На початку травня предстоятель Української православної церкви Московського патріархату митрополит Володимир приступив до регулярного виконання своїх обов'язків. Правда, епізодичне служіння літургій Владика робив і раніше, в часи продлившейся більше півроку важкої хвороби. Але, право, якщо священнослужитель проводить службу, практично не встаючи з інвалідного крісла-коляски, - навряд чи може йти мова про достатній для адміністративної роботи стан його здоров'я.

Відео дня

Як би там не було - але одним з перших серйозних заходів, проведених предстоятелем, стало головування на засіданні Священного Синоду 8 травня. Спостерігачі чекали від останнього, в залежності від власної позиції і переваг, або повної "капітуляції" митрополита Володимира, або зразкового покарання ним усіх "баламутів", які влаштували ледь не "переворот" у Церкві за час його хвороби.

Насправді, не відбулося ні того, ні іншого. Так, травневий Синод скасував рішення попередніх щодо порядку тимчасового управління Київською єпархією - обов'язки глави якій виконував настоятель Києво-Печерської Лаври митрополит Павло. Тепер "першим вікарієм" (тобто заступником самого митрополита Володимира) став архієпископ Антоній (Паканич).

Так, було призупинено рішення про головування в Синоді митрополита Одеського Агафангела, який під час хвороби предстоятеля Церкви фактично виконував його обов'язки. Але, за великим рахунком, зазначені архієреї за визначенням займали ці посади тимчасово - так що робити сенсацію з логічного припинення їх тимчасових повноважень кілька невиправдано.

На Синоді також була проведена "рокіровка" - колишній голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків архієпископ Антоній (Паканич) був призначений Керуючим справами УПЦ - замість архієпископа Митрофана (Юрчука), що перейшов на місце голови ВЗЦЗ. Заодно управсправами додали повноважень - так що згаданого Владику Антонія навіть стали пророкувати в "спадкоємці митрополита Володимира".

З іншого боку, засідання вищого органу церковного управління аж ніяк не перетворилося ні в "реванш скривджених", ні в "показову порку кривдників". Так, щодо особистого секретаря і улюбленця предстоятеля УПЦ архієпископа Олександра (Драбинко) так і не були зняті накладені прещения: він не був відновлений ні на посту глави ВЗЦЗ (і члена Синоду - за посадою), звідки його звільнили взимку - ні на фінансово- впливовому посаді настоятеля споруджуваного Воскресенського кафедрального собору столиці.

Рівним чином виявилися "качкою" циркулювали в навколоцерковної пресі чутки про ймовірну "відправці на спокій" лідера "проросійського крила" УПЦ митрополита Одеського Агафангела та переказ на чернігівську кафедру настоятеля Києво-Печерської Лаври мітропліта Павла - за участь у "зимовому змові" з метою відмови від влади Владики Володимира. Обидва архієрея благополучно зберегли свої місця - а про "каральні заходи" проти третього члена "тріумвірату", донецького митрополита Іларіона, що не заїкалися навіть найсміливіші спостерігачі.

Єдиною видимою жертвою травневої "зачистки" став благочинний храмів Києва (тобто фактичний начальник "білого", що не чернечого, духовенства) протоієрей Віталій Косовський. Правда, відставку йому влаштували почесну - з вдячністю за 20-річне служіння, і з врученням ордена Ярослава Мудрого - та й на посаді секретаря Митрополії теж залишили. Але, звичайно, ніхто не сумнівається, що звільнений о. Віталій був за підтримку на зимових Синодах лінії на зміщення вищезгаданого арх. Олександра (Драбинко). Сумніваються нині хіба що в тому, чи зможе наступник екс-благочинного швидко і також ефективно налагодити роботу з "ктиторами" (чи то пак - багатими спонсорами храмів) - без чого церковне благоліпність в Києві може дуже швидко захиріти.

Так що, на перший погляд, нічого революційного в УПЦ після повернення до своїх обов'язків митрополита Володимира не відбулося. І більшість ЗМІ зарясніли заголовками на кшталт "Прийшов кінець церковної смути". Але тут раптом настала милостиву картинку підірвала нова інформаційна "бомба".

Українську церкву роздрібнять на митрополії?

Йдеться про звернення до архієреїв, духовенства та вірних УПЦ Московського патріархату керівництва Патріархату Київського, очолюваного невизнаним Помісними Церквами патріархом Філаретом.

Найважливішу частину цього звернення, ухвалене 14 травня, вже після засідання вищезгаданого травневого Синоду УПЦ, найкраще викласти у вигляді цитати.

"За наявною у нас достовірної інформації голова статутної комісії УПЦ МП митрополит Іларіон (Шукало) ... відвідував з конфіденційним візитом Москву, де під час зустрічі з Московським Патріархом отримав від останнього пропозицію" привести Статут УПЦ у відповідність до Статуту РПЦ ". В обмін на виконання пропозиції патріарха митрополит Іларіон сподівається на підтримку Московською патріархією висунення його кандидатури на пост Предстоятеля УПЦ (МП), - після смерті або відставки митрополита Володимира (Сабодана).

Один з варіантів такого "приведення у відповідність" передбачає перетворення нинішньої єдиної структури УПЦ (МП) у кілька митрополичих округів - за прикладом таких округів в Росії. Таким чином, за цими планами Київська Митрополія УПЦ (МП) з керівної структури повинна перетворитися лише на одну з українських митрополій Московського Патріархату - поряд з Одеської, Донецької та кількома іншими митрополіями. Всі ці митрополії будуть прямо підкорятися Московському патріарху, а роль Київського Митрополита буде зведена приблизно в якості Екзарха Московського Патріархату, як це було за часів СРСР ".

