Відео дня
Манікюрно-педикюрная війна: битва за "Інтер"
Манікюрно-педикюрная війна триває. Тимошенко завдає нового удару Фірташу і Хорошковському. Ці двоє, за задумом прем'єра, повинні позбутися права власності на телеканал "Інтер".
Причина - фальсифікація документів купівлі-продажу, що супроводжувалася загадковою смертю Ігоря Плужникова. Обгрунтувати це покликана тимчасова слідча комісія Ради, яку бютівці в четвер, як не старалися, створити не зуміли - споглядання заблокованої трибуни змусило спікера закрити засідання.
"Сердечні", втім, не надто засмутилися. Принципову домовленість з регіоналами - на предмет підтримки даної ініціативи, досягли раніше. Клуб "недругів Фірташа" в ПР нітрохи не менше, ніж в БЮТ. Отже, ТСК рано чи пізно таки буде сформована.
Але навіть якщо цього за дивним якогось непорозуміння не трапиться, команда прем'єра все одно відшукає спосіб довести почате до кінця. Вже зараз в анналах ГПУ і МВС відшукалося достатньо матеріалу не тільки для експропріації "Інтера", але навіть для посадки Хорошковського, що мав необережність загрожувати слідчому ГПУ.
Часу на все не так вже й багато. Після президентської кампанії ділити медіа-активи буде пізно. Тоді як поділ до виборів напевно зробить серйозний вплив на результат перегонів.
Прощаючись з тілом Плужникова, Зінченко не піднімав очей
Справжня структура власності телеканалу "Інтер" - одна з головних містифікацій українського політикуму. Тринадцять років тому ідейний натхненник Олександр Зінченко створив його під крилом ОРТ.
Наскільки відомо, російський монополіст досі контролює 29% акцій каналу. 10% збережено за вдовою Ігоря Плужникова - Світланою. 61% де-факто належить Дмитру Фірташу, "вітриною" якого виступає Валерій Хорошковський. Раніше він, до речі, працював "вітриною" у Абрамова. У ту пору (2005-й) до каналу придивлялися Порошенка з Ахметовим, значну роль у його долі зіграв Григоришин.
Прізвища цих громадян стали згадуватися в прив'язці до "Інтера" після продажу основних активів каналу, що співпали зі смертю колишнього власника Плужнікова в червні 2005 - го.
Продати "Інтер" Плужников задумав задовго до того, як відправився до праотців. У ролі покупця, який сплатив 273 мільйони доларів, виступив Григоришин. Прикриттям схеми, здійснення якої ускладнювалося специфікою постреволюційних розборок, стали Абрамов і його молодший партнер Хорошковський.
Змішалося все після кончини 45-річного есдека. Реалізація купівлі-продажу збіглася з його перебуванням в німецькій клініці. З якої Плужников вже не вийшов.
Привід засумніватися в законності здійснення цих операцій - історія останніх днів есдека. Історія ця досить делікатна: в колі колишніх кучмістів, що трималися в 2005-м спиною до спини, її знав кожен, але "за поріг" намагався не виносити. "За порогом" говорили про токсичне гепатиті.
Ну, а у вузькому колі ні для кого не було секретом пристрасть Плужникова до міцних спиртних напоїв. Есдек, грубо кажучи, спивався. Кожен, що мав нещастя спостерігати подібні "хвороби" у близьких або друзів, знає: запої на певній стадії завжди закінчуються госпіталізацією. І летальний результат по факту - не рідкість. Організм просто не витримує перевантаження: нирки, печінка, серце, підшлункова на тлі загострення старих хронік загрожують відмовити в будь-який момент. Формальною причиною смерті, таким чином, стає що завгодно, тоді як першопричиною залишається алкоголізм.
Саме це з Плужниковим і сталося. Оскільки він мав ще й сімейні проблеми, зумовлені появою в подружніх стосунках третьої сторони жіночої статі, то обговорювати подію уникали навіть у згаданому вузькому колі.
Я добре пам'ятаю похорон есдека. До труни, встановленому в центральному залі клубу КМУ, що на Інститутській, вишикувалася скорботна чергу. Зайшовши в зал, Суркіс з Медведчуком скромно прилаштувалися в її хвості. Раптом чергу сколихнуло обурене перешіптування. У дверному отворі з'явився колишній кращий друг покійного держсекретар Зінченко. З оберемком троянд напереваги, опустивши голову, не дивлячись нікому в очі, він спішно перетнув зал - наблизився до тіла. Тиша запанувала - гробової не назвеш. Суркіс, було, різко подався вперед, але Медведчук притримав його за рукав.
