СИП і його команда

3,5 т.
СИП і його команда

Він міркує про реформування СБУ, розповідає про справу Гонгадзе, підказує слідству, де шукати отруйників Ющенка. Статті ці просякнуті страхом. Ігор Петрович явно чогось боїться. Також як боїться його подільник Володимир Сацюк, взагалі пішов у бігу, як бояться інші члени "сім'ї Смешко". Втім, цій команді є чого боятися. Про сипе, Смешко Ігорі Петровича написано досить багато. І про його найрізноманітніших і скажемо так, несанкціонованих контактах як з іноземними спецслужбами, так і з банальними бандитами типу Ігоря Фадєєва ("Москви"). І про безліч бізнес-структур, якими володіє "сім'я" Ігоря Петровича, в першу чергу сестра Інеса Щупаковская і її цивільний чоловік такий собі Масленников.

Куди менше відомо про діяльність Прокоф'єва, людини, який супроводжував Смешко практично протягом усього його життя.

Почав свою бізнес-діяльність Прокоф'єв в якості співробітника Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Ще в Україні він познайомився з таким собі Семеном Фрадіна, ізраїльським бізнесменом, як тепер кажуть, українського походження. Заповзятливий Фрадін по всій видимості і звів Прокоф'єва з низкою ізраїльських підприємців. Семен Фрадін особистість сама по собі цікава. Свого часу він і його колега по бізнесу пан Тухман за сприяння Дагаєва, Каратуманова і Гапона намагалися отримати контракт на виготовлення нових українських паспортів. Контракт під номером 10/82 оцінювався ні багато нітрохи в 17 млрд доларів США. Курирував угоду тодішній співробітник ізраїльського посольства Олег Синянський. Людина, яка з часом стане Головою Служби зовнішньої розвідки України. Але повернемося до Прокоф'єву. Можливо, багато в чому завдяки контактам з Фрадіна і Тухманов Прокоф'єв в 1995 році був призначений на посаду військового аташе в "землі обітованій". Діяльність Прокоф'єва в Ізраїлі почалася з боргової розписки. Він зайняв 18 тисяч доларів у якогось громадянина Ізраїлю, який виявився співробітником ОМАН, військової розвідки. За боргову распісочку довелося розплачуватися. Зокрема, Прокоф'єв здав Оман наших розвідників, які працювали в суміжній державі. І здав настільки конкретно, що розвідників з його дозволу допитували ізраїльтяни.

Фактично, ця Прокоф'євська афера могла коштувати їм життя. Адже розвідникам довелося повертатися на свої разведточкі в недружній Ізраїлю країні, і витік інформації про їх контактах з ізраїльськими спецслужбами могла коштувати їм життя. Про початок знайомства Юрія Прокоф'єва та Ігоря Смешко достеменно невідомо. Відомо лише те, що на посаду військового аташе Ігор Петрович потрапив досить випадково. Шукали офіцера з хорошим знанням англійської та з стійкими зв'язками з СБУ. Зв'язки такі у Ігоря Петровича були. Агентом "контори" він був ще з часів Радянського Союзу.

Про діяльність Смешко в якості військового аташе в США ходило багато чуток. Зокрема, про його несанкціонованих контактах з представниками американських спецслужб. Ці контакти були настільки великі й стійкі, що в СБУ було навіть заведено справу оперативної розробки під назвою "Доктор".

За результатами цієї справи Ігоря Петровича вже всерйоз підозрювали не багато ні мало, як в зраді Батьківщині.

Однак, у міру просування на керівні посади Ігор Петрович послідовно розплавлявся з усіма, хто "працював" по ??ньому.

Менш відома інша історія, що сталася з Ігорем Петровичем під час його перебування в США. Ми не знаємо, звідки у цього на вид нешкідливого чоловічка така тяга до зброї. Може бути, як до еквівалента грошових знаків? Або як до інструменту вибивання цих же грошових знаків? Не відаємо. Знаємо, однак, що в лютому 2002 року Генпрокуратура порушила кримінальну справу проти найближчих "сподвижників" Прокоф'єва, Сарнацкий і Галаки за контрабанду і ввезення в Україну короткоствольної зброї, а саме - пістолетів. У справі також були факти підробки документів та вбачався підрив репутації держави Україна. Люди, що представляли Україну на міжнародній арені, контрабандно вивозили з цієї країн перебування зброю в суто особистих та корисливих цілях. З Ізраїлю "концесіонери" ввозили пістолети системи "Еріх", з США - "Кольти", "Сміт-Вессон" та іншу "дурницю". Ввозиться не штуками, а десятками. Примітно, що ввозилися вони фактично контрабадним способом, в дипломатичній пошті і без жодних "зайвих" декларації. Лунали ці невраховані "стволи" своїм же наближеним або дарувалися в якості подарунків "потрібним" людям. Однак, ввезти зброю мало, бажано його все-таки хоч якось але зареєструвати. І "соратнічкі" Смешко вирішили легалізувати цю зброю, як подарункове. Штампував підроблені посвідчення особисто Прокоф'єв. І заплутався в цьому немудрящей справі. Так, наприклад, у Сарнацкий на один пістолет було виготовлено два посвідчення. Одне говорило про те, що пістолет подарований Сарнацкий одним з генералів армії США, а другий - що цей же стовбур подарував йому ж міністр оборони Ізраїлю. У ході слідства був також відправлений запит в дозвільну систему США. І з'ясувалися вкрай цікаві речі. Зокрема, одна з відповідей свідчив, що 7 пістолетів були придбані особисто паном Смешко у приватного торговця в штаті Меріленд. Отже, в лютому 2002 року Генпрокуратурою було порушено кримінальну справу за фактом контрабанди зброї. Смешко, усвідомивши, що можуть "прихопити" не тільки його соратників, але і його самого, звернувся за допомогою безпосередньо до тодішнього глави Президентської адміністрації Віктору Медведчуку. У результаті справа була направлена ??до начальника слідчого відділу Генпрокуратури Власюку.

