Досвід Норвегії та Польщі у відносинах з ЄС

Обережні відповіді представників Евросойза на питання про безпосередню участь України в європейській спільноті наштовхують на невтішні висновки. Однак у даній ситуації варто реально оцінити можливості участі України в життєдіяльності ЄС. Днями в Києві відбулася наукова конференція, присвячена розгляду обох можливих сценаріїв більш тісної співпраці України та ЄС, в якій брали участь фахівці з Норвегії та Польщі.

Відео дня

Ці дві країни були обрані невипадково. Норвегія - розвинена європейська країна, яка не є членом Євросоюзу. На обох референдумах в різні роки щодо входження країни в Євросоюз норвежці відповідали "ні". На те у них були свої причини. Головна з них - страх бути поглиненими величезним об'єднанням і втратити контроль, в першу чергу, над національними запасами нафти і газу, які лежать в основі економіки країни. До речі, такі настрої панують в норвезькому суспільстві і сьогодні, тому уряд вирішив відкласти розгляд питання про членство в Євросоюзі щонайменше на чотири роки.

Але Норвегія продовжуватиме підтримку традиційних тісних економічних зв'язків. Відомо, що країна є членом EFTA (Угоди про європейську вільну торгівлю). У 1960 році під цією угодою підписалися Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія. До них в 1970 році приєдналися Фінляндія та Ісландія. Однак у міру розширення Євросоюзу з EFTA виходили її члени, і сьогодні в ній залишаються Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн і Швейцарія. Але це не означає, що EFTA та ЄС торгують окремо один від одного. З тих пір як в 1992 році ЄС запровадив єдиний внутрішній ринок, EFTA розпочала переговори про участь у ньому і в 1994 році підписала відповідну угоду. Онo сталo головним інструментом Норвегії у відносинах з ЄС. Завдяки Угоді про європейську економічну зону країна є частиною європейського внутрішнього ринку. Це передбачає створення спільного ринку товарів, послуг, робочої сили і капіталу. Тут діють загальні стандарти, правила та інструменти регулювання цих ринків. Загальні правила передбачаються також у галузях конкуренції та розподілі державних субсидій. Водночас, Угода про європейській економічній зоні має динамічний характер. Кожен раз, коли Євросоюз змінює свою політику в тій чи іншій області, відповідні зміни вносяться до угоди. Хоча дехто з норвезької сторони нарікає на те, що країна "грає роль виконавця, а не законодавця". Але, згідно з договором, Норвегія не приймає участі ще в ряді сфер діяльності ЄС. Вона не є частиною ні митного, ні валютного союзів, не впливає на зовнішню політику ЄС і не займається вирішенням питань оборони. Крім того, немає загальної політики в сільському господарстві і рибному промислі. В цілому, завдяки Угоді Норвегія завоювала доступ до європейського ринку і протягом десятиліть має стабільні та прогнозовані показники імпорту та експорту товарів.

Такий сценарій норвежці бачать цілком прийнятним для України. По-перше, він не вимагає яких-небудь глобальних зрушень, адже неможливо зробити все і відразу. По-друге, участь в цій угоді варто все-таки дещо менше, ніж в ЄС, нехай це і не вирішальний аргумент на користь такого варіанту співпраці з Євросоюзом.

Для України здійснення такого варіанту виглядає досить реальним вже в найближчому майбутньому. Голова Представництва Єврокомісії в Україні Ієн Боуг вже говорив, що після входження України вo Світової організації торгівлі ЄС почне переговори про створення зони вільної торгівлі. Вдалі результати могли б у 2008 році відобразитися в нову розширену угоду про співпрацю - за підсумками виконання Плану дій Україна - ЄС і після закінчення терміну дії Угоди про партнерство і співпрацю. Таким кроком могло б стати приєднання України до Угоди про європейській економічній зоні.

За безпосереднє входження України до Євросоюзу тримає руку Польща. На підставі власного досвіду (нагадаємо, Польща стала повноправним членом ЄС 1 травня 2004) поляки вважають, що українцям не варто опускати руки - слід домагатися членства саме в ЄС (на пару з НАТО), а не в яких-то інших утвореннях. У першу чергу тому, що стандарти входження в ЄС є досить жорсткими, що в кінцевому результаті позитивно впливає на розвиток країн, що заявили про свій європейський вибір, і вимагають глибоких змін. Так свого часу було з Польщею та іншими східноєвропейськими країнами останньої хвилі розширення. Причому, вказують поляки, важливий, скоріше, процес інтеграції, ніж його результат. Скажімо, до останніх кандидатам входження в ЄС висувалася вимога мати стабільні державні інститути, що гарантують демократію, верховенство права, дотримання прав людини, захист національних меншин. У країні повинна функціонувати ринкова економіка, здатна витримувати конкуренцію всередині Союзу, також країна-кандидатка повинна бути в змозі виконувати умови, до яких її зобов'язує участь у політичному, економічному і валютному союзі. Порівняльні аналізи розвитку країн різних хвиль розширення ЄС свідчать про позитивні досягнення в процесах демократизації суспільства, ефективності роботи влади та успішності економічних реформ. Такі результати зумовлюються жорсткою політикою ЄС щодо входження до його лав - не приймається ні половинчастість реформ, ні так звані реформи на папері. Яскравим прикладом цього може служити Туреччина, яка багато років поспіль однією ногою стоїть в Євросоюзі, проте ніяк не може переступити цей поріг.

Яку планку поставить для себе Україна, залежить від того, наскільки готова до змін українська влада.

Ольга КОРНІЙЧУК, "День"