Чи не теребите Конституцію!

Створення владної коаліції чекають з різних причин. З одного боку, країні пора б вже дізнатися лідерів законодавчої і виконавчої влади. З іншого - гарант Конституції все більш наполегливо натякає на необхідність змінити Основний Закон. Цікаво, звичайно, кого урізані президентські повноваження турбують більше - самого Віктора Андрійовича або людей з його оточення. Але є й інша проблема - контрнаступ на політичну реформу може бути чревате для Президента України і всієї країни серйозними потрясіннями.

В черговий раз про формальні передумови для скасування політичної реформи розповів спікер парламенту четвертого скликання Володимир Литвин. Парадокс, але Володимир Михайлович під час перебування в парламентській президії відмовився торпедувати конституційні зміни, так і не спокусившись на різні політичні пряники. Можливо, за це йому і довелося поплатитися депутатським і спікерським статусом. Але це не заважає Литвину грамотно "вести серед Ющенко" роботу про те, яким повинен бути глава держави і прийняття яких рішень він повинен ініціювати. Посили про необхідність щільніше працювати з губернаторами і критика нового депутатського корпусу - саме з цієї "опери". Втім, сам Віктор Андрійович обіцяв не піднімати питання про ревізію політичної реформи тільки до формування нового складу Верховної Ради. Тепер з формальної точки зору затримка за малим - відновленням роботи Конституційного Суду. Невипадково Ющенко пов'язав присягу суддів КСУ з внесенням подання на кандидатуру прем'єра. Правда, попередні президентські пасажі змушують депутатський корпус обережно ставитися до відновлення працездатності Конституційного Суду. Заяви Віктора Андрійовича мимоволі змушують згадати обставини його обрання президентом і перший рік каденції. Рішення Верховного Суду на те й було прецедентом, щоб не намагатися повторити його ще раз у тій чи іншій мірі. Спроба за допомогою Конституційного Суду відновити в колишньому обсязі президентські повноваження навряд чи є вдалим кроком у контексті зміцнення демократичного іміджу глави держави. Віктор Ющенко наче забув, що "помаранчева революція" була швидше акцією людей, втомлених від свавілля влади, а не єдиним поривом на підтримку його популярною, але не однозначною персони. Грудневий компроміс 2004 року, безумовно, був вимушеним, але і виправданим кроком, що дозволив Україні увійти в підручники історії як країні, що пережила масштабні революційні зміни без єдиної краплі крові. Втім, це скоріше морально-етична сторона, а є ще й реальні політичні обставини. Нагадаю, що боротьба Леоніда Кучми за політичну реформу (та й чого гріха таїти - урізання повноважень майбутнього наступника) почалася ще в серпні 2002 року. До остаточного варіанту внесення змін до Конституції країна йшла більше двох років, початкові ініціативи були в значній мірі переформатовані і відкориговані. Процес зміни Основного Закону переконливо підтримувався в інформаційній сфері. У політичної реформи був одночасно мотор і громовідвід - Віктор Медведчук, який поклав свою політичну кар'єру на вівтар забезпечення перебування Леоніда Даниловича у влади повну другу каденцію. Були й реальні важелі влади (про легітимність яких можна сперечатися до хрипоти), що служили для організації ключових парламентських голосувань. І що дала у квітні 2004 року 294 голоси система аж ніяк не була ідеальною, але цілком дієвою. Чи володіє подібним арсеналом сьогодні Віктор Ющенко? Ризикну стверджувати, що 2005-й - рік повновагих президентських повноважень, затьмарених "корупційним", "синівським" та іншими скандалами, дав досить однозначну відповідь на це питання. Як, власне кажучи, і парламентські вибори 2006 року, які партія влади не програла начисто тільки завдяки щасливому випадку і наявності певної інерції після президентської кампанії. Свобода слова, всупереч деклараціям, виявилася не завжди радує Ющенко, а створити значний державний інформаційний кулак, схоже, ніхто навіть не береться. Крім того, Віктор Андрійович вільно чи мимоволі встиг "влізти в шкуру" Кучми - президента, оточення не радниками, а навушниками, який виробляє не державницьку політику, а засіб боротьби за місце під сонцем. У задачі питається тільки одне: хто першим поставить питання про доцільність повернення до старих повноважень - противники або прихильники Віктора Андрійовича? Чи вистачить мужності у тих, хто з різним ступенем ефективності намагається маніпулювати главою держави, пояснити, що "велика конституційна гра" може виявитися подобою погано контрольованою ядерної реакції, небезпечної для країни? До речі, політична реформа Кучми - Медведчука затівалася в часи стабільного економічного зростання і сприятливої ??