Поворозник: Київ не може відмовитися від старих ТЕЦ, їх потрібно модернізувати, ремонтувати – і встигнути треба швидко

Микола Поворозник – перший заступник голови Віталія Кличка в Київській міській адміністрації. OBOZREVATEL зустрівся з паном Поворозником, аби розпитати про життя столиці під час війни, ліквідацію наслідків прильотів, про внутрішніх переселенців, відновлення інфраструктурних об’єктів та загалом про плани мерії столиці на найближчий час.

– Скільки загалом пошкоджено будинків та інфраструктурних обʼєктів у Києві? Як місто їх відновлює?

– Споруд приблизно 850, з них більш як 400 – житлові будинки, багато шкіл, садочків, інфраструктурних об’єктів. Першочергово ми націлилися на відновлення об’єктів критичної інфраструктури, потрібно було забезпечувати теплом, водою та електрикою.

Один будинок сьогодні під питанням щодо відновлення, це дім на Жилянській. Щодо решти – ми достатньо швидко робили експертизи та відновлювали, включно з будинком на Чорнобильській, який практично повністю вигорів. Туди поцілив уламок ракети з паливом, і він загорівся, там ще газ був у будинку. Зараз люди повернулися у свої квартири.

Спільно з мером ми вирішили, що постраждалі мають отримати трішки більше, ніж вони мали до знищення їхнього житла. Тому всі відновлені будинки енергоощадні, ми зробили фасади, підʼїзні дороги.

У нас ще залишилося у Шевченківському районі дві будівлі, ми закінчимо їх до кінця червня і віддамо людям, щоб вони могли заїхати. Закінчуємо роботи на вул. Свободи. Там пішли за таким же принципом: зробили все, щоб людям нічого не нагадувало про приліт.

Багато є будинків, де просто повилітали вікна, таких до 400. Левову частку ми відремонтували, але багатьох людей не було і немає на нинішній день у Києві. Комунальники зайти в квартиру не мають права, а туди треба зайти щонайменше тричі. Прийти, поміряти, поставити, і це ще має перевірити технічний нагляд.

– Як ви вирішили це?

– Через ОСББ, через знайомих, через друзів, через поліцію заходили там, де це треба було. В основному це робилося через дзвінки, це було довше, але приїжджали родичі, друзі, відкривали, заходили. ОСББ багато допомагали, ЖБК, керуючі компанії.

Школи, садочки відновлюємо самі. В основному – це міські кошти, було виділено близько 200 мільйонів грн, десь ще 120-130 млн виділила держава – якраз на скління цих вікон.

– Багато залишилося незавершених робіт?

– Відсотків 30.

– Скільки коштів уже витрачено і скільки закладено на відновлення?

– Торік витрачено 517,3 млн грн. Цього року – 160 млн. Ще заплануємо приблизно 300 млн.

Окрема категорія – бізнес, ми фіксуємо всі їхні пошкодження, проводяться експертизи, визначаємо їх постраждалими, але рішень щодо відшкодування жодних не ухвалено, на рівні держави – теж.

– Багато комерційних об’єктів було зруйновано?

– Багато. Ми можемо говорити про великі будівлі, як-от "101 Tower". Можемо згадати про маленькі, як аптеки, продуктові магазини і так далі. Бізнес сам відновлює, єдине, що ми їх фіксуємо як постраждалих. Я думаю, що все ж буде надано формулу з відшкодування. Щодо всіх цих об’єктів заведено кримінальні провадження у зв’язку з агресією, і буде механізм відшкодування, як-от щодо житла фізичних осіб. Ще будуть позови до РФ у частині репарацій, вони мають потім трансформуватися у відшкодування для бізнесу.

– Міжнародні партнери допомагають місту?

– Ми отримали багато допомоги й продовжуємо її отримувати. Велика частина надходила в натуральному вигляді: це продукти харчування, медикаменти, хімія, одяг, ковдри. Потім у нас потреби росли – надходили і пожежні машини, машини швидкої допомоги, пасажирські автобуси. Окремо йшла військова допомога, автомобілі, бронежилети й тому подібне. Потім – генератори.

Зараз мер окремо розмовляє з містами-партнерами, наприкінці минулого року провели інвестиційний форум у Брюсселі. У нас відібрано декілька десятків проєктів, ми їх називаємо інвестиційними. Це ті проєкти, які потрібні місту під час війни. Ми говоримо про реабілітацію, медицину, освіту, об’єкти житлово-комунального господарства, цивільний захист. Партнери готові не просто давати гроші, а на конкретні проєкти.

