Вибори-2012: картина майбутнього парламенту

Парламентські вибори в Україні, які пройдуть 28 жовтня, вперше за останні 10 років відбудуться за змішаною системою - 225 депутатів будуть обрані за партійними списками, і ще 225 - за мажоритарними округами. Перехід з партійної системи на змішану багато в чому обумовлений кон'юнктурними інтересами, як партії влади, так і значної частини опозиції. Першим за старою системою, з урахуванням значно впала популярності Партії регіонів і Віктора Януковича, розраховувати (навіть при використанні адмінресурсу) на підсумкову перемогу було б украй складно. Другі ж втомилися бути заручниками купки партійних лідерів, від яких залежить розподіл прохідних місць у партійних списках. Таким чином, зміна виборчої системи в рідкісному пориві об'єднало владу і опозицію.

Крім того, Адміністрації Президента вдалося протягнути через парламент ще одна немаловажна (як для українських реалій) нововведення - підняття прохідного бар'єру з 3 до 5%. Специфіка української партійної системи така, що найбільший спектр партій представлений саме для західного виборця. А тому підняття прохідного бар'єру вигідно виключно чинної влади - всі голоси, які на виборах недобере "західна партійна дріб'язок", будуть розподілені за пропорційною системою серед партій-гігантів. Це означає, що за підсумками виборів та ж Партія регіонів отримає кілька депутатських мандатів тільки за рахунок розпорошення голосів західних виборців.

Партія регіонів. Приречені на перемогу

Не можна сказати, що партія влади до цих виборів підійшла без проблем, проте все пізнається в порівнянні з конкурентами. А на тлі якраз конкурентів, "регіонали" виглядають впевненими фаворитами. Встигнувши напередодні виборів продавити закон про мови, "регіонали" не тільки змогли консолідувати свого південно-східного виборця, але ще і перевели виборчу кампанію у вигідне для себе політичне русло. При цьому політизують кампанію якраз опоненти ПР, в той час як партія влади у своїй виборчій кампанії експлуатує практично ті ж гасла, що і в кампаніях 2006 і 2007 років - економічну соціалку та бездарне спадщина "помаранчевих". Важливим фактором виборчої кампанії ПР є майже тотальна присутність партії в центральних ЗМІ України, а також використання потужного адміністративного ресурсу на місцях. В результаті при досить скромних успіхах "регіоналів" в економічній сфері, напередодні виборів рейтинг партії становить майже феноменальні 30 (з хвостиком) відсотків. З урахуванням того, що окружні комісії були створені (знову ж, в розпал "мовний війни") тотально під інтереси Партії регіонів, цілком очевидно, що при підрахунку голосів партії влади вдасться "накинути" собі ще 3-5%. А це означає, що за сприятливих умов, "регіонали" за партійними списками зможуть отримати до 80 мандатів.

Ще більш райдужні перспективи партію влади очікують на мажоритарних округах. Південно-східні області України повністю закриті для опозиції, і там "регіонали" ведуть конкуренцію хіба що з комуністами (зрідка) і відносно незалежними самовисуванцями. Однак специфіка роботи в мажоритарних округах південного сходу така, що навіть сильні кандидати-самовисуванці в разі свого обрання з величезною ймовірністю увійдуть до пропрезидентську коаліційну більшість нового складу парламенту.

Значно тонше проводить роботу партія влади в центральних і навіть західних мажоритарних округах України. Тут кандидати від ПР або максимально дистанціюються від "материнської партії" і позиціонують себе виключно в образі "господарників", намагаючись виключити з передвиборчої кампанії політичну складову. Або ж відбувається ще більш тонка гра, і партія влади проводить майбутніх депутатів пропрезидентської коаліції через їх опозиційність ... Партії регіонів. Так міністр економіки Петро Порошенко веде свою групу кандидатів по Вінницькій та Житомирській областям. В'ячеслав Каськів - голова Держагентства з інноваційної діяльності при Адміністрації Президента - афілійований ввів своїх кандидатів у УДАР Кличка, і веде їх, як опозиційних по 6 округах Києва. В Україні сьогодні існують десятки округів, коли формально боротьбу веде між собою представник влади і опозиціонер, але незалежно від результатів виборів, переможець вже "узгоджений" в якості учасника пропрезидентської коаліції в парламенті.

З академічної точністю сказати, якими підсумками обернуться для ПР ці вибори, поки що досить складно - є свої нюанси і по боротьбі партій, і, тим більше, за мажоритарними округами. Але з обережністю можна припустити, що загальні результати для Адміністрації Президента будуть наближені до тріумфальним.

