Комплекс паливної неповноцінності. Чого варто "чорна" незалежність України

Паливні кризи в Україні стали таким же регулярним явищем, як зміна пір року. Всі вони демонструють не тільки пряму залежність нашого ринку нафтопродуктів від волі російських нафтових компаній, що володіють місцевими НПЗ, а й повне невміння української влади (як старої, так і нової) запобігати або хоча б оперативно гасити ці кризи.

Відео дня

А чи є взагалі спосіб профілактики паливних криз в країні? Чи може Україна розраховувати хоча б у віддаленій перспективі на диверсифікацію приток нафти на свої переробні заводи? Чи є у нашої країни шанс стати незалежним гравцем на євразійському нафтовому ринку?

Подібними питаннями можна було б заповнити не одну сторінку, шкода, що однозначних відповідей на них не дасть жоден експерт. БІЗНЕС пропонує дослідження сьогоднішніх перспектив набуття Україною паливної незалежності. Ми впевнені - у країни є шанс позбутися сировинного монополізму Росії та сформувати внутрішній ринок нафтопродуктів на прозорій конкурентній основі.

Сировинна ситуація

Ринкові і навіть геолого-географічні реалії самі собою викривають заяви чиновників про близьких перспективи української нафтової незалежності. Українські труби зайняті російською нафтою, власний нафтовидобуток не може втамувати спрагу переробників, а найближчі нафтові родовища і нафтотранспортні коридори орієнтовані на платоспроможні європейські ринки збуту

СИРОВИННІ АЛЬТЕРНАТИВИ

Монозалежність українських нафтопереробних підприємств від російської нафти - аксіома те саме таким істинам, як "Волга впадає в Каспійське море" і "собака - друг людини". Ще в 2000 р. більше 30% сировини на тутешні НПЗ поставляли українські нафтовидобувачі і більше 23% - казахстанські, відповідно, на російське чорне золото припадало близько 46% українських закупівель. Але за пару років це співвідношення різко змінилося, і починаючи з 2003 р. "російська складова" в сировинному балансі українських нафтопереробників не опускається нижче 86%. Сьогодні саме ця монозалежність, помножена на те, що близько 60% українських переробних потужностей контролюють російські ж нафтові компанії, і є головним чинником ризику на паливному ринку України. Та й майже вся вітчизняна нафтотранспортна система працює на те, щоб прокачувати російську експортну нафту.

Які ж наші перспективи підключитися до інших, не залежних від російського політичного та іншого впливу, сировинним джерелам? Природно, мова може йти про абсолютно реалістичних, з технологічної, географічної та економічної точок зору, проектах. Серед таких можна розглядати лише істотне збільшення власного нафтовидобутку і забезпечення поставок з "нафтових" регіонів Центральної Азії і Близького Сходу.

ВИДОБУТОК

Що стосується збільшення власного видобутку (сьогодні вона становить близько 4 млн т на рік), то істотних резервів для цього фахівці не бачать.

Наприкінці 2003 р. НАК "Нафтогаз Украіни" відповідно до стандартів Society of Petroleum Engineering провела оцінку розвіданих нафтових запасів у країні, в результаті якої було винесено вирок - всього 124 млн т. При сьогоднішньому рівні видобутку нафти в країні цих тонн вистачить на 7 -8 років: відкриті ще в 1960-1970-ті роки найбільші вітчизняні родовища - Долинське (доведені запаси - 38,3 млн т нафти), Гнідинцівське (38 млн т), Леляківське (52400000 т) - вже вироблені на 80 %.

Втім, деякі експерти вважають, що інтенсивна розвідка і розробка важкодоступних нафтових родовищ Дніпровсько-Донецької западини і Чорноморського шельфу може відкрити перед Україною перспективи не тільки самодостатньою нафтової держави, а й впливового гравця на світовому нафторинку. Адже були часи, коли в Україні добували більше 10 млн т на рік: пік українського нафтовидобутку припав на 1974 р., тоді з-під землі вийняли 14 млн т. Але з 1978 р. видобуток стала неухильно падати.

Втім, як найближчих перспективи нафтового відродження України розглядати не доводиться: у кращому випадку, промислова розробка цих "резервуарів" розпочнеться ближче до 20-м рокам нинішнього сторіччя. Що стосується економічної виправданості розробки важкодоступних нефтезалежей, то років через 10-15, коли вичерпаються запаси в Північному морі і Західного Сибіру, ??коли ціни на нафту перевищать нинішні в рази, буде вигідно вкладати гроші в розвідку і експлуатацію нових родовищ навіть в Антарктиді.

Поки ж українські важкодоступні поклади нафти рідний уряд робить ще менш доступними. У своїх змінах до бюджету 2005 р. Кабмін Юлії Тимошенко збільшив ставки рентних відрахувань на видобуток нафти і конденсату зі 104 грн. до 300 грн. за 1 т (а з 01.08.05 р. - і до 520 грн. за 1 т.), позбавив розробників важкодоступних родовищ пільги, що дозволяла їм платити лише 50% ренти.

