Російський кредит Україні: м'яко стелять - так жорстко спати

34,6 т.
Російський кредит Україні: м'яко стелять - так жорстко спати

28 січня, безумовно, увійде в політичну історію України як важливої ??віхи. У цей день протиборчі сторони, як мінімум, зробили спробу відійти від силового протистояння, що загрожує громадянською війною, і почали шукати компроміси у Верховній Раді. Саме цьому процесу було присвячено більшість новин в провідних ЗМІ.

Але вже до вечора топ-новиною стала інша. На прес-конференції в Брюсселі, під час саміту Росія-ЄС, президент Путін зробив заяву про те, що всі підписані його урядом з керівництвом України угоди, у тому числі і з надання 15-мільярдного кредиту та знижці на газ, що поставляється, залишаться в силі - навіть якщо влада в Києві зміниться. Днем пізніше Володимир Володимирович повторив практично теж саме - вже на засіданні російського уряду.

На перший погляд, така позиція - більш, ніж сенсаційна. Аналогом могло б бути, скажімо, заява Держдепу США про те, що хто б не опинився на чолі України, навіть після початку збройного протистояння, навіть якщо переможець негайно увійде до Митного Союзу, Вашингтон все одно залишить для Києва "режим найбільшого сприяння". Ну, або, якби МВФ, давши Україні багатомільярдний кредит, після цього благодушно заявив: "Так робіть з ним, що хочете - можете пустити на структурні реформи, можете проїсти - потім як-небудь віддасте". Зрозуміло, що така ситуація - з розряду політичної фантастики.

Брати владу з порожньою скарбницею - політичне самогубство?

Проте, заява Путіна існує. Все питання - як до нього ставитися українським політикам? Зокрема - опозиційним. Є деякі свідчення того, що вони сприйняли путінські слова за "чисту монету", досить помітно змінивши власну риторику щодо свого входження в уряд.

Так, ще 28 січня Яценюк досить однозначно відмовлявся від запропонованого йому місця прем'єра, настільки ж категоричним був і Кличко. А Олег Тягнибок, хоча йому конкретні посади і не пропонували, дав поведінки опозиції абсолютно логічне і раціональне пояснення.

"З якої радості ми будемо приймати спільну відповідальність за все, що робиться в державі? Ви зрозумійте, що значить зараз йти працювати в уряд при тому, що держава фактично в дефолті, скарбниця порожня?", - Сказав Тягнибок пресі.

Насправді, звичайно, ситуація злегка інша. Після оприлюднення російських преференцій українська скарбниця не була в дефолті, що отримало відображення в зростанні індексів міжнародних рейтингових агентств. Навіть тільки обіцяні російські мільярди відсунули грізний ознака державного банкрутства. Нехай всього на два роки - коли ці кредити доведеться віддавати, і з чималими відсотками - але все ж. Для того, щоб так-сяк дотягнути до чергових президентських виборів з традиційно "роздмухуваний" в такі періоди соціальним бюджетом, гроші були.

Проте опозиція досить тверезо розуміла: ці гроші не для неї, вони, так би мовити, "адресні". Спрямовані на те, щоб Україна навіть не дивилася в бік Євросоюзу - а, тим більше, не підписувала з ним якісь асоціації. Щоб чинний президент на тлі потужної багатомільярдної стимуляції бюджету міг підвищити свій рейтинг і перемогти на виборах. Ну а після них, як кажуть, "проблеми будуть вирішуватися по мірі їх надходження". Якщо їх, звичайно, взагалі, можливо вирішити без структурних реформ.

Найкращі прекраснодушні заяви "царя Володимира" можуть перетворитися на свою протилежність. Хоча, втім, чому - можуть? Вони вже перетворюються - прям таки "семимильними кроками"

Звичайно, в таких умовах взяття реальної влади опозицією на тлі більш ніж ймовірного "перекриття краника" російських кредитів поставило б проєвропейських політиків у складне становище. До виборів то ще майже цілий рік - і цей рік новому уряду довелося б шукати кошти для бюджетних виплат у майже "дефолтной" казні. Нехай навіть до такого стану її і довели попередники, але більшість виборців у цих "тонкощах" рідко бажають розбиратися. І голосують, виходячи зі ступеня зменшення або збільшення свого особистого гаманця, яке сталося під час правління тих чи інших політиків.

Опозиція розраховує на російські гроші?

Але ось вже 29 січня кандидат у прем'єри Арсеній Яценюк раптом рішуче заявляє , що опозиція готова взяти на себе влада - але тільки всю. Що, загалом, означає і взяття такої ж відповідальності. Можна помітити, що досі виразних заяв про надання Україні значної фінансової допомоги з боку Євросоюзу не прозвучало. Крім кредиту МВФ, виконання умов якого у вигляді потрібних, але вкрай болючих реформ, може поставити хрест на популярності будь-якого, самого прогресивного уряду. Та ще надії на загальне поліпшення економічної обстановки після підписання угоди про асоціацію з ЄС, а також інвестиції західного бізнесу в українську промисловість.