Спішно попрощавшись, Зінченко пішов. Черга вибухнула йому вслід обуреними вигуками. Більшість присутніх Олександра Олексійовича вважали зрадником.
"... Підпис виконаний не Плужніковим І.А. - іншою особою зі старанним наслідуванням почерку Плужникова І.О."
Про сумних перспективи есдека вузьке коло знав тижні за півтори - дві до того, як він преставився. У німецьку клініку Плужников потрапив з іншого медичного закладу в Карлових Варах, де проходив курс лікування. Причому доставили його вже напівживим. Скоро він впав у кому і, не приходячи до тями, помер.
Роки через дане обставина послужила приводом для сумнівів: чи міг власник каналу в такому стані небудь підписувати? Якщо так, то чи усвідомлював він, що саме візує? Якщо ні, хто зробив це за нього? Чи мав підписант відповідні права? Чи дійсний договір купівлі-продажу?
Пошуками відповідей задалися ГПУ і МВС. Відомства провели дві незалежні експертизи на предмет достовірності підпису Плужникова під документами про продаж каналу.
Додатковим мотивом стало те, що більшість паперів дійсно оформлялися довіреними особами. Навесні 2005-го Плужников уповноважив декількох юристів вести його справи, в тому числі розпоряджатися майном. Що, звичайно, зафіксував нотаріально.
Ключова така довіреність датована 23 травня 2005-го. У світ інший Плужников відійшов 22-го червня. Нескладні обчислення, та й елементарний аналіз того, що сталося з есдеком наводять на думку: цей документ підписував швидше за все вже не він.
24-го березня 2009-го експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України запитала про це уповноважена на те слідчий ГПУ Демидова В.Л.
зображення клікабельно"Для проведення дослідження доставлена ??фотокопія довіреності ВСВ № 248363 від 23 травня 2005 року від імені Плужникова І.О. на ім'я Коннова С.В., засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р.В. і зареєстрована в реєстрі за № 2901 ", - сказано в тексті відповідного висновку, копію якого ми публікуємо.
Звірку здійснювали за автографами Плужникова, поставленим ним раніше під різноманітними заявами, деклараціями, автобіографіями, паспортними даними і т.д.
зображення клікабельноВисновок десятистраничного експертизи (від 26 березня ц.р.) однозначний: "... підпис виконано, очевидно, не Плужниковим І.О., а іншою особою, зі старанним наслідуванням почерку Плужникова І.О.".
Фахівці МВС сказали те ж саме.
Медведько розпорядився закрити "справу Інтера"
Висновки експертиз відкрили перед ГПУ неосяжні простори для перегляду "справи Інтера". Переглядом зайнявся слідчий на прізвище Дегтярьов. Наприкінці березня йому зателефонував особисто пан Хорошковський. Заступник глави СБУ в досить різкій формі висловив невдоволення тим, що "у справі Інтера" викликають повістками і масово допитують мало не пів-Києва.
Дегтярьов заперечив: сам він нікого не допитує, тим більше повісток не надсилали, а "по справі Інтера" проводиться дослідча перевірка, не більше. Валерія Івановича се не задовольнило - він пригрозив поскаржитися особисто Олександру Медведько. "Це ваше право", - відповів йому Дегтярьов і повісив слухавку. Саме це - слово в слово - він виклав у службовій записці, яку тут же за фактом розмови склав на ім'я Генерального прокурора.
"В останні дні березня мені подзвонив заступник голови СБУ Валерій Хорошковський ...", - почав він розповідь.
Даного епізоду цілком достатньо, щоб "сплести лапті" Валерію Івановичу рочків отак на десять. За зловживання службовим становищем, надання тиску на співробітника ГПУ при виконанні, не кажучи про явні корупційні дії. Як відомо, раніше Хорошковський не посоромився публічно визнати: Фірташ - його бізнес-партнер, в тому числі по "Інтеру".
Зваживши "за" і "проти", Медведько розсудив своєрідно - розпорядився просто закрити "справу" Інтера ". Правда, жоден з його "замів", на яких він це намагався "повісити", закривати справу не погодився. Довелося справлятися безвісному клерку.
За фактом ГПУ сповістило: незаконне відчуження акцій АТЗТ "Українська незалежна ТВ-корпорація" (телеканал "Інтер") - плід хворої фантазії. Про це прямо йдеться у відповіді заступника голови ГПУ Рената Кузьміна на тематичний запит народного депутата від БЮТ Святослава Олійника (датований 9 квітня ц.р.).
