Блог | 6 уроків людяности від українських комедіантів
Назва/автор: Уроки толерантності
Режисер: Аркадій Непиталюк
Сценарій: Людмила Тимошенко, Аркадій Непиталюк
І у Харкові, і в Києві на виході зі спецпоказу "Уроків толерантності" глядачів чекав натовп чоловіків у масках, що за середньовічною звичкою викрикував "Ганьба!" В країні, що вже десять років воює за право на європейську ментальність, гомофобія досі є синонім "традиційних цінностей". То й фільм за п’єсою "Гей-парад" І. Білиця сприймається не інакше як виклик. Та при перегляді комедії Аркадія Непиталюка можна отримати не тільки навички сміливості та прийняття, а й інші, корисні для життя в строкатому суспільстві, уроки.
Урок 1. Головне зміст, а не форма.
Зав’язка фільму звична для комедії: "особливий" потрапляє у знайоме кожному середовище і показує "нормі", що можна жити по-іншому.
Основний рушій сюжету – гей-сантехник Василь (Акмаль Гурезов), якого за міжнародним грантом інтегрують в типову українську сім’ю для повчання її толерантності. Традиційній родині з двох батьків (Олена Узлюк та Олександр Ярема) і їхніх дорослих дітей (Кароліна Мруга та Олександр Піскунов) треба витерпіти три тижні "навчання". За це їм субсидія та грошова допомога на покриття боргів.
Як це притаманно комедіям, що створені за подібною формулою, "традиційники" спочатку не сприймають Василя і намагаються робити супротив його навчанню. Та чим більше вони вимушено слідкують його порадам, тим краще стають взаємовідношення між самими членами родини. Що і не дивно.
Урок 2. Там де створюються умови для "особливих" – всім стає легше.
Так працює золоте правило інклюзивності. Там, де зручно обмеженим в пересуванні чи людям з порушеннями зору, – і людям без вад стає безпечніше та приємніше.
Той же самий результат ми бачимо, коли це правило застосовують до людей з іншими сексуальними вподобаннями. Якщо судити людину за вчинками, а не орієнтацією чи іншим ярликом, – той і користі від неї можна отримати більше.
Саме гей Василь чинить кухонний кран, який "справжній мужик" Зедек, батько сімейства, не міг здолати кілька років. Саме перед чужинцем мати Надія відкривається стосовно власних побутових страждань та давніх мрій. Саме поради Василя, як дозволити собі бути інакшим, допомагають дітям Діані та Денису розібратися з внутрішніми сумліннями.
Урок 3. Щоб донести важливу думку, гумор ефективніше за нотації.
Чим більше герої копошаться в собі, тим краще розуміють, що в тій чи іншій ситуації вони перебувають у соціальній ролі "інших". Одна із найкращих сцен фільму – це обговорення, чому жінки за замовченням "кухарки". Кожна репліка - в ціль. Кожна антирепліка сама проситься на язик позакухонному чоловіку. Здається, що цю сцену я вже бачив у власному житті.
Тому жінкам, які хочуть, щоб їх чоловіки готували, я раджу тягнути ваші половинки на "Уроки толерантності", і пригадати сцену про "мамонтів та багаття" перед приготуванням наступної вечері. Чоловіку, якщо він теж людина, просто доведеться, - можливо вперше, - приміряти на себе кухарський фартух.
Урок 4. Щоб сподобатись різній публіці – і гумор повинен бути різнорівневим.
Перший розкот сміху під час показу "Уроків" відбувався від фрази "світлова халупа". Мене, сноба, шанувальника Пратчетта та Пітона Монті, такий гумор піднапружив. Та чим далі рухався фільм, тим більше комедійних перлинок я в ньому знаходив. Хропіння під час йоги, виделка на фоні суші, кітчево одягнена бабця по дорозі на гей-парад – те, що змусило щиро реготати й мене. А окрім цих першокласних жартів у фільмі знайшлося місце ще десяткам нефуйових гегів.
Урок 5. Не цурайтеся "народної" мови. Розмовляйте на одній хвилі з авдиторією.
Наявність в українському суспільстві табуйованого лексикону мене завжди коцюбурила через своє лицемірство. Важко казати про суспільну щирість, коли в тебе публічна мова розходиться з домашньою. При цьому, будемо відверті, відсутність обсценної лексики в побутових розмовах, - як прояв нещирості, - напружує навколишніх не менше, ніж її присутність в публічній.
Та митці на то й митці, щоб порушувати правила. "Уроки толерантності" - фільм камерний, більшість подій в якому проходять в межах однієї квартири. Тому і розмови тут інтимні, побутові, як і лексика. Чи це погіршило фільм?
Зовсім ні, адже "народні" вислови тут не тільки заради комічного ефекту (хоча, куди без цього?), а органічні за сюжетом. Тому язик не поворухнеться назвати цю лексику "лайкою".
Урок 6. Щоб зняти якісне кіно не обов’язкові захмарні бюджети. Вам потрібні професіонали!
Поки гонорари українських кінодіячів не сягнули рівня голлівудських, гарне кіно можна зняти "малою кров’ю". Та не треба забувати, хто його знімає та тут знімається.
Аркадій Непиталюк – режисер, що отримав торік в Берліні "золоту" нагороду за кращу художню короткометражку "ГКЧП".
Співавтор сценарію Людмила Тимошенко – видатна драматургія, автор сценарію до того самого "ГКЧП", а ще театрального хіта, п’єси "П’ять пісень Полісся", що зараз ставлять на сцені п’яти театрів.
А на вистави, в яких грають актори Гурезов, Ярема, Узлюк, Піскунов та Мруга, – квитки розбирають за лічені дні, якщо не за години.
Ось і виходить, що сміливість, щирість та професіоналізм – три кити, на яких може триматись сучасна українська комедія. Якщо приправити це все різноплановим гумором та незашореним поглядом на людяність – глядацьке визнання, як і регіт залу, гарантовані.
"Уроки толерантності" - якісний фільм, в якому сюжет, актори та гумор на своїх місцях. Все змішано в алхімічно точних пропорціях, а головне, розраховано не на критиків чи премії, а на масового глядача.
Та щоб досягти такого ефекту творцям фільму потребувалось уявити цього глядача як вибагливого, розумного та, звісно, толерантного. І саме людяності та щирої поваги до інших й вчать "Уроки толерантності".