Об'єднана опозиція. Може, й не другі

Коаліція лідера "Фронту змін" Арсенія Яценюка з ув'язненою Юлією Тимошенко за своєю задумом переслідувало суто інструментальну мета - витіснити з правого флангу всіх дрібних конкурентів, і акумулювати навколо себе максимальну кількість прибічників. Але як традиційно буває серед екс-"помаранчевих", всі ці об'єднання з тріском провалилися. По-перше, сам союз Яценюка з Тимошенко носить суто кон'юнктурний характер. Першому не потрібно звільнення Тимошенко як мінімум до 2015 року - коли Арсеній Яценюк зміг би виступити єдиним кандидатом від опозиції на президентських виборах. Тимошенко ж навпаки, саме в перемозі об'єднаної опозиції, бачить (ла) заставу свого звільнення. По-друге, об'єднана опозиція не змогла об'єднати навколо себе ні вкрай правих (ультра-націоналісти зі "Свободи" пішли своєю колоною), ні що найнебезпечніше для ГО - помірних, на чолі з Віталієм Кличком. Останній виявився для "об'єднаних опозиціонерів" несподівано ще більшим злом, ніж Партія регіонів, оскільки саме партія Кличка за результатами виборів навіть може зайняти друге місце. У разі такого сценарію це означатиме крах взагалі всієї ідеї створювати об'єднану опозицію.

Ще сумніша ситуація у об'єднаної опозиції в мажоритарних округах. Якщо охарактеризувати ситуацію лаконічно, то там взагалі не ведеться ніякої системної і координованої роботи. Кандидати від об'єднаної опозиції працюють в округах згідно місцевих реалій, і практично у всіх випадках без будь-якого фінансування з центру. У таких умовах представники ГО на мандати можуть розраховувати тільки в тих округах, де партія влади або конкуренти з УДАРу і "Свободи" виставили зовсім слабких кандидатів.

Про загальні підсумки міркувати досить складно, але цілком імовірно, що 29 жовтня об'єднану опозицію спіткає глибоке розчарування.

УДАР. Свої серед чужих

Потреба в "третій силі" в українському суспільстві назріла приблизно також, як і напередодні президентських виборів 2010 року. Тоді "з'явився" Сергій Тігіпко зі своєю "Сильною Україною", зараз Віталій Кличко з УДАРом. При цьому в 2010 Тігіпко значною мірою відбирав голоси у Юлії Тимошенко, так і не підтримавши її в другому турі, а Кличко зараз відбирає голоси у об'єднаної опозиції. Різниця тільки в тому, що Кличко позиціонує свою силу, як більш праву, а значить, його електорат ще сильніше перетинається з виборцями Тимошенко-Яценюка.

Після парламентських виборів ситуація з УДАРом, швидше за все, буде наступна. Якщо Партії регіонів, комуністам і "незалежним" мажоритарникам вдасться без проблем сформувати пропрезидентську більшість, то УДАР залишиться формально опозиційним. В крайньому випадку, від партії Кличка буде "делеговано" необхідна кількість депутатів, для формування цієї самої більшості. Але влада, та й персонально Віталію Кличку до 2015 року вигідно буде один від одного триматися на дистанції. Сьогодні Віталій Кличко - це ідеальна кандидатура на витіснення представника об'єднаної опозиції на президентських виборах 2015 року. Той же Тігіпко, як тільки увійшов в уряд Азарова після президентських виборів, весь свій 13%-й рейтинг втратив за півроку. У разі явного союзу Віталія Кличка з ПР, його чекатиме те ж саме. Тому боксера вигідно притримати до 2015 року.

КПУ. Влада в опозиції

Електоральні успіхи партії вражають вперше після 2002 року. 10%-й рейтинг електоральної підтримки (це при тому, що раніше на двох виборчих кампаніях комуністи проскакували в парламент майже "упритул") свідчить про наступне:

1) комуністи добирають голоси виборців, які за 2 роки розчарувалися в Партії регіонів, а "третьої сили" саме для південного сходу на Україну не існує;

2) на відміну від Партії регіонів, КПУ може вести досить гостру соціальну критику влади з генеральним посилом - олігархи вкрали країну у народу, а ми її повернемо назад;

3) в технологічному плані комуністи проводять одну з найбільш грамотних кампаній серед усіх політичних партій - гостра соціалка поряд з простими і дохідливими гаслами, роликами і бордами абсолютно не дратує навіть опозиційного до комуністів виборця.

Єдине слабке місце комуністів - це мажоритарні округи, де вони традиційно провалюються. Тому 10-12% КПУ в основному будуть складатися з депутатів, що пройшли за партійними списками. Хоча і цього цілком вистачить (у разі необхідності) для утворення в парламенті більшості з Партією регіонів. Втім, якщо "регіонали" наберуть 226 голосів без комуністів, існує величезна вірогідність того, що КПУ юридично не увійде до коаліції.

Свобода. Ціна питання

Шанси націоналістів на прохід до парламенту залишаються, мабуть, самими загадковими. Останні офіційно опубліковані заміри соціологів "пропускали" "Свободу" в парламент, хоча за вересневими опитуваннями партія Тягнибока ще не набирав 5%. Для Партії регіонів "Свобода" хороша тим, що істотно відбирає голоси у об'єднаної опозиції в найбільш "ядрених" західних областях - Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській. До того ж, у ряді мажоритарних округів націоналісти точно пройдуть у парламент.

Небезпека для "регіоналів" полягає в тому, що в разі проходу "Свободи" до парламенту, разом з об'єднаною опозицією і УДАРом праві силу можуть (за партійними списками) скласти більшість. Ну а депутати-мажоритарники контролюються значно складніше "списочників", і мають властивість прибиватися до формованому більшості. І хоча це сценарій малоймовірний, "Свобода" у парламенті може створити певну нервозність.