мітюков, Возіанов, Семиноженко, Зленко, Грищенко etc була, безумовно, неминучою, в умовах КОМАНДНОЇ боротьби (як і рокіровки в казначействі, Мінфіні і Мінпаливенерго, кровоносних судинах держави). А от з подальшої кадровою революцією треба б обережніше: легше придушити перше бажання, ніж вгамувати все те, що слід за ним. У США не випадково, згідно закону про держслужбовців, у разі нового президентства дозволено гарантовано звільнити тільки 800 чиновників (реально, але ДОБРОВІЛЬНО звільняється до п'яти тисяч). Значить, американці практичним шляхом перевірили: саме нищівна політична перемога, народжує, як правило, громадянську війну. Доля ж успішних урядів - творення, а не протистояння з тими політичними рибалками, які ловили-ловили рибу на золотий гачок, і тільки тепер - після обриву цього гачка - усвідомили: ніякої улов не відшкодує втрати такого цінного гачка!