Останній тягнув розслідування цієї справи дуже довго і фактично перевів його в розряд "уповільнених". А потім справа витребував тодішній начальник Головного управління військових прокуратур Атаманюк і в грудні 2002 року його благополучно закрив. Варто зауважити, що незабаром обидва представники слідства отримали високі посади в структурі СБУ. Зокрема, пан Атаманюк досі керує слідчим управлінням СБУ.

До речі, особиста охорона Смешко, що складається з відвертих бандитів оснащена пістолетами іноземного виробництва і, чомусь з глушниками. Може бути, це ті самі пістолети? А глушники для того, щоб виконувати "делікатні" доручення Ігоря Петровича. Смертей навколо нього завжди було чимало. Втім, справа про пістолети - суща дрібниця в порівнянні з іншими аферами Смешко і компанії. У 1998 році Смешко, Прокоф'єв і Галака здійснили продаж в Еквадор полку зенітно-ракетних установок ТОР. В результаті Смешко побудував собі триповерхову дачу в Музичах, поруч відгрохав собі особняк Прокоф'єв.

Галака, як "молодому", дісталося лише 25 тисяч доларів і він витратив їх на ремонт своєї квартири. До речі, поруч з дачами Смешко і Прокоф'єва вишикувалася і дача якогось громадянина Ізраїлю, що представляє інтереси брала участь в угоді фірми "Авіонікс". Варто зауважити, що саме після цієї угоди у майбутнього керівника військової розвідки, а потім і СБУ з'явився смак до торгівлі зброєю. Прокрутив одну угоду - і з'являється дача, прокрутив другу - другі. А ви говорите - безпека. Цікаво, що та перша угода з Еквадором пройшла не зовсім гладко. Коли систему ППО почали відчувати в Еквадорі, то першим же ділом збили два своїх літака. Вибухнув скандал. Смешко і Прокоф'єв пояснили розлюченим еквадорців, що купити полк торів було мало. Необхідно також прикупити систему розпізнавання літаків "свій-чужий" і встановити її на своїй авіації. Проблема полягала в тому, що систему таку Україна продати ніяк не могла в силу її секретності. Не знаємо, як "розрулити" це питання Смешко і Еквадор, однак, повідомлень про збиті еквадорських літаках більше не спостерігалося.

Була у Ігоря Петровича і ще одна угода. Масштабна, але, на щастя, закінчилася невдачею. Свого часу в ряді інтернет-видань з'явилася інформація про те, що Україна через діяльність тодішнього Голови СБУ Леоніда Деркача позбулася вкрай вигідного контракту на постачання озброєнь. Цитуємо: "Наприкінці 1998 року на закритому засіданні міністерства оборони Ізраїлю було прийнято рішення про фінансування починаючи з 1999 року цілком таємного проекту, яким передбачається створення для потреб збройних сил Ізраїлю короткоресурсного турбовентиляторного двигуна для установки на безпілотних літальних апаратах. На здійснення цього проекту, який Ізраїль поставив в розряд найбільш пріоритетних, зарезервовано близько 1 мільярда доларів США.

Одним із перших варіантів вирішення поставленого завдання, запропонованої військовою розвідкою Ізраїлю, передбачалося придбання в Україні партії двигунів (до ста штук) РДК-300 виробництва запорізького ВАТ "Мотор-січ". Далі планувалося модернізувати їх за участю української сторони до задоволення ізраїльських вимог з паралельним будівництвом в Ізраїлі заводу з виробництва таких двигунів за допомогою українських фахівців і за українськими технологіями - з пропозицією українській стороні частини прибутку протягом всього терміну випуску цих двигунів. "

Цей контракт, який лобіювали Смешко і компанія, виглядав на перший погляд дійсно привабливим. Однак, не тільки СБУ, а й РНБОУ тоді попереджали Кучму про те, що Україна по-більшої частини торгує з арабськими країнами і що цією угодою ми не тільки можемо перекрити собі 95 відсотків торгівлі зброєю, але і можемо нарватися на застосування до України міжнародних санкцій за поширення ракетних технологій. Проте, Кучма на проекті договору написав "З висновками згоден. Продовжити переговорний процес. "Якби операція вдалася, то скандал з" Кольчугами "здався б просто дрібницею. На щастя, Кучмі все-таки змогли пояснити, куди штовхають Україну Смешко і компанія. І скінчилася ця історія тим, що Смешко і Прокоф'єв були зняті зі своїх посад.

