Міст між цивілізаціями? Все більше скептицизму щодо європейського курсу України

Десь між тим, що сталося в новорічні дні 'газовою кризою' і парламентськими виборами, наміченими на 26 березня, Україна революційного президента Ющенка збилася зі свого шляху на Захід. Начебто стара прихильність ідеї членства в ЄС все ще залишається в силі. Однак російсько-український договір по газу від 4 січня з його мільярдними сумами, які потечуть анонімним одержувачам через неясного монополіста-імпортера під назвою 'РосУкрЕнерго', нагадує стиль олігархічної держави, кидаючи тінь на обіцянки Ющенка щодо демократії та прозорості в політиці. Громадськість ламає собі голову, де ж сидять незрозумілі власники 'РосУкрЕнерго' - у Москві чи в Києві? В оточенні російського президента Путіна або ж сім'ї Ющенка? Допустивши висновок сумнівного контракту, що викликає найрізноманітніші чутки, український президент підірвав довіру до свого європейського курсу.

При цьому європейська політика Ющенко спочатку не була аж такою безуспішною. ЄС і США визнали Україну країною з ринковою економікою, а дипломатичні зв'язки з Європою стають все тіснішими. Міністр закордонних справ Тарасюк підтримує контакти з 'Вишеградською групою' - новими країнами ЄС (Польщею, Словаччиною, Чеською республікою та Угорщиною) - так само як і з 'Веймарським трикутником' - Берліном, Парижем і Варшавою. Щоб послабити російську політику гегемонії Україна прагне до створення нових спілок на просторі між Балтійським морем і Кавказом. Сюди відноситься, наприклад, 'Спільнота демократичного вибору' або 'ГУАМ'. Одночасно вона гальмує плани Москви щодо створення незалежного від ЄС 'Єдиного економічного простору' колишніх радянських республік. З іншого боку, багато що так і не зрушила з місця. Оновлення судової системи знаходиться в стадії стагнації, а реформи, які могли б відкрити країні двері до СОТ, загубилися в лабіринтах законодавчої влади. Правда, не у всьому потрібно звинувачувати Ющенка. Настрої норовливого парламенту, дебати якого регулярно пожвавлюються кулачними боями, це не його вина. 'Верховна Рада' - це релікт минулої епохи. Її депутати, часто багаті регіональні магнати, що з'явилися на зорі української демократії, в залежності від ситуації на ринку змінюють фракції, катаються на лімузинах із затемненими вікнами і не люблять голосувати за закони, за які їм не платять. Слід було очікувати, що таке суспільство не зможе стати двигуном реформ.

Проте з моменту розриву зі своєю революційною соратницею Юлією Тимошенко у вересні минулого року Ющенко теж іноді діє так, ніби на шляху до Заходу скла його автомобіля стали занадто темними. Його модні гасла залишилися, однак друзі в його оточенні справляють дивне старомодне враження. Як і колись його покровитель Порошенко, в чиєму мільйонному бізнесі не кожен може розібратися, має вплив на президента. Січневий газовий контракт підтверджує наявність олігархічного впливу. Він забезпечує 'РосУкрЕнерго' монополію на поставки газу на Україну, даючи можливість поживитися і тим, хто сидить за фасадом австрійського банку 'Raiffeisen Investment'. Крім того, підриває довіру Європи до Ющенка і його тактика укладення союзів. Відразу ж після розриву з палкої прихильницею Європи Юлією Тимошенко Ющенко знову зблизився зі своїм старим суперником Януковичем. Саме з тією людиною, яка в листопаді 2004 р. за допомогою Путіна і кричущою фальсифікації виборів міг би стати президентом України, якби громадянський спротив 'Майдану' не запобігло б це. Але з моменту розколу європейського табору в країні партія Януковича, 'Партія регіонів', знову стала найсильнішою на Україні і після виборів, ставши партнером по коаліції однієї чи іншої сторони, може знову повернутися до влади. І хоча ні Ющенко, ні пані Тимошенко такий варіант не вітають, проте, обидва вони не раз брали допомогу противника, коли хотіли нашкодити один одному. Правда, європейський курс України не закінчиться драматично, якщо буде утворена 'велика коаліція' з включенням в неї Януковича. Хоча в партії Януковича все ще відчуваються проросійські настрої, однак її потужні спонсори, наприклад, промисловий магнат Донбасу Рінат Ахметов, дещо засвоїли. І хоча вони все також пристрасно зацікавлені у дешевому російському газі для постачання своїх застарілих доменних печей і хімічних установок, але в той же час розуміють, що без ринків і технологій Заходу майбутнього у них немає. Тому вже давно Янукович не налаштований проти Європи і НАТО. Замість цього він повернувся до тієї 'багатовекторної' концепції, за допомогою якої Україна з моменту здобуття незалежності в 1991 р. неодноразово намагалася лавірувати між Заходом і Сходом. Прихильність помаранчевої революції ЄС не скасовується, однак Янукович любить говорити, що Київ повинен 'зробити висновок' з того факту, що 'Європейський Союз не готовий практично розглядати членство України'. Насамперед, Україна повинна, вважає він, підтримувати 'особливі відносини' з Росією та її 'єдиним економічним простором', щоб у результаті стати 'мостом' між двома цивілізаціями. Навіть якщо клан Януковича після виборів знову знайде шлях до влади, навряд чи можна чекати різкої зміни прозахідного курсу, що здійснювався протягом останнього року. Але чого буде не вистачати, так це самостійної інтеграційної динаміки, яка мала б шанс продемонструвати нерішучою Європі переваги України, емансипована від Росії. Західні дипломати в Києві, в тому числі й ті, які хочуть бачити Україну в Європі, зрозуміли небезпеку: 'Якщо воля до оновлення втратить свою силу, то ми упустимо наш шанс. Тоді нам нічого буде протиставити Росії '.

Frankfurter Allgemeine Zeitung, переклад ИноСМИ.Ru