зовнішньоекономічної кон'юнктури. Нічим подібним нинішня влада похвалитися не може, і це означає збільшення ризиків, супроводжуючих різка зміна політичних правил гри. Навряд чи якість нинішніх російсько-українських відносин дозволить Кремлю утриматися від спроб використовувати пропоновані зміни у власних цілях - занадто високі ставки. Не можна не відзначити, що парламент п'ятого скликання сформований на пропорційній основі і є, м'яко кажучи, не зовсім пропрезидентським. Коаліція, яка клянеться-божиться покласти в основу своєї роботу "10 кроків назустріч людям", нестабільна і навряд чи проіснує довго. Щодо ступеня її керованості та підпорядкованості главі держави і його інтересам багато чого стало зрозуміло 7 червня, після екстреного закриття пленарного засідання. Навіть якщо "нашоукраїнці" об'єднаються з "регіоналами", то і цьому коаліційної формату доведеться інтенсивно грішити популізмом. Але і це, власне, не головне. За партійними і блоковим спискам законодавцями стали політики різної величини і амбіцій, але на Банковій часів президентства Ющенко поки не було ознак готовності активніше працювати з депутатським корпусом. Більше того - енергійно проштовхують ідея скасування політичної реформи може стати консолідуючою для формування нової антипрезидентської коаліції. До речі, в боротьбі за спікерське крісло в даному контексті присутні не тільки особистісні амбіції Петра Порошенка чи Юрія Єханурова, а й очевидне небажання допустити в нього зберігача політичної реформи Олександра Мороза. Спікер Мороз навряд чи дозволить відіграти конституційні зміни назад, скоріше, навпаки - забезпечить продовження проведення політреформи. Схоже, на Банковій існує (або, як мінімум, публічно артикулюється) дещо спрощене розуміння процедури скасування політичної реформи як елементарного відновлення президентських повноважень у первісному обсязі. Але ж політична реформа була, м'яко кажучи, об'ємніше. Чи готовий парламент п'ятого скликання до подібного розвитку ситуації? Цілком можливо, адже достроковий розпуск Верховної Ради за старим варіантом Конституції був надзвичайно утруднений. Відмова від конституційних змін може привести до швидкого формування антипрезидентської коаліції, здатної ініціювати нову політичну реформу з маленькими депутатськими радощами начебто обрання глави держави депутатським корпусом. І в такій ситуації проти Віктора Ющенка зможуть зіграти більше 300 парламентаріїв, яким не сподобається ослаблення власних повноважень. Законодавці з радістю задіють генетичну пам'ять, щоб відігратися за всі утиски і приниження, зроблені Банкової. Ще при Кучмі, звичайно. До того ж таке ситуативна більшість цілком може не тільки "під себе" переписати виборчий закон, а й взагалі діяти без оглядки на главу держави. Не залишає враження, що президентське прагнення скасувати політичну реформу, сформульоване ще в минулому році, не було модернізовано відповідно з результатами парламентських виборів. Віктор Андрійович продовжує тішити себе небезпечними ілюзіями, здатними привести до ще більшого, ніж сьогодні, падіння президентського рейтингу. І такий розвиток ситуації може бути негативним для всієї країни. Зрештою, в політиці важливе почуття міри, і раз вже Ющенко не зумів використати рік повноцінних президентських повноважень, то хто дасть гарантію, що глава держави освоїть їх, повернуті в повному обсязі. Тому перш, ніж смикати Конституцію, главі держави доцільно зважити всі за і проти цього рухи тіла. Адже Віктор Андрійович не завжди буде стояти на чолі України, а його наступник може виявитися куди авторитарнее і жорсткіше, і тоді розширені президентські повноваження можуть зіграти проти суспільства і держави.

Євген МАГДА, DailyUA