Далі Синод Київського патріархату роз'яснює величезної шкоди, який принесуть такі зміни українському Православ'ю і державної незалежності країни.

Звичайно, дане звернення може бути заснованим і на недостовірній інформації. Але, припустимо, інформація про угоду між патріархом Кирилом і митр. Іларіоном відповідає дійсності. Чи може воно закінчитися практичною реалізацією зазначених планів?

Чисто теоретично - це цілком можливо. "Холостий постріл", яким закінчилося засідання травневого Синоду УПЦ МП досить переконливо показало, що митр. Володимир більше не володіє колишньою, майже одноосібної владою в Церкві. Адже всі його впливові опоненти (яких, нагадаємо, взимку підтримала переважна більшість членів Синоду) зберегли свої посади і вплив. Так що грунт для повторення зимової ситуації зберігається - і ніхто не може дати гарантій, що вона не повториться знову. Так, загалом, і на Соборі УПЦ влітку минулого року Владика Володимир, незважаючи на відносне здоров'я, теж не зміг провести всі заплановані ним і найближчим оточенням стратегічні рішення.

Інша справа, що такі кардинальні зміни в управлінні єдиною канонічною православною церквою в Україні, та ще знаходиться в тісної підтримки Партією регіонів, за визначенням не можуть відбутися без згоди (нехай навіть мовчазного) вищої державної влади. Чи буде остання зацікавлена ??в "розукрупнення" УПЦ МП на окремі митрополії, церковні округи з декількох єпархій, тим більше, "зав'язані" більше на Москву, ніж на Київ?

На перший погляд, це здається абсолютно неймовірним - ну хто ж буде добровільно відмовлятися від повного контролю над досить важливою в плані впливу на уми виборців структури? Але, якщо добре подумати, то ситуація може постати і в дещо іншому ключі.

Мовне питання може розсварити Церква і влада?

Почнемо з того, що будь-яке "єдність" добре для держави лише до тих пір, поки його діяльність повністю відповідає державній політиці. А з цим у керівництва УПЦ МП часом виникають деякі проблеми. Так, днями Всеукраїнська Рада Церков, до якого входить і УПЦ, виступив із заявою із закликом до Верховної Ради не вносити на розгляд викликає запеклі суперечки закон про мови.

Правда, трохи пізніше, прес-служба митр. Володимира виступила з роз'ясненням, що конкретно дане звернення Владика не підписував - просто в останньому використано звернення на подібну тему ВРЦ від 2006 року.

Однак якимось "дезавуюванням" підтримки глави УПЦ МП позиції Ради Церков заяву прес-секретаря о. Георгія Коваленка теж не назвеш - на очолюваному ним сайті воно поміщено під промовистим заголовком "Нового" мовного "звернення до УПЦ не підписували, а й від старого, 2006 року, не відмовляються".

Проте звернення "старе" зі зрозумілих причин було прийнято на догоду тодішньому "помаранчевому" керівництву України і мало чим відрізнялося від нинішньої заяви ВРЦ.

На цьому тлі набагато більш лояльним до офіційного Києва виглядає думка головного рабина України Якова Дова Блайха , досить різко помітив, що Всеукраїнська Рада Церков не уповноважений давати поради Верховній Раді - які законопроекти приймати, а які ні.

Взагалі, ця ситуація дещо нагадує історію, що трапилася кількома роками раніше, коли на офіційному сайті УПЦ МП кілька днів перебувала інформація про те, що "Церква визнала Голодомор геноцидом проти українського народу". Що досі не відповідає позиції ні Партії регіонів, ні президента - вважають Голодомор частиною злочину Сталіна і більшовиків проти всього населення СРСР, а не якимось виборчим знищенням українців. Правда, зазначена інформація, як кажуть, поміщена за розпорядженням єп. Олександра (Драбинко), була досить скоро знята - однак ще з рік націонал-демократи риторично запитували біло-блакитних опонентів на ток-шоу: "Ну ось вже і ваша церква Голодомор геноцидом визнала - чого ж ви продовжуєте пручатися?"

З "мовним" заявою - тим більше, в період, коли "регіонали" максимально мобілізують свій електорат внесенням мовного закону - може статися теж саме. І навряд чи нині перебувають при владі політики доброзичливо подивляться на таку позицію тих, кого вони вважали своїми беззаперечними союзниками.

З іншого боку, фактичне "розукрупнення" монолітної УПЦ всього лише буде "церковним виконанням" фундаментальної програми Партії регіонів щодо "земельного устрою" країни. Просто замість "Поділля", "Галичини", "Донбасу" та інших великих федеральних регіонів можуть спочатку виникнути відповідні митрополії. А небезпека передачі повного контролю над ними в далеку Москву вельми ефемерна - як мінімум, до тих пір, поки при владі перебуватиме колишня команда.

Ну а якщо тій доведеться піти в опозицію - нова організація УПЦ буде гарантувати їй беззастережну підтримаю Церкви хоча б у традиційно "своїх" регіонах. Побічно на користь такого варіанту свідчить і той факт, що головою Синодальної комісії з внесення змін до Статуту призначений донецький митрополит Іларіон. Який навряд чи зважився б на зайву "самодіяльність" - тим більше, в такому важливому церковно-політичному питанні.

Втім, поки це тільки гіпотези - включаючи і поки що не надто верифікується факт переговорів з патріархом Кирилом, озвучений Київським патріархатом. Як будуть насправді розвиватимуться події - покаже час.