День українського кіно: 15 крутих сучасних фільмів які доводять, що наші – найкращі
У другу суботу вересня відзначається День українського кіно, найкращий спосіб відсвяткувати яке, це, звісно переглянути щось із вітчизняних фільмів у кінотеатрі чи на стрімінгу. Ми зібрали 15 картин на різний смак та настрій, щоб допомогти визначитись із вибором. Усі вони розповідають про крутих українців. Або ж про те, що навіть прості українці – дуже крути. Будемо раді, якщо ви поділитесь з нами своїми фаворитами також.
Атлантида
Найбільш титулована з усіх робіт Валентина Васяновича антиутопія "Атлантида" розповідає про те, як на випаленій дощенту землі повоєнного Донбасу наче нізвідки з’являється любов. Двох людей, які бачили жах війни – кожен зі свого боку, раптово з головою накриває непереборне життєдайне почуття. Похмурий за атмосферою фільм розкривається дуже світлим післясмаком, тому залишає приголомшливе враження. До речі, Васянович у ньому спрогнозував остаточну перемогу над Росією на 2024 рік.
Носоріг
Особиста історія Олега Сенцова уже давно більша за будь-яку його творчість як режисера чи сценариста. Тим не менше, кримінальна драма, яку він зняв після звільнення з російського полону – дуже важлива для українського кіно робота. Її герой, поринаючи у лихоліття дев’яностих, в якому потонуло немало людських душ, намацує своє власне дно, щоби відштовхнутись і випливти назад до світла.
Толока
Картина Михайла Іллєнка, створена за участі інших членів цього знаменитого кіноклану, наслідує традиції українського поетичного кіно. А основою для сценарію послужив вірш Тараса Шевченка "У тієї Катерини хата на помості…". Глядачеві у майже казковій формі показують 400 років історії України. І як би згубно вони не позначались на хаті головної героїні, люди все одно збираються разом на толоку і відбудовують її. Оптимістичне і повчальне кіно для темних часів.
Чому я живий
Щемлива драма про історію окремої сім’ї, яка попри власні чвари та конфлікти, об’єднується, бо тільки так можна пережити Голокост, зараз виглядає абсолютно несамовитою. Бо її дія відбувається у Маріуполі. У центрі історії чудовий акторський дует безмежно органічного Віктора Жданова та зовсім юного і тому абсолютно безпосереднього Максима Горая. А у її фіналі висновок – відбудувати можна усе, головне не забувати, через що довелось пройти.
Мої думки тихі
Дещо химерна і геть небанальна трагікомедія молодого режисера Антоніо Лукіча сповнена оригінальними жартами і почуттям парадоксальної ностальгії. Вона розповідає про велетенського незграбного звукорежисера Вадима, який, щоби отримати свій омріяний шанс на успіх і повноцінне лікування зубів, вирушає на пошуки напівміфічного птаха. У попутниці йому нав’язується надміру емоційна і змучена самотністю, а від того по-дитячому капризна мама. І люди, яким і поодинці непросто, починають створювати одне одному додаткові проблеми.
Додому
Травму Криму, як вкотре втраченої рідної землі, проникливо подав у своїй дебютній повнометражній роботі кримськотатарський режисер Наріман Алієв. Патріархальний, суворий і мовчазний голова сімейства Мустафа приїздить до Києва, щоби забрати додому тіло загиблого на Донбасі старшого сина Назіма і повернути разом з ним в сім’ю молодшого – студента Аліма. Але Крим уже окупований росіянами, Алім не хоче жити, як його предки, а сам Мустафа стрімко згасає. Тож у чоловіків є лише ці лічені години наодинці, щоби переосмислити самих себе і свої стосунки.
Земля блакитна, ніби апельсин
Попри те, що це документальна картина, дивитись її цікаво, як ігровий художній фільм. У "сірій зоні" Донбасу живе жінка на ім’я Анна, а разом з нею четверо її дітей. Попри те, що побут біля лінії фронту складно назвати легким і часто доводиться ховатись від обстрілів у погребі, родина знаходить час для радості та творчості. Всі грають на музичних інструментах, а старша дочка Мирослава, щоби піти навчатись на режисера, знімає власний фільм. Уся родина зосереджена на тому, щоб у Мирослави все вийшло.
ЮКІ
Ще одна неймовірно захоплива і дуже зворушлива документалка. Вона розповідає про десятьох володарів престижного хокейного Кубка Стенлі, яких об’єднує українське коріння. Зокрема про головну суперзірку північноамериканського хокею всіх часів Вейна Грецьки. Попри специфічний жанр спортивної документалки, "ЮКІ" вийшов не сухим переказом таблиць досягнень спортсменів, а цілісним історичним дослідженням на тему української еміграції і долі українців у США та Канаді. Дещо з розказаного герої фільму не знали про себе самі.
