Еврошанс: використовувати не можна упустити

Більшість наших співвітчизників (52%), за даними соціологічної групи "Рейтинг", виступають за приєднання офіційного Києва до Європейського союзу. Разом з тим 41% українців підтримує створення єдиної держави у складі України, Росії та Білорусі. Ще 15 відсотків жителів нашої країни не визначилися зі своїми зовнішньополітичними симпатіями.

Відео дня

Європейський курс України зафіксований на законодавчому рівні. Зокрема, в 2010-му були внесені відповідні поправки в Закон "Про засади зовнішньої і внутрішньої політики". Інтеграцію нашої держави в структури ЄС підтримують фактично всі (за винятком Компартії) політичні сили, представлені у новообраній Верховній Раді.

Таким чином, українська влада має три вагомі аргументи в діалозі з європейськими партнерами: законодавчий "компас", підтримка народу і парламентських фракцій.

2013-й є важливим роком з точки зору інтеграційних устремлінь і очікувань Кіева.В лютому в бельгійській столиці пройде саміт "Україна - ЄС". У травні-червні відбудеться засідання Комітету "Україна - ЄС", а в листопаді в литовському Вільнюсі заплановано проведення саміту Східного партнерства. Саме в ході цього заходу, як очікується, і буде підписана Угоди про асоціацію України з Євросоюзом.

Не одного разу обпалюючись на молоці, в вітчизняному МЗС тепер дмухають навіть на воду.

"Зовнішньополітичний курс країни чітко визначений Президентом України з урахуванням думки більшості громадян. Це - послідовний рух на шляху євроінтеграції при одночасному розвитку партнерських рівноправних відносин з Росією. Тому прихильникам геополітичної альтернативи я б не радив відкривати шампанське", - сказав у нещодавньому інтерв'ю агентству "Інтерфакс -Україна "директор департаменту інформаційної політики МЗС України Олег Волошин.

Дійсно, Президент Янукович при кожній можливості декларує прихильність євроінтеграційному курсу. Разом з тим не всі керівники країни виступають зі такою однозначною і безапеляційною позиції. Так, в інтерв'ю "Дзеркалу тижня" спікер Володимир Рибак заявивши, що багатовекторність у зовнішній політиці України - історична місія країни, підкреслив: "Це потрібно чесно визнати і не прикриватися подвійними стандартами". Як бачимо, про єдиний владному "хорі" на зовнішньополітичній арені можна тільки лише мріяти ...

Чи відповідає горезвісна багатовекторність викликам часу і очікуванням суспільства? Можна (і потрібно?) Одночасно вибудовувати рівноправні відносини з Брюсселем і Москвою, ЄС та Митним союзом?

Відповівши на дані питання "Обозревателя", експерти розповіли про необхідні тактичних і стратегічних зовнішньополітичних кроках України, які відповідають, перш за все, національним інтересам нашої держави.

Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва:

Нинішня влада спочатку обрала стратегію балансування між Росією та Європейським союзом. Така ситуація для діючих керівників країни є комфортною, оскільки в таких умовах вони відчувають себе затребуваними й потрібними. Це, з одного боку. З іншого боку, 2013 таки змушує визначатися, і наші партнери як на Сході, так і на Заході, не втомлюються це повторювати.

На мій погляд, найкращим варіантом для України було б досягнення такого стану, щоб стати частиною Заходу, яка була б найбільш прихильною до Росії. Таке позиціювання було б найбільш вигідним для України, як незалежної держави.

Нам, звичайно ж, необхідно дати європейським партнерам позитивні сигнали про те, що українська влада почала виконувати їхні вимоги. У такому руслі потрібно працювати до початку листопада, коли відбудеться саміт Східного партнерства у Вільнюсі з тим, щоб підписати Угоду про асоціацію і, таким чином розпочати економічну інтеграцію на європейський ринок. До цього моменту не варто брати на себе ніяких особливих зобов'язань перед Російською Федерацією, оскільки це може зламати підписання Угоди з ЄС. А от уже після підписання варто вести діалог з РФ, Митним союзом - з тим, щоб уникнути торгових воєн та економічного тиску з їхнього боку. Така стратегія і тактика, на мій погляд, є найбільш оптимальною для України, з урахуванням її нинішнього стану.

Олексій Мельник, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова:

Перш за все, слід розмежувати співробітництво та інтеграцію. Співпрацювати необхідно і з Росією, і з Заходом, а ось інтегруватися можна тільки в одному напрямку - європейському. Цей інтеграційний шлях зафіксований в законодавстві, задекларований майже всіма парламентськими партіями і відповідає очікуванням більшості українських громадян. Тобто тут, на мій погляд, у владі не повинно бути ніяких коливань.

У Законі "Про засади зовнішньої і внутрішньої політики", затвердженому в 2010 році, чітко зафіксовано інтеграційний напрямок. Це перше. Друге, що повинно додавати нашої влади аргументів - це підтримка громадян. І, нарешті, третій момент: всі парламентські партії, за винятком комуністів, під час виборів декларували європейський вибір. Тому питання гранично простий. А те, що влада намагається викручуватися, виторговувати щось для себе, тільки лише ускладнює ситуацію, підриває довіру і європейських, і російських партнерів.

Існують сприятливі історичні моменти. Так от, 2013 є одним з таких моментів, коли шанси підписати Угоду про асоціацію з ЄС дуже високі. Якщо українська влада упустить цей шанс, немає ніяких гарантій, що він з'явиться в найближчому майбутньому.

Ігор Когут, голова ради Лабораторії законодавчих ініціатив:

Саме в 2013-му буде вирішуватися доля Угоди про асоціацію з ЄС і існує велика ймовірність того, що ця Угода буде підписана в листопаді під час саміту Східного партнерства. Проте офіційний Київ зобов'язаний показати, що реформи, передбачені планом дій щодо асоціації (політичні, фінансові, соціальні, інші), дійсно реалізуються. Поки що це під великим питанням, оскільки очевидно, що Київ сьогодні не здатний реалізувати будь-яку повномасштабну реформу. Але й Східне партнерство, і угода про Асоціацію є механізмами, які можуть допомагати (у тому числі, фінансово) у реалізації цих реформ.

Що стосується Росії. Відносини з Москвою, якщо говорити про публічному просторі, зводяться тільки до одного питання - газового. Це означає, що інтересу України щодо Росії немає в принципі. Українську владу цікавить тільки ціна на газ. У РФ, звичайно ж, інші наміри щодо України. Це - посилення впливу, "російський світ" і т.п. І Україна все більше занурюється в зону впливу Російської Федерації в економічному, торговельному, культурному, інформаційному просторах.

Торговий фактор є вкрай важливим, оскільки питання сьогодні стоїть руба: або зона вільної торгівлі з ЄС, або Митний союз. І це "або" - "або" насправді є цивілізаційним вибором. Чому? Тому що за ТЗ дуже чітко простежуються наднаціональні наміри Росії. У МС також очевидна домінанта Москви. У ЄС же домінанти Брюсселя як такої немає. Так, Брюссель - це політичний центр, проте такими ж політичними центрами є і Берлін, і Париж, і якщо хочете, Лондон. І будь-яке рішення Євросоюзу приймається тільки за згодою всіх 27 членів ЄС.

Для Євросоюзу сьогодні не стоїть питання членства України в ЄС. Є тільки прогнозований сусід, який в перспективі може приєднатися до європейського співтовариства. ЄС - це найбільш вдалий проект, який після Другої світової війни забезпечував мир, стабільність і процвітання цілого континенту.