У Києві син засновника відомої туристичної компанії понад 5 років бореться за спадок: подробиці справи

Підробні підписи, сфальшовані документи, довіреності, начебто видані людиною, що померла за півроку до того, навіть позови про ексгумацію і проведення експертизи ДНК… І все це – заради спадку засновника відомої туристичної компанії.

За п’ять років, що минули від смерті Олексія Кривицького один з його 6 дітей, Анатолій, зіштовхнувся з усім перерахованим. І майже втратив надію на те, що спадок, що залишив його батько, таки буде справедливо розділено між усіма спадкоємцями. Адже підозрює, що вдова Кривицького Світлана Садавова ділитися ні майном, ні бізнесом не збирається – і готова задля цього чи не на все.

Втім, ця історія – не тільки і не стільки про розбірки спадкоємців. Вона про те, що в Україні сьогодні від правосуддя лишилася хіба назва. І ніхто не може відчувати себе захищеним – навіть якщо закон і справедливість на його боці.

Почалася ця історія понад 5 років тому – з раптової смерті одного з засновників відомої на ринку транспортних та туристичних послуг компанії "КИЙ АВІА" Олексія Кривицького. По собі він залишив чималу колекцію автомобілів, декілька земельних ділянок, величезний новий будинок та частку у великому бізнесі. Усе це майно, за відсутності заповіту, згідно закону мало би бути рівними долями розділене між усіма спадкоємцями першої черги – дружиною та її двома неповнолітніми дітьми, а також двома синами і двома доньками покійного від попередніх шлюбів.

Старший син Кривицького Анатолій згадує: за життя батька у нього з мачухою стосунки були непогані. Тож коли вже після похорону він запропонував Світлані звернутися до нотаріуса задля відкриття спадщини, а вона почала вишукувати різні відмовки – Анатолій спершу нічого поганого не запідозрив. Втім, коли минав місяць за місяцем, і мачуха спершу почала пропонувати "відкупити" у дітей чоловіка від інших шлюбів їхні частки спадку, а зрештою взагалі перестала виходити на зв’язок – Анатолій разом зі зведеним братом та двома сестрами вирішили ініціювати заявити про свої права на спадок самі.

"Я знайшов нотаріуса. І коли ми з братом та сестрами до нього приїхали з’ясувалося, що Світлана Іванівна вже зверталася до іншого нотаріуса щодо спадкування. У мене склалося враження, що вона просто тягнула час: на той момент, як виявилося, у нас лишалося менше місяця, аби заявитися на спадкування. Далі таке право ми просто втратили би", – каже Анатолій.

Тоді діти померлого бізнесмена розшукали нотаріуса Наталію Іващенко, до якої приходила вдова Кривицького. Але та відмовилася видавати їм свідоцтво про право на спадщину, пославшись на те, що у них немає документів на рухоме та нерухоме майно покійного батька.

Тож, розповідає Анатолій, їм не лишалося нічого іншого, окрім як подати позов до Києво-Святошинського районного суду.

Втім, незадовго до того, як суд у 2016 році почав розглядати цей позов, Анатолій дізнався, що автомобілі, які були зареєстровані на його батька і які за законом мали бути розділені між спадкоємцями, дивним чином було розпродано.

"На батька було зареєстровано 8 з 12 автомобілів, які були в їхній родині. Номінальним власником решти була його дружина. І коли ми подали позов до суду щодо спадщини, батькові автомобілі почали зникати з реєстрів – їх продавали, хоча робити цього ніхто не мав права. Як з’ясувалося згодом, продажі відбувалися на основі довіреностей, які мій батько начебто дав раніше судимому громадянину Оборончуку. Причому ці довіреності були видані через 6 місяців після того, як батько помер. Однак така "дрібничка" нікого не збентежила. На основі цих "довіреностей", які реєстрували різні нотаріуси з трьох регіонів України, машини були продані. Коли я звернувся з заявою до поліції – правоохоронці розшукали одного з цих нотаріусів і провели виїмку документів. З’ясувалося, що при оформленні довіреностей використовувався паспорт мого батька (який я здав, коли оформляв свідоцтво про смерть). Співпадає там все – серія і номер, дата і місце народження, ім’я… От тільки на фото– зовсім інша людина", – розповідає Анатолій.

