УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Пам'яті розстріляного Всеукраїнського собору ...

Пам'яті розстріляного Всеукраїнського собору ...

Незабаром віповнюється 85 років Із годині Всеукраїнського церковного собору в Киеве, что на короткий годину відродів автокефалію Української православної церкви.

Автокефалію, яка булу втрачено 1696 року в результаті незаконної догоди между Москвою й Константинополем - тоді Москва попросту купила в Царгородським патріарха Діонісія Українську церкву за "30 срібняків". І вісь через кілька століть - 1921 року - Собор украинцев проголосують відтворення Української незалежної (автокефальної) православної церкви. Митрополитом воскреслої церкви тоді Було звертаючись активного діяча й апологета Української православної автокефалії священика Василя Ліпківського.

Василь Ліпківській (1864 - 1937) народився В сім'ї священика в Галичині; Закінчив Києво-Могилянська академію з ученим ступенів кандидата богослов'я. 1892-го БУВ висвячений на священика; з 1903 року - завідувач Київської церковно-вчітельської школи; Усунення Із цієї посади "за українофільство" й призначеня настоятелем Солом'янської церкви в Киеве. Активно церковно-політічну діяльність о. Василь розпочав ще 1905 року, за що перебував под "постійним наглядом". А 1917 року Ліпківській зразу опинивсь в центрі подій, пов'язаних Із автокефалією Української православної церкви.

У травні 1919 року, Вже за Радянської влади, о. Василь Ліпківській відслужів у Києві дере в Україні службу Божу українською мовою, а такоже взявши активну участь у оновленні Української церкви, за що его позбавілі сану. Невдовзі ВІН Очола підготовку до Всеукраїнського церковного собору, ПОПР ті, что весь єпископат України (Московські єпископи) категорично засудив ідею цього Собору. Альо, як писав пізніше Ліпківській, "Всеукраїнська церковна рада решила НЕ вважаті російський єпископат за своих архіпастірів и НЕ звертати уваги на его Заборона". У підготовці до Собору брала участь чи не вся Україна - Скрізь Збирай Місцеві собори, оббирати делегати, обговорювався порядок денний. ПОПР голодний рік и небезпечне Залізничне сполучення, до Києва з'їхалося більш як 400 делегатів Із усієї України. Переважно більшість Складанний селянство, учительство, Було 60 священіків, а такоже Видатні ПРЕДСТАВНИК українського Суспільства - Микола Левицький, академік Агатангел Кримський, проф. Василь Данилевич та Інші. І Не було жодних єпіскопа!

Найбільш ВАЖЛИВО ї складаний проблемою.Більше Собору, Який працював у св. Софії Кіївській, булу відсутність українського єпіскопату. Тому треба Було візначітіся Щодо того, чи БУВ Собор повноправнім и канонічнім? Чі БУВ присутній на ньом Христос, чи говорів на Соборі Дух Святий? Аджея ВСІ подальші соборні постанови й Діяння малі буті обов'язковими для всієї української церкви. З дерло доповіддю на Соборі Виступивши протоієрей Василь Ліпківській. Вісь тези его Доповіді: "1) УСІ вірні, Які прібулі на Собор, є НЕ ПРИВАТНІ особини, а обранці-ПРЕДСТАВНИК своих церковних громад. Їхній голос є голосом громад, Які їх звертаючись, - тому на Соборі лунатіме голос усієї Української церкви; 2) УСІ члени Собору зібралісь для Вирішення справ Хрістової церкви в Україні, отже тут є присутній сам Христос; 3) УСІ члени Собору натхнені вірою, что Українською церквою керує Дух Святий І що їх тут зібрала "благодать Св. Духа"; 4) Через ті Собор має ВСІ умови для того, щоб буті Цілком канонічнім; 5) Московські єпископи НЕ прібулі на Собор через ті, что смороду НЕ вважають себе членами Нашої Церкви б або не вважають себе обранцямі цієї Церкви. А ніщо так не відводіть благодать Св. Духа, як Піха, гордощі, панування над братами ". После уважности Обговорення тез отця Василя Собор признал свое Зібрання канонічнім и правочинним голосом усієї Української церкви.

Найскладнішім для Собору Було, звічайній, питання про Утворення єпіскопату УАПЦ. На підставі історічніх Даних Собор декларував, что в апостольські часи НЕ існувало єпіскопської висвяті, что, Наприклад, апостола Павла висвяті на апостольство пророки, Які НЕ були єпіскопамі, й что апостол Тимофій БУВ висвячений "покладання рук священіків". Бо благодать Св. Духа притаманна взагалі НЕ єпіскопам, а церкві в цілому, себто Громаді вірніх. Тому Українська церква має повне право покласти на обранця свои руки й звесті на нього благодать Св. Духа, Як це було в апостольські часи. Саме так Всеукраїнський церковний собор висвяті покладання рук Усього духовенства свого Першого єпіскопа-митрополита Василя Ліпківського ї звертаючись его главою УАПЦ. Таким чином перший Всеукраїнський церковний собор сформував українську ієрархію й Затвердий Головні засади життя Української церкви - ее автокефалію, відокремлення від держави, Соборність та рідну мову в церковних відправах.

Собор МАВ загальноукраїнській резонанс, особливо среди Киевськой інтелігенції. Такоже у селах спостерігалось велике збудження: до Києва рушали цілі прощі - почути українську богослужбову мову, Побачити "свою, народну" ієрархію, відчуті "нову благодать". За два Місяці после Собору Тільки в Киеве були вісвячені прежде 200 священіків и стількі ж діяконів.

А в Жовтні 1927 року, под ЗАГРОЗА Арешт ї заслання всех его діячів, учасники Іншого Всеукраїнського собору проголосувало за переобрання Ліпківського. Ще через три роки відбувся - за наказом ДПУ - ліквідаційній Собор, на якому церкву змусілі віголосіті резолюцію: "Автокефалія стала символом національно-ПОЛІТИЧНОЇ петлюрівської самостійності". Почалися Арешт, розстрілі. Як зазначалось 1965 року архієпископ Мстислав Скрипник, тоді погибли 30 єпіскопів, 3000 священіків и сотні тисяч вірніх.

Останні роки свого життя Василь Ліпківській перебував под постійнім наглядом репресивно органів, кілька разів БУВ арештованій та ув'язнений. У жовтні 1937 року его в Черговий раз арештувалі ї засудили "трійкою" при Київському управлінні НКВС СРСР до негайної страти. Місце его поховання Невідоме. 1997 р. Собор УАПЦ под головуванням патріарха Димитрія Яреми канонізував Василя Ліпківського та других церковних мученіків 20-х років.

Останнімі рокамі свого життя В. Ліпківській написавши: "ДПУ" пустило в расход "квіт Нашої Церкви й поставило надійну варту коло їхніх могил. Альо ми Віримо, что смороду все ж воскреснути, и ніяка варта їх НЕ встереже. Альо ж коли? Перед Господом 1000 літ як один день, и один день як 1000 літ ... "

Клара Гудзик, "День"

www.day.kiev.ua