Час, однак, було упущено. Про нові подробиці в справі "Інтера" встиг вже розповісти Юрій Луценко. ЗМІ підняли галас.
Скориставшись можливістю "притиснути" опонентів, БЮТ ініціював створення у ВР відповідної ТСК. Яка, як мінімум:
- Підтвердить незаконність відчужень акцій "Інтера";
- Організовує їх наступне повернення Світлані Плужниковій;
- Оскаржить відмову в порушенні кримінальної справи (на чому наполягав Олійник);
- Доб'ється судового скасування рішення про закриття колишнього "справи Інтера (в Печерському, зрозуміло, суді).
Як максимум:
- Засадить Хорошковського.
Повернути "Інтер" у 2009-му - що "Криворіжсталь" у 2005-му
Втім, мінімуму для Тимошенко цілком достатньо. За наявною інформацією, кураторство даної ділянки роботи вона доручила Андрію Портнову. Через два з половиною тижні після його демаршу Юлія Володимирівна запропонувала йому таки "миритися". Результатом півторагодинного діалогу стало відновлення хиткої рівноваги.
Мотивів атакувати Хорошковського у Тимошенко кілька.
Першочерговим - зведення рахунків з колишнім підлеглим, які прийняли сторону Президента. Загрози привести в Кабмін "Альфу" не забуті - манікюрно-педикюрная війна триває.
Справа не в особистій неприязні: Валерій Іванович волею випадку став зараз для Юлії Володимирівни головним ворогом. "Попередниками" його були Фірташ, Балога, Порошенко, Медведчук, Кучма. Така Тимошенко - вічно їй потрібно з кимось боротися.
Помітно: більшість її "заклятих друзів" з часом перетворюються на близьких соратників. Взяти хоча б Порошенка з Медведчуком ... Можливо, "багатьох славний шлях" повторить і Хорошковський.
Ну, а поки "добрі люди" передали: ЮВТ при свідках заявила: фразу "хотів би я подивитися на того, хто насмілиться розмитнити цей газ - він відразу стане державним злочинцем!", Сказану на "Інтері" за пару днів до призначення, вона йому не забуде.
Мотив номер два - боротьба за медіаресурс напередодні кампанії. Власного виходу в телевізор у Тимошенко не було і немає.
Співпраця з каналами в 2006-м і 2007-м вишиковувалося на приватних домовленостях ЮВТ та членів її команди з власниками "кнопок". У 2009-му ситуація склалася непроста. Прем'єр зуміла заручитися стовідсотковою підтримкою "5-го каналу", "доброзичливим нейтралітетом" "плюсів", трохи більш "доброзичливим" - "Україна". Примирення з Пінчуком (увірувати в яке всі довго відмовлялися) забезпечило їй прихильність ICTV, СТБ і "Нового ". Власне, доступ до медіа-імперії Віктора Михайловича був одним з головних умов цього примирення.
І тільки "Інтер", особливо п'ятничні "Свободи" та недільні підсумкові випуски новин, псують картину. Поламати ситуацію собі на користь стало для Тимошенко справою принципу.
Невдоволення тим, що відбувається на каналі вона не приховувала і раніше. Не посоромилася зізнатися: вела з кимось якісь переговори щодо передачі "кнопки" в руки "чесного власника". Хто її, вищого держчиновника, уповноважив втрутитися у справи приватного бізнесу, не уточнила.
За словами найближчого оточення ЮВТ, боротися за "Інтер" вона вирішила ще на початку року. Додатковим аргументом послужив і налагоджений до того моменту діалог з Кремлем. Заручившись у боротьбі проти РУЕ підтримкою Путіна, вона не без підстав вважала: підтримка ця цілком може поширитися і на іншу власність Дмитра Фірташа. Путіну - дрібниця, а їй приємно. Та й приналежність 29% акцій "Інтера" ОРТ - теж аргумент.
Подальші зовнішньополітичні перипетії, особливо брюссельські газотранспортні домовленості, розрахунок на пособництво Москви нівелювали, але рішучості не похитнули.
Для повного щастя тепер залишилося лише ТСК в Раді створити.
Адже третій мотив Тимошенко сильніше перших двох разом узятих - честолюбство. Повернення "Інтера" в 2009-м рівнозначний для неї поверненню "Криворіжсталі" в 2005-му.