Відео дня
Протигаз - один на всіх ...
Другого липня в "ДТ" вийшла стаття "Україна: гамлетівське вибір". Півроку тому газета розбирала три варіанти побудови взаємин з Росією, в основі яких лежав газовий фактор. Вже тоді влади мало сенс задуматися над тим, які відносини будувати з Москвою - корпоративні на базі "Росукренерго", вельми влаштовували Кучму, Путіна і вузьке коло присвячених наближених; відносини перехідного періоду, що передбачають неминучість підвищення цін на газ, але дають можливість протягом півтора-двох років підготуватися до цього кроку (у цій ситуації мова йшла про створення нового посередника, здатного задовольнити інтереси Кремля та Банкової, але при цьому більш поміркований обдирати український бюджет) . Третій варіант полягав у наступному: стиль корпоративних відносин змінюється на міждержавний, схеми розрахунків стають абсолютно прозорими, ціни на газ піднімаються різко, що на певному етапі є відчутно болючим для країни та її промисловості, але по виході з кризи дає можливість Україні стати істинно незалежною державою , зіскочив з наркотичною голки дешевого газу.
У будь-якому випадку перспектива підняття цін Росією була очевидна. Отже, в української влади був час для того, щоб замортизувати наслідки цього процесу. Чи зробила в цьому напрямку влада щось реальне? Питання риторичне. При цьому варто зауважити, що ідея переходу на грошову схему розрахунку за російський газ належить самому українському президентові, про що він заявляв неодноразово як членам своєї команди, так і представникам ЄС, зокрема Хав'єру Солані. Отже, глава держави свідомо уповноважив Івченко, главу НАК "Нафтогаз України", поставити це питання на переговорах з москвичами. Можливо, Віктор Андрійович вважав, що грошова схема буде реалізована в рамках, зафіксованих у фінансових показників, за яких Росія розраховується за транзит газу газом же з розрахунку 50 дол за тисячу кубометрів. Москву ж ці рамки не влаштовували. Тим самим наш "стратегічний партнер" отримав формальну зачіпку, що дозволяє йому сьогодні ставити питання не тільки про перехід на прозорі грошові розрахунки, але і про перехід на ціни європейського ринку, спочатку позначені цифрою в 120 дол за тисячу кубометрів, потім у 160, а тепер уже в 230 дол
Наївно вважати, що підняття ціни, на якому наполягає Росія, викликано виключно бажанням отримати втрачаємо російським бюджетом прибуток. "Я вважаю, що часом ми недостатньо чітко формулюємо свою політику щодо різних країн СНД і діємо надто несміливо з точки зору економічного впливу на відносини цих країн до Росії", - це слова віце-прем'єра, міністра оборони Росії Сергія Іванова. На закритому засіданні Державної думи глава МЗС РФ Сергій Лавров також пообіцяв, за даними "ДТ", застосувати "весь різноманітний арсенал засобів економічного тиску" до недостатньо лояльним сусідам. У цій ситуації дипломатичним ресурсом повинні стати газ і нафту, яким Кремль небезпідставно надає таке ж значення, як і ядерній зброї.
На самому початку року "ДТ" писало про те, що, прийшовши до тями після конфузу і поразки на українських виборах, Росія, безсумнівно, спробує взяти реванш. Технології цього процесу могли бути різноманітні й креативні. Але застосовувати їх в общем-то не довелося. Українська влада, розколота, скомпрометована множинними невиконаними деклараціями і перманентними внутрішніми конфліктами, сама зробила чорнову роботу з власної дискредитації в очах власного населення. Росії необхідно було лише визначити, як кинути кулю, щоб невміло розставлені, але не пов'язані між собою кеглі, завалилися. І Москва поставила на газ. Для країни, де бюджетоутворюючими є енергоємні галузі; для країни, в якій енергоспоживання на одиницю продукції в чотири рази вище, ніж у цивілізованому світі; для країни, в якій населення отримує газ по 37 дол за тисячу кубометрів, у той час як в Росії, найбільшої газодобувної країні, газ населенню продається по 44 дол, - удар у формі різкого підвищення цін може стати нокаутом.
Можливість подібного розвитку подій була очевидною. Більш того, багато представників української політичної та економічної еліти, незважаючи на непрості наслідки ймовірного російського кроку, схилялися до того, що в підсумку це буде лише плюсом для України, оскільки дозволить знайти не тільки політичну незалежність, а й перебудувати дуже багато чого в країні: від системи споживання енергетичних ресурсів в промисловій та побутовій сфері до перебудови економіки з перспективним ухилом на розвиток внутрішнього ринку. Ідея здорова і раціональна, але за трьох умов.