БЛИЗЬКИЙ СХІД

Так чи інакше, оперативно-тактичні завдання щодо забезпечення паливної незалежності країни сьогодні можна вирішувати, тільки прісасиваясь до діючих нафтовим потокам і джерелам. Природно, неросійського походження. Найприйнятніший за транспортним витратам "альтернативної" джерело - каспійський регіон (Казахстан, Азербайджан). Але один з головних "недоліків" каспійської нафти полягає в тому, що її добувають світові нафтокомпанії, що володіють власними нафтопереробними потужностями в Західній Європі. До того ж експортні нафтопроводи,

"Випливають" з Казахстану та Азербайджану, були побудовані явно без урахування українських потреб, отже, і шляхи доставки каспійської нафти в Україну будуть далекими від оптимальних. Та й коштує високоякісна низькосірчистих казахстанська та азербайджанська нафта дорожче російської мінімум на 5-8%. Сорт Azeri Light, наприклад, на $ 1-1,5 за 1 барель дорожче, ніж північноморський сорт Brent, в той час як російська Urals дешевше Brent на $ 2-4 за 1 барель.

За даними деяких виробників, в ціні українських нафтопродуктів частка сировини становить мінімум 65%. Розрахунок показує, що при заміні російської нафти казахстанської або азербайджанської українські нафтопродукти подорожчають мінімум на 9%. Прикро ще й те, що висока якість каспійської нафти сьогодні українським переробникам ні до чого: низький технологічний рівень вітчизняних НПЗ не дозволяє використовувати переваги, які обіцяє це саме якість.

Але, припустимо, заради енергетичної безпеки можна знехтувати навіть економічною доцільністю диверсифікації нафтових потоків. Останній паливна криза в країні продемонстрував це як не можна наочніше: навіть таксисти (а вже їх-то економність загальновідома) "пересіли" на 98-й бензин, коли почалися перебої з 95-м. Але перепоною на шляху каспійської нафти в Україну служать ще й інтереси казахстанських і азербайджанських нафтодобувників та нафтотранспортної-ков. Та ж азербайджанська нафта більш ніж забезпечена транспортними маршрутами. Потужності введеного в цьому році в експлуатацію нафтопроводу Баку - Тбілісі - Джейхан (БТД, 50 млн т) дозволяють прокачувати в три рази більше нафти, ніж видобувається в країні (15,6 млн т). Крім того, власники азербайджанської нафти - одночасно власники БТД. Який же сенс їм знижувати завантаження нафтопроводу на користь маршруту Баку - Супса - Одеса? При перекиданні, скажімо, 5 млн т нафти з БТД в нафтопровід Баку - Супса витрати транспортування в БТД зростуть на $ 4 за 1 т. І транспортні потужності БТД, швидше за все, будуть надлишковими навіть у віддаленій перспективі.

Нарешті, майже вся видобута в Азербайджані нафта, як було сказано вище, належить транснаціональним нафтовим компаніям і вже включена в довготривалі плани переробки на належних їм НПЗ у Франції, Італії, Іспанії. Так що в найближчому майбутньому не варто чекати появи помітної кількості азербайджанської нафти на нашому ринку без адекватного проникнення її реальних власників ("ВР-Амоко", "Екссон Мобіл", "ЄТІ", "ТоталФінаЕлф" та ін) в українську нафтопереробку.

Майже те саме можна сказати і про казахстанської нафти. Тут проти України "грають" ті ж фактори: наявність кількох альтернативних і більш конкурентних експортних маршрутів, а також більш висока вартість в порівнянні з російською Urals. Платоспроможні конкуренти в боротьбі за казахстанську нафту - в першу чергу, країни Середземномор'я та Північної Європи. Казахстанська нафта, що транспортується в Приморськ (Росія) і далі танкерами до Європи, багатьма вже розглядається як реальна заміна вичерпуватися нафти Північного моря. Крім того, "Шеврон-Тексако", "ВР-Амоко", "ЕкссонМобіл", "ЄТІ", "Шелл" вже давно визначилися з кінцевими пунктами поставок належної їм нафти аж до 2015 р.

Проти поставок іракської нафти "працює" не тільки найгірша, ніж у випадку з каспійською сировиною, економіка. Ця нафта - найдорожча з розглянутих (вона дорожче Azeri Light на $ 1,5 за 1 т). Вона оптимальна для НПЗ з глибокою переробкою (вихід світлих нафтопродуктів - 90% і більше), а значить, на неї є безліч претендентів з числа платоспроможних споживачів в Європі і США. Та й транспортувати її в Україну сьогодні більш ніж важко. З турецького Джейхану її доведеться доставляти до Одеси танкерами, огинаючи півострів Мала Азія і протискуючись через Дарданелли і Босфор в напрямку, протилежному основному транспортному потоку через ці протоки. Уникнути цього можна, якщо реалізувати давній і, на думку багатьох експертів, безперспективний проект з будівництва нафтопроводу Джейхан - Самсун, вартість якого може перевищити $ 700 млн.

Вадим Янковський, Сергій Шаренко, "Бізнес"