З ким вчимося воювати?
Україна провела в Чорному морі спільні навчання з Чорноморським Флотом Російської Федерації "Фарватер миру - 2011". Цікава легенда навчань: українські та російські морпіхи висадилися тактичним десантом на невпорядковане узбережжі умовної "Центральної країни" (роль "чужого" берега зіграла Козача бухта в Севастополі), зайняли плацдарм, організували оборону, блокували і роззброїли якісь "незаконні збройні формування", які діяли в районі висадки. Потім вони нібито евакуювали з району бойових дій мирне населення, провели пошуково-рятувальні роботи та надали умовним постраждалим необхідну медичну допомогу. Все частіше і відвертіше збройні сили самих різних країн демонструють свою натасканість на поліцейсько-каральні операції, які, зрозуміло, подаються громадській думці в вигляді операцій гуманітарно-миротворчих. Держави і їх армії не розраховують воювати з рівними, тобто з такими ж державами і арміями. Замість цього упор робиться на придушення слабшого і гірше озброєного супротивника. Америка і Європа вже давненько накачують саме цю групу військових м'язів. І не тільки накачують, а й застосовують на практиці. Від Югославії до Лівії через Ірак і Афганістан простяглися сліди "миротворчих місій" НАТО і ООН. Досвід Росії в цій справі не так великий - Федеральні війська РФ можуть похвалитися хіба що не завжди успішними операціями в Чечні, та блискавичної, але багатою на втрати грузинською війною . В останній, до речі, брали участь і кораблі Чорноморського Флоту. До цього військово-поліцейському тренду підключається і Україна. Її війська вже брали участь у військово-поліцейської операції в Іраку, зараз наші хлопці допомагають що пішла на поводу у Франції ООН завершити військово-політичний переворот в Кот-д * Івуарі. За плечима українських військових - Косово, Сьєрра-Ліоні, Ліберія, Ліван. Зараз Україна тренується придушувати ворога на власній території, причому за допомогою російських збройних сил. Такі військово-поліцейські операції мають на увазі особливий тип передбачуваного супротивника. По суті, відроджується поняття "внутрішнього ворога" і "ворога-повстанця". Саме це мається на увазі під сухою і неповороткою формулюванням "незаконні збройні формування". Натяк на деяких кримських сепаратистів (проросійських або татарських - не так важливо) досить прозорий, але не оригінальний. Схожа легенда була у більшої частини військових навчань Сі Бриз, які Україна багато років поспіль проводить спільно з країнами НАТО. Поточний рік не стане винятком. Орієнтація на "внутрішнього ворога" або на "повстанців" відображає загальну ситуацію в світі - зростає напруженість у міжнародних відносинах, великі держави розправляються з більш слабкими - колишніми колоніями і нафтоносними територіями. Проте рівень життя та умови праці погіршуються і всередині метрополій. Поки для утримання ситуації під контролем вистачає поліцейських - але й армія в разі чого повинна бути готова придушити виступи незадоволених, сепаратистів та інших нестійких елементів. Однак за останні 20-30 років мало яка військова операція призвела до зниження напруги. Всякий військовий конфлікт, в який втручаються або який починають Америка чи Європа, веде лише до чергового витка протистояння, зав'язує все більш тугі вузли в переплетеннях економічних інтересів світових гравців. Зрештою ці вузли затягнуться так туго, що розрубати їх зможе тільки меч. Тоді буде неминучий великий військовий конфлікт вже між найбільшими світовими державами. А це вимагатиме зовсім іншого підходу до ведення війни - досвідом знищення умовних партизан тут не обійдешся.