По-перше, влада з перших днів свого існування починає готуватися до даної події: ефективно веде переговори з російською стороною про поступальний підвищення ціни на газ; створює систему кредитування і зовнішніх запозичень для переоснащення українських підприємств з точки зору встановлення сучасних технологій, скорочують енергоспоживання; комплексно працює над стратегією альтернативних джерел енергозабезпечення; пестить, ніжить і плекає Туркменбаші і т.д.
По-друге, влада віддає собі звіт в необхідності забезпечення професійного рівня під час переговорів з Росією і Туркменістаном. Київ виступає з єдиною позицією всіх гілок в газовому питанні.
І нарешті, по-третє, пережити складний період переходу на адекватні європейські ціни державі допомагає населення, в єдиному пориві, як у Латвії чи Польщі, що виражає готовність перезимувати в холодних квартирах, але зберегти національну гідність і незалежність.
Я готова довго сперечатися з тими, хто скаже, що хоча б одна з цих умов є в наявності ...
А в цей час Москва планомірно і обачливо готувалася до ендшпілю. Продумувалося все: від віялових заяв чиновників різного калібру, які представляють різні гілки влади, до масованої пропагандистської кампанії. Чи не байдикував і Володимир Володимирович. На тлі дедалі слабшої української влади він провів цілий ряд зустрічей з лідерами українських політичних сил. З одного боку, подібна тактика Кремля повинна була убезпечити його від помилки минулих виборів - ставки на одного кандидата. Технології відлучених від українського напрямку Павловського і Суркова були визнані помилковими, тому технологія нових кураторів (ФСБ плюс Модест Колеров) полягає в діалозі з усіма політичними силами, які можуть стати альтернативою нинішній владі. Путін зустрівся за звітний період і з Януковичем, і з Тимошенко, і з Морозом, і з Литвином. З усіма тими, хто нині тихо "мовчить в тряпочку" з приводу російського свавілля, який передбачає підняття ціни на газ в три-п'ять разів.
Володимир Володимирович поклав "прокладочки" між лідерами українського політикуму, що дало про себе знати в годину Ч. І що ми маємо в результаті? Вяленько розчепірену п'ятірню українських лідерів vs кулака російської політичної еліти.
Абсолютно прав Роман Безсмертний, який заявляє про те, що вимоги Тимошенко і БЮТ відправити у відставку уряд Єханурова у випадку, якщо до 1 січня не буде підписаний протокол про поставки газу в Україну на вигідних умовах, - це ніж у спину країни. Чудное заяву, патріотичне, чітко демонструє, що є для Тимошенко пріоритетним: латентне протікання розглядів Генеральної прокуратури РФ з боргами ЄЕСУ чи національна безпека власної країни.
Яка відставка?! Якого уряду?! Безвідповідальний політикум і без того зайнятий забезпеченням власних місць у прохідних частинах байдуже яких списків і лобіюванням власних чи корпоративних інтересів при складанні бюджету. У цій ситуації відправити у відставку уряд означає занурити країну в тотальний хаос. Можливо, Юлія Володимирівна вважає, що, якби вона опинилася на місці Єханурова, то переговори з Росією їй вдалося б провести ефективніше і результативніше? Цілком можливо. Однак перекладати всю відповідальність за події виключно на українську сторону, не даючи оцінки при цьому фактом очевидного політичного та економічного тиску на Україну, просто аморально.
Але мовчання Тимошенко з приводу дій Москви не вичерпує перелік питань до політичних лідерів України. Мені щось не траплялося на очі розставляє крапки над "і" заяви Народного союзу "Наша Україна". Що таке? Національні демократичні сили не хочуть за призовом лідера "політизувати переговорний процес"? Хороша ширма для групи "любих друзів", що дозволяє виколупувати дивіденди від бізнесу на російському напрямку. Виявляється, ситуація з газом - це ще один привід "замочити" Тимошенко. А щодо дій Росії - ні гу-гу. Круто.
І вже зовсім не зрозуміло мовчання принципового Романа Петровича щодо заяви лідера партії, що входить до блоку Віктора Ющенка, - Анатолія Кінаха. Секретар РНБОУ, відповідальна особа (!), Заявляє про те, що необхідно шукати компроміс у газовому питанні на майданчику створення газотранспортного консорціуму з Росією. Це не "ніж у спину країни"? Може бути, краще було б організувати реальне компетентне обговорення з підготовленими пропозиціями на спеціальному засіданні РНБОУ, присвяченому цьому питанню? Адже номінальне газове РНБОУ пройшло під знаком монологу президента, що висловила в черговий раз невдоволення анемічним підготовленого апаратом Радбезу рішення РНБОУ?
