Відео дня
Віктор Лисицький: "Україна ніколи не мала стратегії розвитку"
Віктор Лисицький, колишній урядовий секретар Кабінету міністрів України (1999-2001 рр..):
Україна ніколи не мала стратегії свого розвитку. Немає в неї такої стратегії і зараз. Звичайно, мені можуть заперечити. Ну як же, ми йдемо в НАТО! Начебто стратегія? Йдемо, значить, ще до Європейського Союзу. З Росією начебто теж є відносини щодо Єдиного економічного простору. Хіба все це не стратегії? Ні. Це не можна назвати стратегіями. Це просто цільові установки. Це своєрідні завдання, які переведуть нас в іншу систему координат, створять інший простір для рішень, бізнесу, окремо взятих людей, уряду і т.д. Але все це не стратегії.
Ще можуть бути заперечення: Як?! У нас стільки стратегій написано! Вірніше, документів зі словом "стратегія" в назві. Серед них є досить пузаті. Але все це не стратегії.
Стратегія - це документ, який повинен бути підтриманий публічно. Його має підтримувати, принаймні, ведуча частина суспільства. А ще краще - більша його частина. Зрештою проти нього не повинна активно виступати значна частина населення. З цієї точки зору, всі перераховані "стратегії" не користуються однозначною підтримкою в Україні, думки про них розділилися. Про багатьох люди просто нічого не знають.
Реалізація стратегії передбачає, як мінімум, зміна законодавчого поля, виділення державою певних ресурсів. Тобто стратегія - це сукупність дій, що сприймаються нацією, для досягнення цілей, які публічно обговорені та сприйняті суспільством.
Але і це ще не все. Стратегія повинна спиратися на наявний у країни потенціал і враховувати тенденції її розвитку, розвитку регіону, в якому вона розташована, і всього світу. Наприклад, як розвиватиметься Польща, країни Чорноморського регіону? У чому ми будемо мати вигоди від їх розвитку, а в чому - ні? Все це слід враховувати.
Але такого документа у України, по суті, немає.
В ідеалі, стратегічні цілі країни мають бути сформульовані так, щоб їх можна було розкласти по поличках, щоб кожен громадянин, навіть просто стукали молотком, бачив, як кажуть, свій маневр для їх досягнення. Практика ще в радянський час довела, що робітник, який розуміє, як буде використано його виріб в майбутньої конструкції, працює більш продуктивно, ніж хороший професіонал, який не знає цього.
Останнім часом Президент Віктор Ющенко почав вимовляти деякі речі, які можна розглядати як установки до розробки такого документа. Але більше нічого немає. Президент закликає будувати автобани. Як відомо, навколо добре організованого потоку вантажів тут же виникає інфраструктура: мотелі, кафе, склади, заправки, автосервіс і багато іншого, а це - тисячі і тисячі робочих місць. Але цієї прекрасної ідеї повинно сказати "так" ще і суспільство. Саме воно має розуміти, що будівництво доріг - важлива національна задача. Тоді всім легше буде домовитися, звідки взяти на це справа гроші, яких у нас поки немає.
При цьому дуже важливо визначитися з потенціалом України, який має сенс розвивати, який буде затребуваний на світових ринках, у тому числі і в перспективі. Ніяких розроблених владою і схвалених суспільством наміток на цей рахунок у нас, на жаль, немає. Так було раніше, і, думаю, ця ситуація збережеться і при Президенті Ющенку. Те чи інше лобі пробиває собі пільги для будь-якої галузі, яку оголошують потім національним пріоритетом. За даними Мінекономіки, у нас кілька десятків пріоритетних галузей. Це означає, що немає жодної. Нехай мене пробачать представники легкої промисловості, але я дуже сильно сумніваюся, що вона коли-небудь зможе захопити серйозні за обсягами світові ринки текстилю. Легка промисловість високо розвинена в багатьох країнах світу. І саме в цій боротьбі Україна буде вельми складно перемогти. Китай чи, скажімо, Туреччина вже далеко відірвалися від нас, їх так просто не наздогнати. З цієї точки зору, чи має сенс говорити про пріоритетний розвиток легпрому?
Або автомобільна промисловість. Швейцарія - високорозвинена країна, яка не має своєї автомобільної промисловості. А у нас є ЗАЗ, ЛуАЗ, КрАЗ ... Ці та інші активи дісталися нам від СРСР. І, звичайно ж, їх треба ефективно використовувати. Але чи може розвиток автопрому бути національною ідеєю України? Потрібно розуміти: японці, наприклад, йшли до того, щоб забезпечити економічність своєї самої продаваної моделі - Toyota Camry, - десятки років, вкладали в це скажені гроші. Напевно, має сенс говорити про доцільність розвитку складального виробництва автомобілів в Україні. Але треба враховувати, що на автомобільному ринку, як і на ринку виробів легкої промисловості, - найжорстокіша конкуренція. І рентабельність тут невисока. Пробитися на ньому українським підприємствам буде дуже складно.
У той же час у України є ряд конкурентних переваг в деяких базових галузях, розвиваючи які, вона може зайняти гідне місце у світовому розподілі праці, на ринках, які бурхливо ростуть і будуть стратегічно привабливі. Це, наприклад, створення програмного забезпечення. В Україні для цього є непогана наукова й освітня бази. І, до речі, магістрів у сфері комунікаційних технології ми готуємо лише трохи менше, ніж у США.
Що цікаво, в ціні програмного забезпечення близько 80% становлять трудовитрати. Причому розробник програмного забезпечення створює в 4-5 разів більше додаткової вартості, ніж в середньому по Україні. Індія зараз експортує ПЗ більш ніж на $ 12 млрд, а починала з нуля - з відсутності електроенергії в багатьох населених пунктах. Але поки ви ніде не почуєте, що Україні треба розвивати програмування.
Те ж саме можна сказати і про суднобудування. Вже наявний потенціал України цілком дозволяє нашим суднобудівникам конкурувати на світових ринках. У нас десятки морських портів, суднобудівних заводів. Ще не розвалили Чорноморське морське пароплавство, воно було одним з найбільших перевізників світу. Від багатьох інвесторів, а я є віце-президентом Асоціації суднобудівників, доводилося чути про цілком пристойному стані суднобудівних заводів і добре навченим персоналом. Але всі вони відзначають високі політичні ризики, які якраз і є наслідком відсутності розробленої владою, елітою і схваленої суспільством програми розвитку України. Перспективним напрямом може бути і авіабудування, де у нас теж є досвід і можливості активно працювати і розвиватися на світових ринках. Ось навколо цих та інших, дуже небагатьох пріоритетних програм, на мій погляд, і повинна розроблятися, обговорюватися і затверджуватися стратегія розвитку України. Але, як не дивно, саме в авіабудуванні, суднобудуванні зараз раз у раз спалахують скандали. Влада, образно кажучи, розмахує ножем у горла курки, що несе золоті яйця. У той же час багато світові держави, в тому числі і члени СОТ, надають підтримку своїм провідним галузям. І ніяка Європейська Комісія нічого не може вдіяти, наприклад, з заохочує Південною Кореєю демпінгом в будівництві судів. У нас же роль конкурентів по відношенню до українських товаровиробникам дуже часто беруть на себе представники влади, то скасовуючи пільги, то намагаючись дізнатися під час податкових перевірок комерційні таємниці, за які готові заплатити чималі гроші конкуренти наших підприємств. Прийшов час почати обговорення та розробку стратегії розвитку України. Тоді стане зрозуміло, хто ми, куди і навіщо рухаємося.