Дике поле
Фільм є вільною екранізацією роману культового письменника Сергія Жадана "Ворошиловград", хоча і слідує за ним далеко не буквально. Головний герой на ім’я Герман змушений повернутись на рідну, тоді ще не окуповану Луганщину, щоби взяти на себе сімейний бізнес – автомобільну заправку. Але на неї встиг покласти око ще й місцевий криміналітет. Зіткнення колоритних героїв в умовах дикого капіталізму, яскраві акторські роботи і хороші діалоги – козирі цього фільму.
Сторожова застава
Дитяче фентезі – складний жанр. Утримати увагу юного глядача непросто, особливо нині, коли він з пелюшок росте, нон-стоп вживаючи динамічний і яскравий контент. Втім, класно прописана історія із однойменної книжки дитячого письменника Володимира Рутківського виявилась добрим матеріалом для постановки захопливого екшн-кіно. Фільм розповідає про сучасного школяра Вітка, який випадково потрапляє у минуле – в часи Київської Русі, допомагає трьом казковим богатирям відбити напад половців і навіть знаходить своє кохання.
Черкаси
Дебют молодого режисера Тимура Ященка побудований на реальних подіях і розповідає про спротив морського тральщика "Черкаси" російським окупантам під час анексії Криму навесні 2014 року. Корабель здався останнім, тож гаслом картини є фраза "Черкаси будуть чинити опір" – вигадана, проте на тлі зображених подій переконлива. Стрічка присвячена тому, як моряки під час напруженого протистояння не тільки виконували свій обов’язок але й переживали кожен свою внутрішню трансформацію.
Кіборги
Ще одна невигадана історія першого року війни – екранізація подій оборони Донецького аеропорту. Насправді кіборгами прозвали захисників окупанти, які не могли зрозуміти, в чому секрет їхньої майстерності і відваги. У картині слово пояснюється інакше, проте боротьба кіборгів показана не менш драматично але при цьому й без надмірного пафосу. Поміж бойових сцен "Кіборги" піднімають багато питань, які можна назвати філософськими, але не топить у них ефектний екшн.
Погані дороги
Це уже третій фільм за сценарієм Наталки Ворожбит у цій добірці ("Кіборги" та "Дике поле" – теж її робота), але перший, де вона виступила ще й режисеркою. В основі картини – театральна п’єса Наталки про життя Донбасу по обидві сторони від лінії зіткнення. Матеріал для неї вона назбирала, працюючи над "Кіборгами". Герої п’яти окремих новел проживають свої маленькі та великі трагедії на розбитих воєнними діями дорогах (звідси й назва) і несподівано для глядача демонструють – попри все життя триває.
Припутні
Сповнена життя і, як не дивно, любові трагікомедія Аркадія Непиталюка присвячена жінкам. Але без усіх цих загравань з повісточкою. Об’єкт дослідження для режисера – простецька українська сім’я родом із звичайнісінького села. Бабуся, мати і дочка – майже свята трійця, але жінки. Усі колоритні, усі глибоко травмовані, усі дико симпатичні і при цьому внутрішньо нещасні, в тому числі одна через одну. І діватись при цьому нікуди. Все, як в житті. Прекрасно написано, чудово поставлено, майстерно зіграно.
Безславні кріпаки
Якщо і є в сучасному українському кіно щось по-хорошому дурнувате, то це "Безславні кріпаки" Романа Перфільєва. Режисеру вистачило нахабства "познущатись" зі святої постаті головного поета України Тараса Шевченка, помістивши його в умови якогось геть божевільного спагетті-вестерну з коміксовим вайбом. У фільмі молодий і дуже сексуальний Тарас Григорович заводить дружбу із доволі карикатурними самураєм і юдеєм, щоби силою хитрості, пістоля і катани перемогти зло і повернути свою любов. Звучить дико, виглядає смішно іще й максимально безсоромно копіює Квентіна Тарантіно. Всі святині любовно спаплюжено, залишається тільки реготати.
Як повідомляв OBOZREVATEL, Обєднання українських продюсерів (ОУП) створили серію документальних фільмів "А потім прийшли "братья". Чотири стрічки присвячені повномасштабній війні, що почалась 24 лютого – долі Маріуполя; домашнім тваринам; біженцям, для яких символом надії є вокзал, та людям, що втратили свої домівки.