Де заяви соціалістів? А Володимир Михайлович теж обмежиться невиразним бурмотанням з приводу непрофесіоналізму української переговорної сторони або, може, щось конструктивне запропонує, та й оцінку діям стратегічного партнера дасть?
Вражають короткозорістю і "Регіони". Припустимо, Україна не зможе відстояти свої позиції і Росія таки нав'яже підвищення газової ціни в рази. Для команди Ющенка цей програш може стати фатальним, що здатні зафіксувати результати майбутніх виборів. За сукупністю скоєних помилок помаранчева команда їх програє, а Ахметов з Януковичем їх виграють. І, допустимо, створять більшість у парламенті під себе. Але економічні наслідки підвищення цін на газ наздоженуть саме майбутній уряд і зметуть його, за прогнозами фахівців, за півроку, максимум - за рік. Крім того, партія "Регіонів" представляє інтереси електорату, сконцентрованого в промислових областях України, які відповідно, найбільше постраждають від підвищення ціни на російський газ. Ну, і? Яке завдання виразників інтересів великого промислового капіталу? Зрозуміло, допомагати владі відстоювати умови, за яких рентабельність роботи підприємств хімічної та металургійної промисловості збережеться. Це завдання виконується? Зрозуміло, немає. Тому що влада, в сенсі - можлива влада, дорожче країни і дорожче благополуччя спонсорів партії. Не кажучи вже про благополуччя багатотисячних колективів, приречених пережити, м'яко кажучи, важкі часи.
Створюється враження, що в українських політиків немає не тільки ідеології, яку вони представляють, а й країни, яку вони повинні захищати.
Втім, навіть не цей факт повинен найбільше насторожують українське суспільство. Консолідувати політикум, по ідеї, повинен був президент України. Бо реальна зовнішня загроза (а саме такою можна вважати можливе кардинальне підняття ціни на російський газ) могла б змусити президента скоординувати зусилля щодо виходу з кризи. Але Віктор Андрійович зараз дуже нагадує Йосипа Віссаріоновича напередодні початку Великої Вітчизняної. Той, пам'ятається, також не вірив, що війна Німеччиною буде розв'язана, оскільки між Москвою і Берліном був підписаний договір про ненапад.
За останній тиждень мені доводилося розмовляти з чотирма людьми, які обговорювали з президентом газову тему. Всі четверо, м'яко кажучи, здивовані. Всім Ющенко повідав про те, що він через день по 20 хвилин розмовляє з Володимиром Путіним, що у нього чудові відносини з російським президентом, що вони разом поїдуть кататися на лижах в Карпати і що ніякої загрози для української економіки не існує, оскільки підвищення цін на газ може бути компенсовано адекватним підвищенням цін на транзит російського газу по українській трубі до Європи. На думку президента, підвищивши плату за транзит, ми зможемо отримувати за нього ті ж 17 млрд. кубометрів. Можливо, якщо Росія підніме ціну в два рази, так само як і Україна. А якщо газ зросте в ціні в три, в чотири, в п'ять разів? А якщо Туркменистан, останній рік неотвязно наступний в російському фарватері, підніме ціну на свій газ? А якщо Росія підніме ціну на плечі транзиту через свою територію? Що думає з цього приводу української президент, мені не відомо. Відомо тільки, що він закликає Володимира Путіна "бути гуманним, тому що у нас попереду вибори" ... "Приходьте, тітка Кішка, нашу дитинку покачати."
Співрозмовники Ющенко дивуються: "Як він вважає, ми не розуміємо. Навіщо створювати нову посередницьку схему замість "Росукренерго" при переході на грошову оплату? Чому президент вважає, що нова компанія допоможе вирішити питання дефіциту з газом і що росіяни підуть з ним на той же інтимний контакт, що був у них з Кучмою? Милостиве настрій президента на тлі чітких заяв "Газпрому", Путіна і Фрадкова означає або його повне оману щодо того, що відбувається, або володіння якимись ексклюзивними, невідомими знаннями, які дають можливість Віктору Андрійовичу говорити те, що він говорить ".
