Європейської конституції - "Ні", що далі?

Важливо зрозуміти, що відбувається в ЄС, що означає "ні" європейської конституції по-французьки і ще більш вагоме "ні" - по-голландськи

Відео дня

Політичні колізії

Коментуючи це, німецька Guenther Nonnenmacher (31.05.2005) писала: "Немає жодних сумнівів, що відмова Франції від" Договору про політичну конституції Європи "є політичним землетрусом. Він потряс внутрішню політику, але перш за все він буде мати серйозні наслідки для майбутності Європейського Союзу ". Про які наслідки йдеться? Зрозумілі настільки скромні коментарі наших мідовцев? Поставлені питання досить складні і суперечливі, вони вимагають глибокої аналітики. Для цього крім усього необхідно і час. Добре це розумію. Але при всьому цьому деякі міркування з приводу поставлених питань, зокрема тих, які прямо чи опосередковано стосуються перспектив і наших євроінтеграційних планів, все ж хочу висловити.

При всіх колізіях відбувається ні у кого не повинно бути сумнівів з приводу унікальності європейської моделі інтеграційного процесу, що базується на прагненні до справедливого симетричному взаємодії беруть в ньому участь, на сприйнятті людської гідності як найвищої цінності. Основні акценти попередніх років зосереджувалися в цьому насамперед на формуванні економічної цілісності Євросоюзу. Найбільш важливим у цьому стало введення в обіг загальноєвропейської валюти і прийняття відомої Лісабонської стратегії, відповідно до якої поставлено завдання зробити в перспективі економіку ЄС найбільш динамічною і самої конкурентної у світі. Разом з тим реалізація цього достатньо амбітного проекту зустрілася в останні роки з вельми серйозними труднощами. Проявилося очевидне - ніяка економічна система не може бути міцною без політичної основи. Без такої основи неможлива і зовнішньополітична дієздатність, а також проголошена ЄС автономізація європейської політики безпеки та оборони. З цього - зрозумілі цілі європейської конституції. Мова йде про створення правової основи не тільки економічної (фактично вже відбулася), а й політичної Європи. Конституція має вдихнути в ЄС нове життя, істотно зміцнити конкурентоспроможність європейської інтеграційної моделі.

Важливо зрозуміти і логіку утверждающейся на основі конституції європейської політичної спільності. Мова йде не стільки про механізми поглиблення політичної співпраці незалежних держав - членів ЄС, а про значно більшу - про створення інституційних основ наднаціональної Європи, формуванні передумов ще невідомої світовій практиці постнациональной демократії, трансформації національної ідентичності в нову колективну ідентичність. Мені видається, що у негативних результатах референдумів у Франції та Нідерландах позначилася насамперед гострота поставленої проблеми, неготовність спільнот відповідних країн до сприйняття саме такого роду політичних перетворень.

Це дуже важливо і для нас. Формула "інтеграція без збереження власної ідентичності" і для нас не підходить. Тим більше, що ми ще не вирішили завдання її остаточного затвердження, робимо в цьому лише перші кроки. Цим наш шлях до Європи, а це шлях народу, який щойно подолав свою бездержавність, істотно відрізняється від вже сформованих держав, наприклад - від Польщі, перед якими проблема національної самоідентифікації взагалі не стояла. Україні необхідно виконати перш за все свої обов'язки перед самою собою, перед своїм народом, реалізувати свою місію остаточного затвердження як суверенної української держави, і лише на цій основі можна буде претендувати на участь у вирішенні політичних завдань більш високого порядку. Мені думається, що минулі референдуми дуже рельєфно позначили цю проблему, в тому числі і для нас.

Надмірне розширення

Настільки ж принциповим чином позначилася і недостатня підготовленість процесу розширення ЄС 8 одному з повідомлень Інтернету з приводу результатів референдуму в Нідерландах я прочитав таку фразу: "Ми не проти розширення Європи, ми проти того, що Європи стає занадто багато, а її утримання обходиться вельми дорого ". Половина респондентів, які проголосували проти конституції в цій країні, назвала причиною своєї позиції "надмірне розширення ЄС". Вище йшлося про підвищення конкурентоспроможності як ключової проблеми економіки ЄС. Однак отриманий протилежний ефект: населення збільшилося на 20%, тоді як обсяг ВВП-всього на 5%. Це зумовило падіння ВВП на душу населення - одного з базових показників конкурентоспроможності - на 12,5%. Якщо в країнах ЄС-середньогодинна вартість праці становила 22,2 євро, то в Польщі - 4,5, а в Латвії - всього 2,4 євро; середня продуктивність праці одного працюючого - відповідно 57,6, 16,9 і 10,7 євро. Лісабонською стратегією передбачається суттєве підвищення зайнятості, однак Польща прийшла в ЄС зі своїми 19,1% безробітних. Це в 2,1 рази вище існуючого на рівні ЄС-15 показника. Настільки ж істотні диспропорції у питаннях пенсій, соціальних допомог і т. д. У результаті отримана "маргінальна" або інакше - "асиметрична", за визначенням В. Клауса, конвергенція Адже все це - проблеми вирівнювання. Старожилам ЄС потрібно ділитися. Звичайно, польська фермер вельми задоволений відповідними субсидіями. Але й у старожилів ЄС багато своїх настільки ж гострих проблем.