Приватні інвестиції, втім, поки що теж дуже проблематичні. Справа не в якихось особистих уподобаннях чи антипатіях. Просто будь-який бізнес, - європейський, американський, російський, китайський, бразильський, арабська - зацікавлений, насамперед, у надійній прибутку. І вкладати гроші в підприємства будь-якої країни, що балансує на межі масштабного силового протистояння, зміни влади, "перетасовки" власності, а то і розколу навряд-чи буде.

Тобто, якщо Арсеній Петрович погодився взяти на себе всю владу і відповідальність, значить, він розраховує на щось більш суттєве, ніж "порожня дефолтна скарбниця". Тим часом, нічого іншого, що може заткнути зяючі дірки в дохідної частини держбюджету хоч на невеликий термін, крім російських грошей, у скарбниці поки не простежується. Наскільки ж реально може на них розраховувати потенційне опозиційний уряд?

Російський кредит Україні: диявол ховається в деталях

На жаль, перспективи ці не надто райдужні. Тому що політику російської еліти з цього питання можна описати двома прислів'ями. Перша: "шанує цар - так не шанує псар". Ну, або точніше, "царські бояри". А друга: "Диявол ховається в деталях"

Ось за цими двома напрямками самі прекраснодушні заяви "царя Володимира" можуть перетворитися на свою протилежність. Хоча, втім, чому - можуть? Вони вже перетворюються - прям таки "семимильними кроками"

Почнемо з того, що не встигли ще роз'їхатися брюссельські гості, які слухали полум'яний виступ Путіна про те, що "Росія підтримує не конкретних політиків, але весь братський український народ", як з істотними доповненнями промови свого лідера виступив перший віце-прем'єр Ігор Шувалов.

"Росія продовжить це робити (давати кредит та інше. - Авт.) У межах існуючих домовленостей, якщо український уряд буде зацікавлене в кооперації з російською промисловістю і дотримуватиметься структурних реформ. Однак, якщо новий кабінет міністрів оголосить про другий порядку, це буде приводом для перегляду домовленостей. Зараз таке питання не стоїть ", - сказав Шувалов.

Те, що питання припинення кооперації української та російської промисловості "поки не варто", заспокоїти нікого не може. Адже і нового уряду в Україні поки що теж немає. А якщо воно з'явиться, причому, зло в Кремлю - вищезазначене питання негайно буде піднято. І навіть не українцями, а саме росіянами. У вигляді видавлювання української продукції з російського ринку.

Наївно сподіватися, що Шувалов озвучив якісь власні думки, відмінні від думки свого шефа. Адже після солодких промов про "дружбу з українським народом" ще на все тій же брюссельської прес-конференції президент Росії зронив вельми багатозначну фразу.

Спочатку гроші давалися, загалом, лише для того, щоб Віктор Федорович міг сісти в президентське крісло вдруге

"Ми, на відміну від МВФ, суворо на папері не позначили умов надання цього кредиту. Але з прем'єром Азаровим у нас є певні домовленості. Цей кредит береться не тільки для підтримки бюджету, для проїдання, але що він створить умови для структурних змін в економіці . Запитайте Азарова, я не думаю, що він буде ховатися від преси, він сам мені про це розповідав ", - заявив Путін.

Що й казати, між путінськими заявами часів його зустрічі з Януковичем ("Ми не висуваємо Україні ніяких умов, просто даємо їй гроші") і нинішнім згадкою необхідності "структурних реформ" - дистанція величезного розміру. Та й зрозуміло - спочатку гроші давалися, загалом, лише для того, щоб Віктор Федорович міг сісти в президентське крісло вдруге. Які вже там серйозні реформи, вони перед виборами не робляться в будь-якій країні.

А якщо врахувати усний, тобто, ніде не фіксований на папері характер таких нібито існували домовленостей, то ця дистанція перетворюється на найглибшу прірву. Тому як домовленості ці російський лідер тепер може трактувати, як завгодно. І, думається, Микола Яновичу Азарову після відставки немає особливого сенсу дезавуювати свого російського візаві - для полегшення роботи свого потенційного наступника з опозиції.

Власне, поки з обіцяних 15 мільярдів доларів Росія купила українських євробондів всього на 3 млрд. Придбання інших поки повисло в повітрі. 5000000000 з цієї суми взагалі обіцяли дати Києву не в реальному валюті, а в МВФівських "одиницях запозичення", свого роду внутрішніх грошах цього впливового фонду. Ними, втім, теж можна розплатитися з боргами України, взятими у МФВ, але купити на них щось реальне вельми проблематично.