Припустимо, Ющенко дійсно володіє якимись знаннями. Однак президенту не варто забувати про те, що, підвищуючи ціни, Кремль намагається: перше - остаточно дискредитувати нинішню владу в очах населення, що зіткнувся з наслідками цього підвищення у вигляді зростання цін; по-друге, змінити зовнішньополітичний курс України; по-третє, провести економічну експансію на українську територію, за копійки скупивши збанкрутілі хімічні та металургійні підприємства, продати які можна буде лише російською, здатним відновити рентабельне виробництво, поставляючи на підприємства тільки їм одним доступний копійчаний газ; по-четверте, увійти повноправною хазяйської часткою в газотранспортну систему України; і, нарешті, по-п'яте, сприяючи розвитку політичної та економічної кризи в Україні, продемонструвати всім країнам на пост-радянському просторі, чим закінчується несанкціоноване Росією та місцевої васальної владою втручання народу у вибори.
Постать українського президента, незалежно від прізвища, але прийшов до влади не внаслідок передачі її наступнику від попередника, як це було в Росії і не внаслідок нескінченного продовження термінів перебування на посту, як це відбувається в Азії і Білорусії, - є загрозою в першу чергу для пострадянської метрополії, де громадянам під час виборів відводиться бутафорська функція. Який переміг на виборах несанкціонованого кандидата необхідно дискредитувати результатами його діяльності. Український президент сам пройшов серйозний шлях у цьому напрямку. Але допомогти скоротити цей шлях Росія, схоже, налаштована серйозно. А ви говорите - Буковель? ..
Схоже, свої навички, набуті при студіюванні рекомендацій Карнегі в КДБ СРСР, Володимир Володимирович не забув. Про це свідчать як стан, в якому перебуває наш президент, так і політики першого ряду, з якими президент Росії зустрічався протягом цього року.
Отже, що ми маємо на сьогоднішній день? З російського боку - чіткий намір використовувати газовий ресурс з метою економічного і політичного тиску на Україну; злагоджені дії всіх тамтешніх гілок влади та сучків опозиції; активну пропагандистську кампанію в ЗМІ та підтримуюче Кремль населення, в якому, за даними соціологів, на 20 відсотків зросли антиукраїнські настрої. Крім того, Росія активно намагається перетягнути на свій бік ЄС, як основного споживача свого газу, і Сполучені Штати. Дистанціювання основних західних гравців від українсько-російського ситуації можна розглядати як успіх російської дипломатії. А надходження екс-канцлера ФРН на роботу в "Газпром", а екс-міністра енергетики США - в "Роснефть" - певною мірою пояснює цей успіх.
З української сторони ми маємо гостру інтелектуальну і менеджерську недостатність у владі; президента, який вважає, що країні нічого не загрожує; зіпсовані відносини з Туркменбаші і зробила для цього чимало неспроможну переговорну команду НАКу; егоїстичну, сконцентровану виключно на виборах, політичну еліту; опозицію, представлену в першу чергу Партією регіонів, впевнену в тому, що підняття цін на газ може бути вдало використане для послаблення опонентів; парламент, навмисний завалити бюджет і активно обговорює в кулуарах розгляд питання про відставку уряду Єханурова (мета відставки - розбалансування "Нашої України" і урізання її результату на 5-7 відсотків, які блоку Ющенка дають прем'єрський статус першого номера списку. Тимчасово виконуючий обов'язки - це не прем'єр. Отже, "Наша Україна" втрачає електорат, який, на думку і колишніх союзників, і, зрозуміло, опозиції, розподілиться між іншими політичними силами).
У країні відсутня навіть натяк на злагоджену інформаційну політику. Навіть у державних ЗМІ. Зрозуміло, не без винятків. Викликає повагу, наприклад, позиція каналу "1 +1", бо це позиція людей, які розуміють, що таке національна безпека і загроза їй в даному конкретному випадку. Але координацією в цій ситуації і не пахне. А небагато винятки підтверджують правило. Більшість власників ЗМІ беруть участь у виборах, ставлячи особисті інтереси набагато вищі, громадських і державних.
Сьогодні немає підстав говорити, що Україна готова до всіх варіантів розвитку подій. Зведена таблиця з 15 варіантів зіставлення підняття цін на газ і на транзит, розроблена під керівництвом міністра ПЕК Івана Плачкова, свідчить про те, що хтось у цій країні намагається працювати над аналізом ситуації. Але наявність цієї таблиці аж ніяк не доводить, що в Україні існує чітко розроблений план підготовки до всіх 15 варіантам і амортизації гірших з них для економіки країни.
Що Україна може протиставити російській позиції в даній ситуації? У першу чергу, юридичні аргументи. Саме тому в цьому номері "ДТ" ми публікуємо статтю найкомпетентніших у газовій сфері юристів. Сподіваємося, що ідеями, наведеними в статті, хтось таки скористається.