Акцентую на цьому знову-таки з урахуванням проекції і на нашу дійсність. Згідно зі статистикою МВФ у 2003 р. ВВП на душу населення, розрахований за паритетом купівельної спроможності, становив у Нідерландах 28,1 тис. дол, у Франції -26,3 тис., Польщі - 10,9 тис., а у нас - всього 5,3 тис. дол Відставання від старожилів ЄС - більш ніж п'ятикратне. А адже в нашій євроінтеграційній політиці проблеми економічного відставання, як мені видається, не головні. У питаннях політичної і правової культури, сприйняття високих цінностей демократії (природно, неулічной, а реальної) і громадянського суспільства ми відстаємо від Європи навіть більшою мірою, ніж в економіці. Свого часу Л. Кучма сформулював завдання: "У Європу - через політику самоствердження". Вона актуальна і сьогодні: на Захід потрібно йти не з простягнутою рукою, а з конкурентоспроможною економікою, розвинутою соціальною сферою і яка склалася національною ідентичністю. Останні події в ЄС підтверджують цю позицію.

Перспективи

Мабуть, не слід імпровізувати з приводу можливих рішень, пов'язаних з подоланням сформованої ситуації. Це прерогатива політичного керівництва ЄС. Очевидним тут є те, що ЄС не тільки не зупиниться у своєму розвитку, але і внісши необхідні корективи, стане більш дієздатним. Про політичну кризу можна говорити лише як про інструмент видужування, подолання хвороби, як про предступені виходу на нову траєкторію прогресу. І все ж одне припущення, що стосується перспектив євроінтеграційного процесу і має знову-таки безпосереднє відношення до української політики, дозволю собі висловити.

Якщо говорити про економіку, то мені думається, що в процесі корекції механізмів розширення ЄС може стати пріоритетною реалізація досить глибоко осмисленого інтеграційного проекту, пов'язаного із створенням загальноєвропейського економічного простору, що отримав назву проекту становлення "Великої Європи". Європи, яка включає в себе не тільки Західну, Центральну і Східну Європу, але й Росію, а також інші пострадянські держави. Суть проекту досить реалістична: в центрі Великої Європи - ядро ??країн, що входять в ЄС, а далі - концентричні кола з країнами з різною глибиною інтеграції, для яких зберігається перспектива центронаправленной міграції. Йдеться про диверсифікацію євроінтеграційного процесу, про додання йому більшої гнучкості.

Діалог з цього приводу вже ряд років ведеться на рівні ЄС - Росія. Знаковим у цьому зв'язку вважається травневий (2005 р.) саміт Росія - ЄС, в якому підписано документи про формування спільного простору в чотирьох сферах - економічній, у сфері внутрішнього та гуманітарного розвитку, зовнішньої безпеки. Переконаний, що реалізація цього, розрахованого на вісім років проекту, повністю відповідає і нашим стратегічним інтересам, в т. ч. і євроінтеграційним прагненням. Більш того, при наявності доброї волі можна було б вести мову про пошук механізмів і нашої участі в його реалізації, про формування своєрідного геополітичного трикутника Росія-ЄС-Україна, який на даному етапі міг би стати основою що формується в даний час пан-європейської стратегії. Не думаю, що подібна конструкція якимось чином завадить реалізації нашої основоположною мети - придбанню в перспективі повноправного членства в Євросоюзі. Переконаний в позитивному результаті.

Необхідно розуміти специфічність нашого шляху європейської інтеграції. Мова йде і про досить розлогому відрізку часу. Це цілий етап розвитку, який повинен мати відповідне наповнення. Всього один приклад: у січні-квітні поточного року питома вага країн ЄС у загальному обсязі українського експорту не виріс, як це очікувалося, а навпаки - скоротився з 34,6 до 28,4%. У Росії відповідне співвідношення перевищує 55%, а в нових членів ЄС - більше 65% У цьому зв'язку необхідно ще раз повернутися до обгрунтування насамперед загальної логіки евроінтераціонного процесу, забезпечити публічність обговорення цієї теми і врахувати при цьому і нову, що виникла у зв'язку з останніми подіями у Франції та Нідерландах ситуацію. Зроблені спроби формального копіювання шляху, пройденого в свій час в процесі вступу до ЄС Польщею, не можуть вважатися виправданими.

Анатолій Гальчинський, "Киевские Ведомости"