Інших нотаріусів, каже чоловік, за 4 роки поліцейські так і не спромоглися розшукати: замість нотаріальних контор за адресами, вказаними в реєстрах, вони знаходили або гаражі, або закинуті будівлі. Ні це, ні той факт, що вилучені довіреності явно були сфальшовані, не змусив правоохоронців домогтися арешту автомобілів. Їхній подальшій реалізації ніхто не завадив.

На тому весь рух по заяві Анатолія Кривицького зупинився – за останні 4 роки, стверджує він, слідчі не провели більше жодної слідчої дії. Принаймні, йому про них не повідомляли.

Паралельно вдова Кривицького приготувала для двох синів чоловіка від попередніх шлюбів ще один "сюрприз": коли розгляд позову Анатолія в Києво-Святошинському районному суді був у розпалі, вона звернулася до Солом’янського районного суду міста Києва з вимогою виключити його та його зведеного брата з права спадкування, здійснити ексгумацію тіла покійного чоловіка і провести тест ДНК на батьківство.

"Чомусь виключити з права спадкування Світлана вимагала лише нас двох. Наших сестер вона не чіпала. Пам’ятаю, ще коли батько був живий, він розповідав, що вона його "накручує": мовляв, ходила до гадалки і та їй сказала, що ми – не його діти… Суд у задоволенні позову Світлані зрештою відмовив. Але, гадаю, справжньою метою цього процесу було затягування часу. Їм потрібно було щось придумати", – згадує Анатолій.

І вони зрештою придумали – у справі раптово з’явилася третя сторона. Свої претензії до покійного і його спадкоємців висловила така собі Наталія Слуцька, яка запевняла, що за два місяці до смерті Кривицького позичила йому 300 тисяч доларів. І тепер вимагає повернути позику.

"На підтвердження своїх слів Слуцька принесла договір позики, начебто підписаний моїм батьком. Досить дивний договір, чесно кажучи. Він не був завірений нотаріально. У ньому не було прописане забезпечення – що дивно для угоди з такою крупною сумою грошей. Тим більше, що у батька було що брати, умовно кажучи. У суді Слуцька не змогла пояснити ні як познайомилася з нашим батьком, ні розповісти про обставини, за яких згодилася позичити йому ці кошти, ні навіть підтвердити, чи були у неї взагалі такі гроші. Але найдивніше – підпис внизу документу. Не обов’язково бути фахівцем-графологом, щоб побачити: той, хто ставив цей підпис, навіть не дуже "заморочувався" над тим, аби зробити його бодай трохи схожим на оригінал. У мене збереглося чимало зразків справжнього підпису мого батька – і він виглядає зовсім не так, як на цьому договорі", – каже Анатолій.

Аби докопатися до істини і з’ясувати, чи не є згаданий договір сфальшованим, Анатолій звернувся до приватного експерта-графолога. Той виніс однозначний вердикт: підпис на документі ставив не покійний Олексій Кривицький: у порівнюваних зразках підписів – різні літери, різна манера написання, різний нахил і розміщення автографу відносно рядка…

Однак цей висновок на той момент не міг мати сили в суді: там враховувалися висновки лише державних експертів з двох столичних установ – КНІСЕ та НДКЦ. На вимогу Анатолія за рішенням суду, досліджувати автентичність підпису на договорі позики мала друга з цих установ. Хоча й тут не обійшлося без плутанини: умисно чи ні, документи з суду спершу були направлені не до НДКЦ, а в КНІСЕ.