По-друге, детальне студіювання договору про базування Чорноморського флоту РФ в Україні може відкрити перед Києвом можливість обгрунтованої (у всякому разі не менше обгрунтованою, ніж претензії російської сторони на перегляд договору про постачання газу) постановки питання про вельми істотне підвищення орендної плати за базування ЧФ в Криму. Правда, для цього необхідно провести чітку інвентаризацію займаних площ і об'єктів. Сім коробок, із зібраними сім років тому даними до цього моменту у Фонді держмайна України так досі ніхто й не розпечатав. Враховуючи ж зметнулася ринкову вартість орендної плати за землю в Криму в деяких місцях дислокації ЧФ, Україна може збільшити ціни в десятки і навіть в сотню разів.
Не можна виключати, що Кремлю, з коридорів якого так і не вивітрився дух холодної війни, буде дуже неприємно почути про нові умови функціонування та оплати роботи комплексів протиповітряної оборони, що захищають все "підчерев'я" Росії. Ці комплекси розташовані в Севастополі та Закарпатті. До цього моменту Росія, за життєво необхідні, згідно з її поданням об'єкти, платила копійки: 19 відсотків від необхідних витрат.
Цілком можливо, що ці та деякі інші напрацювання допоможуть отримати українській стороні часткову фінансову і моральну сатисфакцію. В принципі, у нинішньої влади є чимало людей, що спеціалізуються мало не щодня на жестикуляції, покликаної забезпечити профілактику "ячменю" у Володимира Путіна ... Але якщо Росія намірилася остаточно і безповоротно продемонструвати, хто в пострадянському домі господар, то уколами, нехай і чутливими, тут не обійдешся.
Тому, по-третє, президент повинен створити антикризову групу і залучити в неї в першу чергу юристів, економістів, фахівців з питань енергетики та газу. Словом, усіх, незалежно від поглядів, національностей та релігійного віросповідання, незатребуваних професіоналів.
І ще одне представляється абсолютно очевидним: заміна керівництва НАК "Нафтогаз України". Як зробити цей крок - вирішувати президенту. Проте в його компетенції поміняти вірність на професіоналізм. Збереження Івченко на цій посаді, незважаючи на зроблені ним помилки і зроблені ним кричуще безвідповідальні заяви, багато хто схильний пояснювати особистою зацікавленістю президента в знаходженні саме цієї людини біля керма "Нафтогазу".
Паралельно президент міг би скликати раду олігархів. Але не тих, хто торгує футболістами чи зробив капітал на контрабанді горілки, сигарет або хабарах за кадрові призначення, а тих, кому належать основні виробничі потужності країни. Глава держави міг би чітко позначити рамки, за які українська влада не з почуття самозбереження, а з почуття відповідальності за збереження держави переступати не може. Наприклад, неприйнятність варіанта газового консорціуму з передачею Росії у власність частини труби. Після цього вислухати всі пропозиції, починаючи від умов по неоподатковуваних податками ввезення в країну і установці енергозберігаючих систем і устаткування до зовнішніх кредитів і позик під гарантію держави. Окрема тема - підвищення газовидобутку.
На крайній випадок юридична група повинна підготувати чіткий механізм відкупорювання золотовалютних резервів країни. Адже пишатися 15 млрд. запасу на тлі зруйнованої економіки буде складно. Зрештою, ці гроші тримаються на "чорний день". І якщо він настане, то повинен бути до капілярного рівня відпрацьовано механізм їх використання. Точно так само, як може бути підготовлений механізм "перепрофілювання" коштів, виручених від продажу "Криворіжсталі". Це і є здатність визначати пріоритети використання ресурсів. Чи вдасться домовитися з Росією про поетапне підвищення цін - немає проблем. Не вдасться - значить, до місця падіння української економіки має бути натискання максимальну кількість сіна: від західних кредитів до золотих запасів і грошей "Криворіжсталі". Для того щоб вимушені бюджетні зміни могли пройти в парламенті, необхідно саме про це підписувати меморандуми, а не придумувати, як підписати з кожною з політичних сил документ на предмет чесних виборів і майбутньої коаліції.
Загроза ззовні повинна мобілізувати українську політичну та економічну еліту. Зараз не час тикати один одному, дорікаючи влада в тотальному непрофесіоналізмі, а опозицію - в усі затьмарює реваншизмі. Якщо у Росії вийде те, що вона задумала, то ні Віктору Андрійовичу, ні Ринату Леонідовичу, ні Юлії Володимирівні управляти буде нічим. Газова атака - реальний прийом, а протигаз видається один на країну.