Вибір без вибору. Українцям знову пропонують голосувати за обличчя, а не за план дій

З 46 претендентів, бажаючих позмагатися за президентське крісло, Центральна виборча комісія зареєструвала кандидатури 23-х.

"Обозреватель" ознайомився з передвиборними програмами кандидатів і з'ясував, яким бачить світле майбутнє України кожен з них.

Незважаючи на велику кількість претендентів та їх партійно-ідеологічна різноманітність, є ряд пунктів, які зустрічаються в кожній з програм. Природно, до них відносяться запевнення кандидатів у власній чесності, благих намірах і їх переконання в тому, що вони можуть вивести країну з кризи, і знають, як це зробити.

Але крім цього, є ряд більш конкретних пунктів, на яких зійшлися більшість учасників президентських перегонів.

Наприклад, це обіцянка розширити повноваження органів місцевої влади, зокрема у сфері формування бюджету, збору податків або розв'язання мовних питань. Більшість кандидатів також пропонують скасувати обласні та районні державні адміністрації, замінивши їх виконавчими комітетами, які формуватимуться місцевими радами. Деякі кандидати цю ж ідею пропонують втілити трохи по-іншому - зробивши посаду губернатора виборною. Також пропонується ввести інститут муніципальної міліції, співробітників якої обиратимуть жителі регіону.

Частина кандидатів у розширенні повноважень місцевих органів заходить ще далі, пропонуючи федералізацію України. Прихильниками цієї ідеї є висуванець Партії регіонів Михайло Добкін, голова КПУ Петро Симоненко і самовисуванець Вадим Рабинович.

Крім того, більшість кандидатів вважають за необхідне провести адміністративно-територіальну реформу України, укрупнив регіони, щоб поділ країни базувалося на економічній доцільності. Поряд з цією пропозицією багато кандидатів заявляють про необхідність реформування податкової системи, зокрема, щоб підприємства платили податки не за місцем їх реєстрації в органах Податкової служби, а за місцем ведення фактичної господарської або виробничої діяльності.

Усі без винятку претенденти на президентський пост обіцяють знизити податковий тиск на бізнес і населення країни, а також сприяти розвитку малого і середнього бізнесу. Наприклад, Юлія Тимошенко хоче скоротити кількість податків і зборів з більш, ніж ста, до семи, при цьому ввівши податок на розкіш не тільки для фізичних, а й для юридичних осіб. А ще екс-прем'єр вважає, що необхідно ліквідувати податкову міліцію.

Дмитро Ярош до цього питання підійшов ще більш радикально. Він має намір залишити тільки три податку: з доходів фізичних осіб (10%), на прибуток (7%) і на інвестиційну діяльність (5%). Петро Симоненко пропонує скасувати ПДВ на товари першої необхідності, а Василь Цушко і зовсім готовий відмовитися про цього податку, замінивши його п'ятипроцентним податком з продажів.

Очевидно, через окупацію Криму і складну ситуацію у Збройних Силах України всі кандидати мають намір збільшити фінансування армії та модернізувати озброєння. Тимошенко і Тягнибок готові пустити на ці цілі 5% ВВП країни. Більшість кандидатів підтримують введення контрактної професійної армії, а от висуванець Народного Руху Василь Куйбіда вважає, що в Україні необхідно повернути повну військову обов'язок.

Ще однією об'єднуючою ідеєю в програмах кандидатів у Президенти стало посилення відповідальності і залежності чиновників від населення.

Усі кандидати обіцяють запровадити механізм відкликання депутатів усіх рівнів та імпічменту Президента. Крім того, багато хто пропонує зробити виборною посаду судді, якого народ теж зможе відкликати, у разі порушення ним законодавства.

Деякі кандидати підійшли до цієї ідеї з надзвичайним завзяттям. Наприклад, Олег Тягнибок та Володимир Саранов пропонують проводити атестацію чиновників на детекторі брехні, а Василь Цушко має намір ввести систему "вотуму довіри", коли населення щорічно буде голосуванням оцінювати роботу чиновників усіх рівнів, і ті, хто отримати менше 50% підтримки, повинні будуть піти з посади. Ольга Богомолець має намір ініціювати ухвалення закону про Майдан, в якому Майдан отримає офіційний статус і право контролювати діяльність влади.

Всі кандидати, незалежно від зовнішньополітичної орієнтованості, відзначили необхідність диверсифікації енергозабезпечення України і зниження її енергетичної залежності від Російської Федерації. Основними способами досягнення цієї мети вони вважають розвиток видобутку вітчизняного газу і нафти, впровадження енергозберігаючих технологій та розвиток альтернативних джерел енергії.

Всі без винятку кандидати обіцяють повернути Україні Крим, але жоден з них не говорить, до яких конкретно заходів має намір вдатися для вирішення цього завдання.

На цьому єдність кандидатів закінчується, поступаючись місцем розбратів, які традиційно виникають між претендентами на крісло глави української держави.

Перший з них - мовний. Кут протиріччя тут, як звичайно, сконцентрований на статус російської мови. Ряд кандидатів, зокрема, Михайло Добкін, Сергій Тігіпко, Петро Симоненко, Юрій Бойко та Валерій Коновалюк хотіли б бачити російську мову в статусі другої державної. Частина кандидатів вважає, що державна мова має бути одна, але при цьому необхідно розширити права національних меншин.

Є кандидати, які наполягають на тому, що статус української мови, як державної, має бути посилений. До них належать Олег Тягнибок і Дмитро Ярош.