"Зрештою експерти НДКЦ прислали мені перелік документів, які я маю надати для проведення експертизи. 40 зразків підписів батька я назбирав легко: свого часу ми з ним працювали разом і в мене збереглося чимало підписаних ним документів. Проблема виникла зі зразками почерку: в часи, коли практично вся документація віддруковується на комп’ютері, назбирати 4 десятки написаних від руки документів, та ще й з часовим обмеженням у два роки до смерті – дуже складно. Я знайшов хіба 8 зразків. Третю вимогу експертів я не зміг виконати взагалі. Вони просили надати медичну довідку про стан здоров’я батька на момент укладання договору восени 2015-го. Хто в 2020 році мені таку довідку дасть?.. І саме через відсутність цієї довідки мені було відмовлено у проведенні експертизи. Отака дивна ситуація: не "кредитор" мав доводити, що договір позики справжній, а я – що він міг бути сфальшований", – каже Анатолій.

Після відмови у проведенні експертизи підпису на договорі позики інтенсивність розгляду справи стрімко зросла. Буквально напередодні передостаннього засідання, згадує Анатолій, усі учасники процесу отримали сповіщення: кредитор Слуцька раптово переуступила боргові зобов’язання вдові покійного Кривицького Світлані. Тож тепер кожен із потенційних спадкоємців винен був мачусі по 1 млн 200 тисяч гривень. А суд зрештою задовольнив позов дітей Кривицького частково: про автомобілі, на які мали право всі спадкоємці і які за підробними довіреностями були продані, у суді "забули" через відсутність документів на них. Як і про новозбудований величезний будинок з басейном, який покійний Кривицький не встиг увести в експлуатацію.

Наразі Анатолій разом зі зведеним братом і сестрами звернувся до Апеляційного суду міста Києва. Позивачі вкотре вимагають справедливого розділення спадку, а також намагаються довести, що договір позики, за яким вони успадкували борг у 300 тисяч доларів (у існуванні якого сумніваються), він за життя не підписував. Попри заперечення відповідача – дружини Кривицького – експертизу підпису на договорі позики таки було призначено.

"У рамках цього цивільного процесу було призначено експертизу підпису. Цього разу її проводили експерти КНІСЕ Вікторія Чепак і Наталія Шкарівська. І знаєте, ці експерти безапеляційно заявили, що підпис – справжній. Хоча я переконаний: мій батько цього документу не підписував.

Я подавав заяву до правоохоронних органів про підробку договору позики і намагався домогтися вилучення цього документу і проведення експертизи підпису вже в рамках кримінального провадження – але з незрозумілих для мене причин районна прокуратура відмовляється завізувати клопотання слідчого про виїмку документу. А без цього слідчий безсилий", – каже Анатолій.

Він підозрює: демонстративна "сліпота" експертів зумовлена певною фінансовою винагородою.

"До мене доходили чутки, про те, які цінники на "правильні" рішення в наших установах – це десятки тисяч долларів. І, чесно кажучи, коли зіштовхуєшся з такими висновками, як зіштовхнулися ми – в це повірити нескладно. З усього, що відбулося за ці роки, я роблю висновок, що дружині мого батька допомагає хтось з зв’язками в правоохоронній системі – надто складно все в них виходить. Просто продали "послугу" "під ключ" – та й усе. І, гадаю, ми – далеко не єдині, хто з таким зіштовхнувся", – розмірковує Анатолій.

Найбільше в усій цій історії його гнітить навіть не те, що він роками змушений домагатися належного йому по праву. А усвідомлення власного безсилля у боротьбі з корумпованою системою, яка не зважає ні на що, окрім "фінансових стимулів" за ухвалення потрібного рішення. Системою, де суди продаються, експертизи – купуються, відверті злочини – ігноруються. І де людина без грошей не має жодного шансу на справедливість.

У вівторок, 18 травня, судді Апеляційного суду міста Києва Кравець, Махлай і Шкоріна знову зберуться для розгляду справи про спадок Олексія Кривицького. Анатолій сподівається, що судді Київського апеляційного суду об’єктивно розглянуть обставини справи і винесуть законне рішення. В іншому випадку Анатолій разом з братом та сестрами готуватимуться до касації.

Втім, зважаючи на те, як швидко і нахабно було розпродано автопарк його батька, як спадщина покійного бізнесмена поволі "тане" – чоловік зовсім не впевнений, що до винесення вердикту касаційного суду від їхнього спадку залишиться взагалі хоч щось.