– Тобто інвестувати?

– Це радше донатити. Громада виділяє громаді. Ми навіть знайшли можливість містам поблизу Києва, тій же Бучі, виділити кошти на відновлення. Ми 10 років говоримо про агломерацію, і вона вже склалася. Люди мігрують зранку до столиці, ввечері в міста-сателіти, і нам потрібно вирівнювати стандарти. Розуміємо, що ми вже без них не можемо жити, як і вони без нас.

– Ми пережили важку зиму з точки зору енергетики. Наскільки розумію, в Києві немає жодної ТЕЦ, яку б не було бодай частково пошкоджено. Ви допомагаєте станціям у відновленні?

– Це наші ТЕЦ, комунальні. Лише одна комерційна. Найбільше постраждали ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, там були конкретні прильоти по трансформаторах.

Ми їх ремонтуємо. Наприклад, зараз контактуємо з Ізраїлем, спілкуємося з місцевими науковцями, з будівельниками, щоб захистити ці об’єкти від майбутніх повітряних атак.

Починаючи від ТЕЦ і закінчуючи "пунктами незламності" – все треба зараз відремонтувати, доукомплектувати, щоб вони були готові до наступного сезону.

– У Києві, за офіційними даними КМДА, є близько 4 тисяч укриттів. Скільки відремонтовано, скільки плануєте ще відремонтувати?

– Це якщо рахувати найпростіші укриття, їх є близько 4 тисяч. Минулого року ми майже 400 відремонтували, цього року заклали ще приблизно 400 млн грн на ремонт саме цих найпростіших укриттів.

Проблема в тому, що не можемо все зробити зразу, навіть за наявності коштів. На ринку – брак робочої сили.

– Якою була участь приватного бізнесу в забезпеченні оборони Києва в перші дні?

– Переоцінити їхню допомогу, напевно, буде складно. Особливо, якщо говорити про будівельні компанії: жодна з них не відмовила ні в чому, що було потрібно для моментальної оборони міста: блоки, пісок, габіони. Потрібна була техніка будівельна – надавали, потрібні були інженери – надавали. Допомагали з водіями.

– Я чув, що десь ледве не фундаменти розбирали, бо не вистачало блоків.

– Так, була проблема, заводи зупинилися, і поки блоки їхали з інших регіонів, бізнесмени розбирали фундаменти, щоб ці блоки вивезти на блокпости. І жодної відмови. Підключилися заводи, ніхто копійки не взяв ні з міста, ні з держави за цю роботу. Тому тут окрема подяка будівельному сектору, бізнесу. Можна висловити подяку бізнесу торговельному, бо в нас магазини не припиняли роботу. Можна подякувати аптечному бізнесу, він теж не припиняв роботу.

– Скільки до війни було мешканців у Києві та скільки зараз?

– Нині практично всі повернулися додому, це приблизно 3,5 млн містян. До війни було трохи більше ніж 4. В основному – не повернулися діти. На кінець березня 2022 року в нас було десь близько 800 тисяч мешканців. Люди почали повертатися десь приблизно з травня. Відповідно, їх треба забезпечити роботою, дітей – школою та садочками. Ми мусимо робити так, щоб люди жили в комфортних умовах. Я розумію, що війна, але умови для життя мають бути на належному рівні, це стосується всього – довкілля, садочків, шкіл, медицини, транспорту. Транспорт ми фактично відновили на сьогодні й продовжуємо це робити.

– З тих 3,5 млн яка доля внутрішніх переселенців? Скільки взагалі переселенців "пройшло" через Київ?

– Їх ніхто ніколи не рахував. Увесь схід, північ і частина півдня пройшли через Київ, як через своєрідний хаб. У березні, коли відбувалася активна евакуація, Київ був під ударами, тому особливо ніхто не хотів затримуватися. Вокзал був схожий на мурашник.

Зараз у Києві близько 235 тисяч зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб, із них понад 42 тисячі дітей. В основному люди живуть на зйомних квартирах або безпосередньо у квартирах знайомих киян, були програми з підтримки тих, хто надає тимчасове житло. Єдине, що можу сказати, вони, зареєструвавшись тут як внутрішньо переміщені особи, відразу стають, по суті, киянами й отримують соціальне забезпечення.

– Які є соціальні програми для внутрішньо переміщених осіб?