Можливо, саме з цього часу Смешко став патологічно ненавидіти СБУ. Можливо, розвитку цього нездорового почуття сприяло й те, що СБУ кілька разів брала в "розробку" як самого Ігоря Петровича, так і людей з його оточення. Як би то не було, але з часом ненависть до СБУ придбала у Смешко просто хворобливі форму. І коли, в ході досить складною багатоходової інтриги Віктору Медведчуку вдалося поставити на пост Голови Служби свого ставленика Смешко, останній почав цілеспрямовану роботу не тільки з пограбування СБУ, а й по її знищенню. Одним з кроків щодо знищення СБУ, було виділення з її складу Служби зовнішньої розвідки. Слід зауважити, що разом з СЗР в "ліс" пішли декілька технічних служб, які в результаті цього поділу досі дуже складно використовувати як СБУ, так і СВР. У ході виділення СЗР, до речі, Ігор Петрович не забув і про свою кишеню. Зокрема, під шумок була продана база в Балаклавській бухті. Взагалі, при Смешко і Сацюка було продано стільки приміщень "служби", що за одне це цих панів слід судити. Наступним кроком з розвалу СБУ Смешко планував фактичне знищення військової контррозвідки СБУ і передачу її в Міністерство оборони. У цьому випадку військова контррозвідка перетворилася б на якусь малоефективну військову поліцію.

Планував Смєшко також позбавити "службу" і від слідства, а заодно і від підрозділу по боротьбі з корупцією. Фактично, Смешко хотів перетворити СБУ зі спецслужби і правоохоронного органу в нікому не потрібний науково-дослідний інститут. Тим самим, безпеки країни було б завдано непоправної шкоди. До речі, так досі і незрозуміло, чи робив все це Смешко через особисту глибокої образи на СБУ або ж виконував наказ? Тобто, грубо кажучи, був агентом впливу іноземної спецслужби?

На цьому історичному тлі здаються вельми цинічними нинішні інтерв'ю Ігоря Петровича, в яких він намагається представити себе професіоналом, радеющім за безпеку держави. На жаль, ні професіоналізмом, ні патріотизмом в діяльності колишнього глави ГУР МО, колишнього голови СБУ ніколи і не пахло. Пристрасть до користолюбства, патологічна жадібність і відсутність будь-яких моральних принципів. До речі про мораль. Свого часу ЗМІ писали про дивну загибель Валерія Чумака - близького друга Ігоря Смешка.

Примітно, що після смерті Чумака Смешко фактично пограбував його вдову та двох її дочок. Весь спільний бізнес був переведений на самого Смешко і на його друга - кримінального авторитета Ігоря Фадєєва ("Москву").

Або ще один, відомий на "острові" випадок. Коли Ігор Петрович закупив в Молдавії м'ясо для того, щоб виготовити для військових розвідників тушонку. Закупив, виготовив. Ціна її виявилася мало не в два рази дорожче звичайної. Але купувати її розвідників зобов'язали. Що примітно, завод, який виготовляв тушонку, належав сестрі Ігоря Петровича - Інесі Щупаковской. Генерал Смешко, як бачимо, аж ніяк не гидував "покрисятнічать" у товаришів.

Ще один приклад. У бутність Смешко главою СБУ, для представницьких цілей цієї організації закуповувався коньяк. Судячи з документів - дуже і дуже дорогий, по півтори, дві тисячі доларів за пляшку. Однак, в ході перевірки з'ясувалося, що акцизні марки на цьому ексклюзивному коньяку мають один і той же номер. Та й сам коньяк, аж ніяк не двадцятирічної витримки. Взагалі, дізнаючись подробиці біографій людей, які повинні були забезпечувати безпеку нашої країни, починаєш розуміти, що режим Кучми спочатку був приречений на поразку. Кадрова політика Леоніда Даниловича ніби спеціально була спрямована на висування людей, з якими не те що в розвідку, до яких просто спиною повернутися страшно. Кадрова політика Кучми і Медведчука базувалася лише на одному принципі, на кількості компромату, наявному на керівного "кадра". Чим його більше - тим залежна людина. На Смешко компромату вистачало з головою. І сьогоднішні піар-кампанії Ігоря Петровича мають єдину мету - піти від кримінальної відповідальності за скоєні злочини. Піти від свого минулого, яким, на жаль, складно пишатися. Петро Немирівський, http://oligarh.net/