Немає єдності серед кандидатів і в питанні зовнішньополітичного вектора розвитку України. Більшість виступає за розвиток відносин з Європейським союзом, встановлення безвізового режиму з цим співтовариством, а також подальше членство України в ЄС. Юлія Тимошенко і Петро Порошенко обіцяють, що домовленість про членство, у разі обрання когось із них, буде досягнута в короткі терміни. А Олег Ляшко має намір подати заявку на вступ України до ЄС одразу після обрання його Президентом.

Світле майбутнє України в Митному союзі бачить Михайло Добкін. Деякі кандидати все ще вірять у можливість геополітичної дружби України і з ТЗ, і з ЄС. До них відносяться Олег Царьов, який при цьому обіцяє спрощення візового режиму для українців при поїздках у країни світу, а також Василь Цушко і Юрій Бойко.

Дмитро Ярош і Олег Тягнибок відзначають необхідність економічної співпраці з ЄС, не обіцяючи при цьому членства, лідер "Свободи" вважає, що пріоритетним у зовнішній політиці України має стати розвиток співробітництва з країнами Балто-Чорноморського регіону.

Петро Симоненко у своїй програмі не згадує про вступ України в ЄС чи МС, проте відзначає, що Україна повинна припинити співпрацю з Міжнародним валютним фондом, який пропонує їй "кабальні умови".

Ще одним важливим питанням, за яким у кандидатів немає єдності, став вступ України в НАТО, вірніше доцільність цього вступу.

Більшість кандидатів відзначають, що країна повинна приєднатися до північно-атлантичного альянсу. Але багато хто також вважають, що Україні варто зберігати позаблоковий статус, серед них Михайло Добкін, Петро Симоненко, Валерій Коновалюк, Наталія Королевська, Вадим Рабинович та Василь Цушко.

Не обійшлося в програмах і без унікальних ідей, які прийшли в голову тільки окремим кандидатам. Серед таких повернення ядерного статусу України, це обіцяють здійснити Дмитро Ярош і Олег Тягнибок, останній в цьому питанні має намір закликати на допомогу Великобританію і США.

Крім того, лідери "Свободи" і "Правого сектора" підтримують введення дозволу на вільне володіння вогнепальною та холодною зброєю для всіх громадян України.

Ці ж кандидати пропонують закривати ЗМІ, які поширюють "українофобську інформацію" або принижують національну гідність українців. Тягнибок також хоче ввести кримінальну відповідальність за українофобію, хоча пояснення цього терміна він в програмі не дає.

Лідер "Свободи" хотів би змінити Конституції, впровадивши в Україні президентську форму правління. Зміни форми правління пропонують також Дмитро Ярош і Петро Симоненко. Перший бачить Україну президентсько-парламентською республікою, а другий навпаки має намір скасувати пост президента, перетворивши країну на парламентську республіку з двопалатним законодавчим органом.

На даний момент законодавство України не передбачає механізму позбавлення громадянства. Ввести його хотіли би Тягнибок і Ляшко, перший не пояснює причин такої пропозиції, а другий має намір позбавляти громадянства всіх, хто підтримав вторгнення Росії на територію Криму і Південного Сходу України.

Ляшко вважає, що необхідно підвищити вартість транзиту російського газу через територію України, і не просто підвищити, а відразу в 50 разів. "Якщо Росія відмовиться платити - перекрию трубу", - погрожує кандидат.

Оригінальні ідеї приходять в голову кандидатам щодо боротьби з корупцією та олігархами. Василь Цушко пропонує дати всім, у кого є активи в офшорах, півроку для перереєстрації цієї власності в Україні, а потім націоналізувати все, що не перереєстрували. Олег Ляшко просто заявив, що за його президентства олігархів в Україні не буде, не спромігшись пояснити, що він з ними зробить.

Ще одним джерелом креативу кандидатів стало питання люстрації. Олег Ляшко заявив про намір ініціювати заборону діяльності КПУ і Партії регіонів. Ідею заборони деяких політичних сил висунув також лідер НРУ Василь Куйбіда, він пропонує заборонити всі політичні сили, які є носіями тоталітарної ідеології чи спадкоємцями КПРС.

Вадим Рабинович вважає, що необхідно проводити люстрацію не по партійним, а за віковою і посадовій принципом. На його думку, у відставку повинні піти всі чиновники, які займали-яку посаду протягом останніх 15 років, крім того, Рабинович хотів би заборонити балотуватися в нардепи всім, хто вже одного разу отримував парламентський мандат. Він вважає, що необхідно ввести квотування, при якому не менше 30% державних посад будуть займати фахівці, молодші 30 років.

Крім омолодження влади, Рабинович має намір повністю змінити економіку України, перетворивши деякі її регіони в офшорні зони.

Як видно з короткого огляду програм кандидатів, обіцяти українські політики не розучилися. Причому традиційно всі обіцяють майже одне і те ж, коротко все це можна узагальнити, назвавши "золотими горами", "манною небесною" і ключем від квартири, де гроші лежать. А конкретного системного і комплексного плану дій ніхто не пропонує, обмежившись обіцянками одиничних реформ, багато в чому загальних у багатьох кандидатів.

Але схожість програм знову ставить українців перед необхідністю вибрати просто самого симпатичного для них людини, а не державного діяча з конкретною програмою дій з вирішення проблем України та її громадян. А пора б вже перестати торгувати обличчям, і почати брати голоси ідеями.