– Соціальне житло для переселенців, наприклад.

– Для військових є програми із забезпечення житлом?

– Так, це були програми, зорієнтовані на учасників АТО, ми й надалі будуємо та продовжуємо будувати житло для тих, хто потребує покращення умов. Ми купували квартири, у нас були програми 70/30 і 50/50.

Сьогодні адаптація для воїнів – важливе питання, людям потрібно повернутися до нормального життя.

Взагалі ми відновлюємо життя в столиці. Коли нас питають, чи є необхідність підтримувати порядок у парку, я говорю так: слухайте, ми вклали купу грошей у ті парки в попередні роки – і тепер там не стригти траву? Люди повертаються, їм треба жити в комфортному середовищі, ніхто не хоче повертатися в руїни. Якби ми торік не підтримували благоустрій у місті, я не знаю, що б у нас нині було.

– Яка ситуація зараз із військовим кладовищем?

– Складно. Мер Віталій Кличко ініціював торік у квітні-травні виділення місць для захоронення військових у різних місцях у Київській області, оскільки таких площ вільних у столиці немає. Зокрема йшлося і про ділянку в Бабиному Яру. Потім держава втрутилася. Напевно, це державна справа, я не маю тут жодних заперечень. Пропозиція щодо Бабиного Яру не сподобалася, було вибрано Лису гору.

– Чому Лиса гора?

– Ходили шукали. Це пам’ятник архітектури, там земляний вал. Там також є ділянка, яку можна було використовувати, але виник громадський спротив. Київрада, розуміючи, що кладовище потрібне, пішла назустріч, виділила цю земельну ділянку, але Міністерство ветеранів подивилося – і "знову не те". Зараз розробляється план із розміщення кладовища на "Биківнянських могилах", там є ділянка. Там буде меморіал, а додатково вирішимо питання військового кладовища. Ну зараз ми пропрацьовуємо ці варіанти, я думаю, що за два-три тижні вирішимо.

– Цивільно-військова адміністрація скоротила комендантську годину на годину. Яка в цьому доцільність? Як довго ще триватиме комендантська година?

– У нас різні були протяжності комендантської години, і кожна з них мала різний функціонал, про щось можна говорити, про щось – не варто. Зараз уся Україна, крім прифронтових областей, перейшла на формат з 00:00 до 05:00. Я не скажу, що ми орієнтуємося на всіх інших, ми орієнтувались на економічну активність. Люди час від часу не встигають після роботи в магазин, щоб купити продукти. Тому ми збільшили можливості для економіки міста. Поспілкувалися, порадилися з відомствами, і мер звернувся з ідеєю про скорочення комендантської години – тож спільно ухвалили таке рішення.

– Які перспективи перегляду комунальних тарифів?

– Комунальні тарифи загалом – не наша тематика, це все-таки функція держави. З цим проблема насправді. Зараз це питання порушено на рівні держави, і все ж буде ухвалено рішення про часткове підвищення тарифів на воду та водовідведення. Водоканали несуть витрати – їм треба промивати труби, купувати більше реагентів, собівартість збільшується, води продається менше, оплати йде менше. І тут, найімовірніше, доведеться ухвалити рішення про підвищення тарифу.

Якщо говорити про тарифи міські, то платню на транспорт точно ми не будемо переглядати. Хоча для нас транспорт на нинішній день обходиться майже у 7 мільярдів гривень на рік. Це для того, щоб транспорт працював і щоб ним могли користуватися практично щодня.

– Як ви впоралися з наповненням бюджету міста?

– Ми просто перерозподілили. Місто в розвитку практично зупинилося. Цього року спробуємо відновити будівництво деяких об’єктів, деякі школи добудуємо. Можемо говорити про метро, про яке зараз дуже багато розголосу. Я розумію ці проблеми та складності, але його треба продовжувати будувати, бо втратимо навіть те, що побудували. Треба закінчувати розв’язки, треба деякі розв’язки починати. Ми не можемо зупиняти місто в розвитку. Минулий рік був зовсім інший – практично жодного розвитку. Ми просто підтримували інфраструктуру в тому вигляді, щоб вона працювала.

У нас з'явилися додаткові видатки – це близько мільярда в минулому році на підтримку Збройних сил, це величезна сума для міста. Це термінові ремонти енергооб’єктів, відновлення будинків. Цього року ми постараємося зайти вже в історію поступового відновлення і розвитку міста.