Російська "допомога": однією рукою допомагаємо, інший - розоряємо

Тим більше, що справа ж не тільки в тому, дасть Кремль кредит нашій країні чи ні. Може навіть і дати. Адже 5% річних замість звичайних 1-2% в американських цінних паперах - це велика різниця. Інша справа, як буде обстоять питання з куди більш важливою проблемою економічної співпраці.

Тим часом, перспективи останнього вимальовуються не надто втішні. Практично відразу після відставки кабінету Азарова Росія зробила реальні кроки , найбільше схожі на розв'язування повномасштабної торгової війни. Її методика Москвою відмінно відпрацьована цієї осені, коли втрати українського експорту до Росії склали 4,7 млрд доларів тільки за 4 місяці протистояння. Тобто, за рік такі заходи можуть обернутися втратами приблизно в 14 млрд доларів.

Однією рукою надаючи нам нібито "допомогу", Путін іншою рукою провокував набагато більші економічні втрати українського бізнесу і бюджету, та ще й заробляв на цьому гроші

Зрозуміло, не вся ця сума пішла б на поповнення держбюджету. Але втрати останнього все одно будуть обчислюватися мільярдами. А недоотриманий прибуток відгукнеться зниженням доходів власників підприємств, скороченням зарплат робітників, а то і масовими їх звільненнями.

Цікаво зауважити, що якраз у вересні, коли торговельна війна Кремля проти України була в самому розпалі, Києву було надано Росією "протіводефолтний кредит" у розмірі 750 млн доларів, під досить чималу ставку в 9,5% річних. Тобто, однією рукою надаючи нам нібито "допомогу", Путін іншою рукою провокував набагато більші економічні втрати українського бізнесу і бюджету, та ще й заробляв на цьому гроші.

Російський кредит - пастка для України

Втім, така поведінка російського лідера досить логічно. "Притиснути знахабнілих сусідів", "зрадили" Кремль у своєму русі до Європи - це цілком в дусі "мейнстріму" російської державної політики. А ось погодитися з тим, що 15 млрд доларів буде, фактично, оплачена масова підтримка українського електорату проєвропейських політиків - це вже з розряду політичного мазохізму. Путін адже не дарма ще при рішенні про видачу кредиту акцентував увагу на тому, що Києву будуть даватися "гроші російських пенсіонерів". А місцева опозиція, включаючи частину ліберальної, критикувала його за те, що на ці гроші можна покращити життя цих самих пенсіонерів-росіян ледь не до рівня райським.

Тому сам факт того, що знаходити гроші на згладжування наслідків економічної "кризи перехідного періоду" в Україні в момент її руху до Європи самі європейці відмовилися, а "добрий дядечко Путін" їх знайшов, відірвавши від російських строків, думається, можуть не пробачити навіть авторитарному російському лідерові. Та він, по всій видимості, спеціально задумав таку "багатоходівку". Щоб у разі несплати Україною боргу (а сплачувати його при готівкових умовах ні з чого), мати можливість застосувати "забійний" для співвітчизників аргумент: "Вони ж не просто банкам борги не повернули, а наших старих знедолити!"

Така постановка питання дає дуже широкі можливості для пропаганди найжорсткіших дій відносно України з боку Кремля. Якщо, звичайно, влада в Києві не буде слухняно танцювати під російську дудку, як це і було спочатку задумано. Що у випадку приходу до влади опозиції буде вельми проблематично. Це, загалом, вкладається в рамки вічної максими: "Хто платить - той і замовляє музику"

Власне, на згадці цієї стародавньої мудрості можна і закінчити. Тому що перспективи розвитку нинішньої політичної кризи криються саме в економічній площині. Україні вкрай необхідні дуже великі гроші: і на структурні зміни, і на переобладнання промисловості, і на ефективне пом'якшення соціальних наслідків цих реформ. А не "монетаристкую" рецепти від МФВ, які самі ж уряди розвинених країн Заходу у себе не застосовують, вважаючи за краще "накачувати" економіку дешевими грошима, включаючи друкарський верстат. Бо нікому не хочеться мати многосоттисячние мітинги протесту і страйки зразка грецьких.

Зрозуміло, що попутним наслідком таких "пом'якшених" реформ стане підтримка українцями тих політиків, які зможуть їх провести. Або, принаймні, забезпечити тимчасову "анестезію" до початку виборів. А тому і найефективнішою допомогою Заходу нам була б не тільки моральна підтримка опозиції, загроза санкцій доморощеним чиновникам і олігархам, але хоча б обіцянку великого кредиту, порівнянного за величиною і пільговими умовами з російським. Шанси на його отримання від Росії "без всяких умов" знижуються з кожним днем. А тому й не можуть всерйоз враховуватися будь-якими політиками, готовими взяти на себе відповідальність за Україну.