Гуманітарна інтервенція

Де-юре, згода України прийняти гуманітарний конвой - це визнання того, що Росія не є стороною конфлікту. Тобто ті, хто давав добро на гуманітарку, фактично визнали, що на Донбасі йде громадянська війна, а РФ разом із НАТО є у колі миротворців-гуманітаріїв.

Тобто, українська влада стверджує, з одного боку, що очікує з дня на день збройної інтервенції з боку Росії і, водночас, погоджується визнати, що РФ є миротворцем і ледве не рятівником, бо саме для порятунку цивільного населення і надається будь-яка гуманітарна допомога.

Свого часу, ще за часів СССР, кремлівське керівництво намагалося провезти через Польщу із ще живої НДР, "гуманітарний вантаж". У 1990 році Москва вишикувала на німецько-польському кордоні 200 фур із цим вантажем. Однак Польща поставила жорстку вимогу: вміст фур перевантажується на польські потяги і далі прямує ними. Рішучість Варшави змусила тоді Москву відступити. А нерішучість Києва ставить під загрозу обороноздатність держави.

Президента і Кабмін не зупинило навіть те, що організацією гуманітарної допомоги Україні займався військовий, а не цивільний - міністр оборони РФ Сергій Шойгу. Саме він у 1993-му керував аналогічною операцією - коли Росія виступила "гарантом перемир’я" між Грузією та Абхазією. Саме тоді до Грузії теж заїхав "гуманітарний конвой" з білих КамАзів, і разом з ними туди проникла величезна кількість зброї.

Добре пам'ятає ситуацію в Грузії Андерс Фог Расмусен, бо одразу після оприлюднення у ЗМІ інформації про російську гуманітарку він заявив, що вірогідність вторгнення РФ в Україну висока. "Ми бачимо, що Росія хоче проведення такої операції, маскуючи її під гуманітарну, і ми бачимо посилення військ", - застерігав генеральний секретар НАТО.

Але вже ніхто в Україні не наважився зупиняти процес примушування до отримання гуманітарної допомоги. Задумана у Кремлі спецоперація не отримала належного спротиву, можливо через передвиборчу заангажованість українського керівництва, можливо ще через якісь надважливі причини, але це не змінює суті справи. Не була продемонстрована рішучість і одностайність влади саме тоді, коли вона була найнеобхіднішою для подальшої безпеки держави.

Конвой - це зухвалий пропагандистський прийом Кремля. Саме тому він почався з телефонної розмови з Баррозу, який також виявився мимоволі втягнутим у цю гру. Світ дізнався про конвой не від Путіна, а від Баррозу - це мало надати поважності і європейськості планам Москви.

Путін поводиться нагло і самовпевнено, його не зупиняють жодні нарікання Червоного Хреста про відсутність інформації про конвой. Всю свою ненависть і зневагу Путін вклав у промовисту фразу: "Людєй там просто канчают, єщо і нє пускают канвой". Це нагадує ще цинічнішу фразу: "мочіть в сортірє - Путін явно почувається тим, кому море по коліна.

Хронологічно підготовка і втілення гуманітарної інтервенції відбувалися наступним чином.

11 серпня Путін в розмові з Баррозу заявив, що направляє в Україну гуманітарний конвой. А одразу ж наступного дня, 12 серпня, з Наро-Фомінська вирушили 280 білих КамАЗів, завантажені гуманітаркою. Вантажилося усе це може й нашвидкоруч, бо значна частина вантажівок була напівпорожня, але підготувати усе це в один день було неможливо. Путін просто пішов на простий шантаж: сьогодні оголосив - завтра поїхали. На жаль, Київ шантажу не витримав і дуже легко здався.

14 серпня конвой вже опинився поруч із пропускним пунктом "Ізварине", разом із великим скупченням військової техніки збройних сил РФ. Журналісти The New Times та Guardian зафіксували перетин цією технікою українського кордону.

15 серпня Президент України Порошенко заявляє, що "завдяки підтримці світової спільноти вдалося уникнути ескалації ситуації навколо гуманітарного вантажу із Росії".

16 серпня міністр соціальної політики Людмила Денисова, попри все, підписує наказ про визнання конвою гуманітарною допомогою.

17 серпня Уповноважений Червоного Хреста з контактів з Росією Паскаль Кютта заявив, що побіжно оглянув вантаж. Але, підкреслив він, детальна інспекція ще навіть не починалася. Кютта побачив яловичину тушковану, рис, гречку, спальники, переносні електростанції та медикаменти. Загальна маса вантажу складає 1856 тон, сказав Кютта.

Та головною метою гуманітарних інтервентів було насправді зовсім інше. Прикриваючись шляхетною місією та відвертаючи увагу метушнею навколо автоколони, з боку РФ необхідно було переправити терористам тяжке озброєння: 250 одиниць бронетехніки, 100 одиниць гармат і мінометів. Терористична група Безлера заявила, що отримала із РФ тяжку артилерію - РСЗО "Ураган" та 240-міліметровий самохідний міномет "Тюльпан". Плюс до цього розгортання системи ППО - ЗРК "Стріла-10", "Оса", "Бук", на терені РФ практично унеможливлює застосування української авіації у прикордонних районах.

Але, попри це, терористи заявляють, солідаризуючись із міністром соціальної політики України, що одержали ввечері 17 серпня саме гуманітарну допомогу з Росії.

Лідери терористичної організації ДНР Олександр Караман і Денис Пушилін подякували росіянам за надану допомогу. Вони забули подякувати ще тим, хто в Україні легалізував цю гуманітарну інтервенцію...

З терористами перемовини не ведуть. Це аксіома у цивілізованому світі. Навіть коли вони шантажують життями заручників, бо це сприймається як заохочення до терористичного шантажу. Україна продемонструвала світові не лише прецедент і слабкість, а фактично дала змогу Росії виглядати миротворцем, при тому, що без прямої військової підтримки з боку РФ терористичні угрупування ДНР і ЛНР дуже швидко припинили б своє існування.

Прикриття бойових операцій миротворчими і гуманітарними місіями застосовувалося Росією і у інших країнах, останній раз - в Грузії. Подібне прикриття було застосоване і зараз. Така гра є характерна для полковника КҐБ Путіна, і буде вона тривати доти, допоки світ і Україна будуть дозволяти це, погоджуючись на такі рольові ігри з Кремлем. Історія демонструє, що добром це не закінчується.

Непослідовні дії Києва дали підставу Лаврову заявити, що під час перемовин між міністрами закордонних справ України, Німеччини, Франції та Росії було досягнуто консенсусу стосовно доставки російського гуманітарного вантажу в Україну. Далі він, підсумовуючи результати зустрічі, заявив журналістам: "...є певний прогрес, перш за все, це стосується сформованого, нарешті, консенсусу на користь доставки гуманітарної допомоги населенню південного сходу України. Констатували, що в тому, що стосується російської ініціативи про направлення 300 вантажівок з гуманітарною допомогою, нарешті всі питання, які, багато в чому штучно, ставилися, були зняті".

Данайці не намагалися заштовхати свого коня в Трою, вони лишили його під стінами міста. Брати чи не брати цей дарунок було вибором троянців. Троянці вирішили прийняти подарунок. Україна ж вирішила "троянського коня" визнати гуманітарною акцією з боку РФ. Хтось і колись, звичайно має за це відповісти. Питання хто і коли.