Феномен "Дюни": чому фільм не може не сподобатися

2 хвилини
23,4 т.
Феномен 'Дюни': чому фільм не може не сподобатися

Це буде дуже коротка і вкрай суб'єктивна рецензія.

Зараз в популярній культурі в пошані рімейки 80-х — теплі, лампові та не дуже. Нова арка Зоряних війн, Кіберпанк 2077, новий "Той, що біжить по лезу", нова екранізація кінговського "Воно". І, звісно, "Дуже дивні справи" — просто омаж усім тим часам, від сюжету до музичного супровіду. Режисери, сценарісти та гейм-дизайнери чухають за вушком тим, чиє дитинство прийшлось на ці роки, та віддають данину поваги часові, в який були створені безліч популярних світів.

Відео дня

Роблять вони це по-різному.

Взяти, наприклад, "Мандалорця". Простенький, по-дитячому спрощений космовестерн, подарував людям масу кайфу і мав купу шанувальників. Чому? І всесвіт не новий, і акторська гра не вражає — виразності головного героя трішки заважає шолом, який він не знімає — і чіпляє він простими та невибагливими гачками. Але ж блін, він так близький до казок нашого дитинства! Можливо, саме цим — простенькими декораціями, простим сюжетом, старими прийомами. Це як знов подивитися кіно з молодим Джекі Чаном, тільки нове і в якості кращій за VHS.

Дюна Вільньова має інший підхід.

Серед моїх знайомих вона нікого не залишила холодним. Більшість хвалили… та майже все — костюми, спецефекти, повагу до оригінальної книги, вміння впихнути сюжет в хронологію кінокартини, акторську гру. Меншість плювалася — мовляв, це не кіно, це великий відеоролик, де картинка задля картинки та спецефекти заради спецефектів підміняють драматургію.

Втім, маю думку, що за цією гарною картинкою був інший задум.

Пам'ятаєте людей, що сумують за пломбіром свого дитинства? Як думаєте, що буде, якщо дати їм пломбір, химічно ідентичний тому, що вони їли тоді? Правильно: вони авторитетно скажуть, що це зовсім інше, погана підробка, жалюгідне фуфло. Що той пломбір з дитинства був значно смачніше. Бо в дитинстві у них була інша чутливість до солодкого. Бо в дитинстві в них не було досвіду інших смаколиків. Бо з часів дитинства їхня пам'ять домалювала тому нещасному пломбірові смак амброзії.

В одну річку не можна увійти двічі, і неможливо двічі з'їсти той самий пломбір. Люди сумують не стільки за смаком, скільки за враженням від нього, за пам'яттю про це враження.

Це, власне, і є слабким місцем усіх рімейків 80-х — вони можуть зняти кино, як тоді, але не можуть відтворити в нас дитину, яка споглядала за ним з виряченими очима.

Гігантизм у "Дюні" вирішує цю проблему. Підкреслена епічність того, що відбувається на екрані, підкреслена краса персонажів, підкреслено велетенські Шай-Хулуди і підкреслено огидна огрядність барона Харконнена — увесь цей коефіцієнт обраний для того, щоб перед ним ми знов були, як діти. Це твір не з часів, коли ми були маленькими, але це твір, зроблений так, щоб ми — вже побиті життям — знов відчули себе маленькими. Щоб стару казку ми почули, як вперше. Свого часу Пітер Джексон у своєму "Володарі кілець" зробив мумаків — бойових слонів армії Саурона — не просто розміром з мамонта, як в оригіналі у Толкіна, а взагалі під п'ятнадцять метрів заввишки. Бо слід було передати не просто бойового слона, а бойового слона, як його бачить перелякана людина, на яку він біжить, і яка до того не бачила звіра більшого за коня.

Вільньов зробив це із усім всесвітом Дюни — і на багатьох глядачів це справило враження. Включно із вашим покірним слугою. Він зміг докричатися до наших внутрішніх дітей, і розповісти їм історію, яку вони вже знали, так, як вперше. І, мабуть, за це йому слід подякувати.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Джерело:site.ua